П’ятий рік протистояння не може не відбитися на нашій психіці. Здається, ніби весь світ втратив розум, а нас оточують незрозумілі особистості. Вони роблять хибні вибори, поводяться недоречно. І складається враження, що всі вони штовхають світ до катастрофи. Додатково нас виснажують нескінченні словесні нападки.
ВІДЕО ДНЯ
Хтось не розділяє наших переконань? Радянщина, вата. Хтось спілкується з рідними російською? Ждун. Інший читає не ту літературу, третій розповідає про неправильне виховання, а ще хтось надто зарозумілий. Геть їх!
Журналістка Ольга Духніч спілкувалася з психіатром та психотерапевтом Романом Кечуром про те, як не піддатися божевіллю у світі, що його втратив:
— Навіть якщо супротивник не досягає своїх цілей (знесилити українців, щоб вони благали путіна про мир), тривалий холод, відсутність електрики, неперервні обстріли впливають на людину. Чи варто нам це усвідомлювати?— запитала журналістка у Романа Кечура.
РЕКЛАМА
— Особа, яка тривалий час перебуває в холоді, без жодних перспектив, без чіткого розуміння, коли це завершиться, та будь-якої спроможності до опору, переживає тривалий період безсилля та дезорієнтації, — зазначає психотерапевт. — Якщо ми довго залишатимемось безсилими, то ворог досягне бажаного. Ми не маємо складати руки, адже настане весна, і ситуація зміниться. Безсилля та відсутність надії, як і знерухомленість, є фізіологічними проявами депресії. Вони провокують депресивний стан. Також вони спричиняють розпад суспільства та самотність індивіда.
Отже, рішення доволі просте. Нам необхідно чинити психологічний опір — бути разом, об’єднуватися та діяти. Тому, коли люди допомагають постраждалим, смажать їжу на багатті чи влаштовують вечірку у своєму дворі — це прекрасно. Коли спільно збирають кошти на дрони, плетуть маскувальні сітки та підтримують військових — так вони долають своє відчуття безпорадності. Відтак, пожертви «на відплату» сприяють не лише армії, а й нашій психологічній стійкості.
— Питання стосується саме «бути разом». Зрозуміло, що наша українська ідентичність під час війни актуалізована як ніколи, але іноді це призводить до складнощів у спілкуванні, наприклад, щодо мови. Як нам підтримувати єдність і не вступати в суперечки про те, хто є справжнім українцем, а хто ні?
— Як україномовна людина з родини, де говорили українською (пан Роман — кандидат медичних наук і завідувач кафедри психології та психотерапії Українського католицького університету. — Авт.), я тривалий час почувався в цій країні виразною меншістю. Тобто існувало тотальне домінування російської мови. І зараз я відповідаю вам як людина з таким досвідом: нам слід усвідомити, що в поточних обставинах нам потрібна більша мовна толерантність. Законодавство України визначає, що весь публічний простір має бути україномовним. Ми зобов’язані дотримуватися цих законів.
РЕКЛАМА
Однак Конституція також стверджує, що людина має право в приватному житті використовувати ту мову, яку бажає. Подобається комусь чи ні, але ми повинні це поважти. І не тільки з огляду на Конституцію, а через розуміння необхідності цього. Розуміння того, що російськомовна людина зовсім не означає ворога. Проста закономірність: бути толерантними до тих, хто толерантний до нас, але нетолерантними до нетерпимих, до ворогів. Інша поведінка є саморуйнівною..
Якщо ж ми спробуємо атакувати російськомовних громадян, то будемо неприємно здивовані результатами майбутніх парламентських виборів. Якщо до російськомовного індивіда ми ставимося як до прихильника росії, відштовхуючи багатьох російськомовних людей, які зберігають лояльність до України, ми фактично створюємо партію, що підтримує росію. Тому, якщо нам ще не відібрало розум, нам слід припинити негатив і бути більш терпимими один до одного не лише стосовно мови. Лише зменшивши повсякденну агресію, ми зможемо відновити здатність до критичного мислення.
Раніше видання «ФАКТИ» опублікувало бесіду з виконавчим директором Інституту постінформаційного суспільства, експертом з питань інформаційних воєн та конкурентної розвідки Дмитром Золотухіним, який вважає, що стан невизначеності — це тепер нова реальність на все життя.
РЕКЛАМА