Анна Барінова — про американську школу з окулопластики, ведення справ у смутні часи та «секрет молодості»
Оновлено: 20 квітня 2026
Анна Барінова — одна з небагатьох експерток (а можливо, й унікальна в державі), яка завершила престижну міжнародну програму навчання з окулопластики в Сполучених Штатах. Сьогодні вона — визнаний офтальмохірург, за спиною у якої чверть століття досвіду, безліч складних відновлювальних втручань і знання, отримані в кращих медичних закладах світу. Однак її історія не лише про лікарську справу. Це оповідь про леді, котра в період повномасштабної війни відмовилася від безтурботного існування в Америці, щоб повернутися на Батьківщину, самостійно започаткувати клініку мрії та продемонструвати: українські лікарі здатні не тільки змагатися зі світовими світилами, а й бути кращими за них. Їй не страшні відкриті бесіди про естетику без прикрас, про труднощі дитячої медицини та навіть про власне екстремальне захоплення — стрибки з парашутом. Ми поцікавилися в Анни: як поєднати безкомпромісний перфекціонізм в операційній із роллю «доброї чарівниці» для маленьких пацієнтів? Чому естетична хірургія — це насамперед про відчуття гармонії, а не тільки про майстерність? І врешті-решт, де брати наснагу для злету, коли тебе оточують одні проблеми?
ELLE BUSINESS Анно, ви вчилися в США, проходили практику в Іспанії, Туреччині та багатьох інших європейських країнах. Чи різниться манера поводження з пацієнтом у різних державах і які переваги ви бачите в українській медицині?
Анна Барінова Я б підкреслила відмінність не тільки в ставленні лікаря до пацієнта, але й навпаки. У США я пройшла однорічне навчання International Fellowship з окулопластики — це робота з віками та ділянкою навколо очей. В Україні подібної окремої спеціалізації, на жаль, навіть не існує. Американський підхід вразив мене культурою взаємної поваги: там лікар щиро дякує пацієнту за надану довіру, а пацієнт ніколи не дозволить собі заважати лікарю у вихідні або вночі з термінових питань. У нас же пацієнти іноді вважають, що мають право на особистий час лікаря 24/7. З іншого боку, в державних лікарнях США хірурги менш ініціативні та діють строго за регламентом. Часто вони зосереджуються тільки на функції: «Віки підняли? Підняли. А те, що вони не зовсім однакові, — ми такого не обіцяли». Наші ж лікарі більше турбуються про естетику та індивідуальний результат. У Європі, особливо в приватних медичних закладах, лікарі теж більше експериментують, тоді як у США переважно панує стриманий принцип The less, the better (чим менше, тим краще) через особливості страхової медицини. Разом з тим після стажування в американських лікарнях я привезла багато нових технік і сучасних естетичних поглядів, тому вважаю отриманий там досвід неоціненним.
ELLE BUSINESS Ви є власницею клініки, де можете застосовувати власні правила. Яка її головна ідея?
А. Б. Ідея проста: я ніколи не запропоную пацієнту те, чого не зробила б собі. Оскільки я сама мала невдалий досвід естетичної блефаропластики, я дуже вимогливо ставлюся до кожного випадку. Чесність і відвертість — понад усе. Я детально аналізую кожен етап, щоб у пацієнта не було оман. Іноді мені говорять: «Ви дуже детально все розповідаєте, це лякає». Я не шанувальниця «хірургії одного дня», що дає короткочасний ефект. Краще обрати складнішу техніку, з довшим періодом відновлення, але отримати надійний, тривалий результат.
ELLE BUSINESS Як за ваші 25 років у професії змінилися ідеали краси та ваш особистий підхід до втручань?
А. Б. Досить відчутно. Зараз я борюся за кожен міліметр і цілком виключила з практики агресивні способи. Моя мета — максимальна природність із тривалим післяопераційним результатом, яка неможлива без правильної волюмізації ділянки навколо повік. Я називаю цей спосіб ліпоскульптуруванням. Перед втручанням я приділяю багато часу на обговорення побажань, прошу пацієнтів показати їхні знімки 10–15-річної давності. Важливо зрозуміти людину: вона прагне повернути свою юність або змінити себе до невпізнання? Сьогодні мій підхід — це не тільки обережність, а глибокий досвід. Я не сліпо копіюю західні способи, а вдосконалюю їх. Наприклад, авторські методики з Іспанії з нижньої блефаропластики я змінила під своє жіноче бачення — уявила себе в ролі пацієнта. Як би я хотіла собі. На мій погляд, це виглядає набагато гармонійніше.
