Занзібар – острів торговців та підприємців. До приходу арабів і поширення тут мусульманства, чорношкірих острів’ян вважали канібалами.
Спочатку рабів захоплювали на узбережжі, потім все далі; каравани гнали з усієї Танзанії, Конго і Малаві, продаючи живий товар в Аравію, Персію, загалом, у мусульманські країни.
Португальці, які першими обігнули Африку, на деякий час теж закріпилися на Занзібарі. Швидко зметикували, що до чого, і теж зайнялися вигідним продажем живого товару.
Вже до початку XVI століття в Португалії з’явилися цілі райони, де чорношкірих рабів було більше, ніж місцевих жителів! За XVII–XVIII ст. із Західної Африки європейці вивезли приблизно 15 мільйонів рабів.
За найоптимістичнішими підрахунками, на кожного захопленого і доставленого до корабля раба припадало ще по п’ять убитих або померлих у дорозі. Ще не менше 5 мільйонів померли під час плавання.
Як вказували португальці, що перевозили рабів, зокрема, із Занзібару, до кінцевого пункту, наприклад, Куби, живим діставався тільки один із десяти рабів. Такою була ціна диявольської торгівлі.
Везли рабів на невеликих вітрильних кораблях, куди примудрялися напхати по 200–300 і навіть по 500 чоловік.
Нещасні люди практично всю дорогу знаходилися в положенні лежачи або сидячи.
Як казали самі работорговці, «раб не повинен займати в трюмі місця більше, ніж він займатиме в труні».
Після заборони работоргівлі на площі колишнього найбільшого ринку рабів на Занзібарі почалося будівництво Англіканського собору. Він стоїть там і зараз, а біля його підніжжя можна побачити пам’ятник