ELLE BUSINESS Під час війни у вас була можливість залишитися в США, але вирішили повернутися. Наскільки складним був цей вибір?
А. Б. Рішення було надзвичайно складним. Моєму синові дуже сподобалося в Америці, і багато хто залишався заради дітей, але я обрала свою професійну діяльність. Щоб досягти там того рівня, який я маю в Україні, мені знадобилося б 4–5 років праці без відпусток і особистого життя. Крім того, на мене щодня чекали пацієнти, які писали: «Ми прооперувалися невдало, чекаємо лише на вас, щоб виправити». До війни я була у стані знесилення: втручання тричі на тиждень до пізньої ночі, черги на рік уперед. Війна стала нагодою на перевантаження. Я вдосконалила англійську на Мальті, потім потрапила на бажану інтернатуру в США. Це була можливість, яка в мирний час навряд чи трапилася б. Але я проаналізувала все і зрозуміла: моє місце тут, де я маю визнання та свою аудиторію.
ELLE BUSINESS Відкрити власний бізнес з нуля під час війни, повернутися з успішної Америки в місто під обстрілами з відключеннями світла — це великий ризик. Що стало головним імпульсом і з якими особистими труднощами ви зіткнулися на цьому шляху?
А. Б. Імпульсом стало усвідомлення: ми не «країна третього світу» в медицині, наш рівень часто вищий за американський. Я зрозуміла, що хочу запропонувати для своїх пацієнтів обслуговування, якого не забезпечить жодна інша клініка. Попри «синдром відкладеного життя», що панує навколо, я вирішила втілити мрію саме зараз. Раптом щось втрачу — то збудую все наново. Цей шлях став для мене серйозним особистим випробуванням. Під час ремонту стосунки з чоловіком почали погіршуватися, а вже після відкриття клініки ми розлучилися. Тож увесь тягар перших місяців діяльності закладу впав на мої плечі. Водночас відсутність підтримки «за спиною» стала потужним стимулом. Обставини «всупереч» іноді підштовхують сильніше, ніж сприятливі умови. Так я сформувала і свою команду. Я сувора, чітка та справжній трудоголік. Мене іноді називають «стервою», бо я не витрачаю час на балачки й вимагаю повної віддачі. Мій темп витримують тільки найкращі — ті, хто розуміє мене без зайвих слів. Це і є ціна безкомпромісної якості.
ELLE BUSINESS Цього року ви плануєте також відкрити практику в Дубаї. Які очікування від цього нового етапу?
А. Б. Відчуваю, що життя вже не буде колишнім. Хоча я мріяла менше працювати, амбіції знову тягнуть вперед. Дубай — це новий ринок і нові правила. Я хочу продемонструвати світові рівень української окулопластики. Попри тривогу через відсутність моєї звичної команди поруч, я вже бачу величезний попит: щойно ми повідомили про прийом, запис на перші дні був майже миттєво закритий. Це велика відповідальність — працювати на дві країни, але я готова до цього виклику.
ELLE BUSINESS У чому для вас полягає секрет молодості?
А. Б. Це рух без зупинок. У мене практично немає вільного часу, я навіть не пам’ятаю, коли востаннє дозволяла собі відпочинок вдень. Найголовніше — мати цілі та енергію для їх досягнення. Коли людині немає про що мріяти, вона починає старіти. Доки ти плануєш і сподіваєшся, ти живеш.
ELLE BUSINESS Порівнюючи медичні школи, чи вважаєте ви українську медицину у вашій сфері конкурентоспроможною на міжнародному рівні?
А. Б. Нам точно є чим вразити світ. Пластична хірургія та офтальмологія в Україні на дуже високому рівні. Наприклад, те, як у нас проводять операції дитячої катаракти, значно більш просунуто, ніж я бачила в тих же Штатах. Проте в окулопластиці у нас була прогалина, тому що таку школу в Україні просто не створювали. Свої знання я збирала по всьому світу ще з 2010 року і постійно вдосконалювала техніки. Мій перфекціонізм не давав мені спокою: я хотіла бачити не тільки функціональний, а естетично досконалий результат. Офтальмологія загалом у нас міцна (глаукома, катаракта, лазерна корекція), а от в окулопластиці ми ще тільки розвиваємося. До нас навіть приїжджають делегації з Америки та Європи, щоб задовольнити потреби саме в цій галузі.
ELLE BUSINESS Майбутнє окулопластики — це більше технології чи «ручна робота» хірурга?
А. Б. Основних технік підтягування повік небагато, але кожен хірург робить це по-своєму. Це творча робота. Важливо не просто виконати функціонал (підняти повіки), а зберегти особливості й гармонію обличчя. У деяких країнах у рамках страхової медицини пріоритет — це функціональний результат. Іноді втручання технічно виконане правильно, але без тонкої естетичної обробки, внаслідок чого рубці можуть виглядати так, ніби пацієнт отримав серйозну травму. Для мене ж важливо, щоб результат був гарним. Жіночий погляд у хірургії більш прискіпливий: чоловіки-хірурги часто менш вибагливі, а я намагаюся підійти до кожного міліметра з жіночою ретельністю.
ELLE BUSINESS До вас часто звертаються, щоб виправити чужі помилки. Наскільки реально «врятувати» обличчя після невдалої пластики?
А. Б. Виправлень дуже багато. Щодня на консультації приходять пацієнти, у яких після операції змінився вираз обличчя: очі стали неестетично натягнутими, з’явилися западини чи асиметрія. Я дуже чутливо до цього ставлюся, бо сама пройшла через подібний біль. Віки після надмірної блефаропластики — це завжди робота з обмеженими ресурсами. Якщо тканини були видалені надто агресивно, повернути їх у початковий стан неможливо — хірургія не вміє «відмотувати назад». Але це не означає, що ситуація безнадійна. Ми можемо відновлювати об’єми, змінювати контури, поліпшувати функцію повіки та значно пом’якшувати загальний вигляд. Водночас важливо чесно говорити: результат повторної корекції — це завжди компроміс, і він рідко буває настільки ідеальним, як якісно виконана первинна операція. Звісно, ніхто не застрахований від ускладнень — наприклад, раптової кровотечі ввечері після операції через звичайне чхання. Але в руках досвідченого хірурга, який має почуття такту, зі здатністю відчувати тканини, ризики мінімальні.
ELLE BUSINESS Окрім естетики ваша клініка займається дитячою хірургією. Як ви знаходите підхід до дітей?
А. Б. Мені з дітьми працювати навіть простіше, ніж з дорослими. Мабуть, це через розвинену чутливість. Діти відчувають, що я ніколи їх не скривджу. У нас у клініці немає «білих халатів», зате є акваріум із рибками та шоколадки. Я для них — добра чарівниця: я роблю саму операцію, і вони мене в цей момент не бачать, а от процедури зняття швів, перевʼязки роблять мої співробітники. Я ж з дітьми тільки розмовляю, дивлюся результати та радію. Діти — це чиста енергія, вони стимулюють і надихають. Коли ти змінюєш життя дитини на краще, це дає неймовірні сили.
ELLE BUSINESS Чи виникало у вас колись бажання покинути хірургію через знесилення?
А. Б. Момент виснаження був перед війною. Але коли я рік не оперувала, перебуваючи в США, так засумувала за роботою, що після повернення готова була дарувати квіти кожному пацієнту. Тепер, щоб не «згоріти», я кожні два місяці беру невелику перерву. Займаюся спортом, подорожую. До речі, я серйозно захопилася парашутним спортом. Хоча все життя боялася висоти, минулого літа на навчаннях стрибнула п’ять разів! Перший раз — це шок, другий — «відключення», а на п’ятий вже чисте задоволення. Мій інструктор навіть дозволив мені самій відкрити парашут. Це неймовірний спектр емоцій і найкращий спосіб боротьби зі стресом.
ELLE BUSINESS Як би ви сформулювали місію свого життя одним реченням?
А. Б. Сильна жінка народжується там, де страх припиняє керувати рішеннями.
photo Michael Fedorak | style Olha Dmytrenko
| make-up & hair Alona Kundryk | light Denis Belikov, Dmitro Povolotsky | producing Anastasiia Felik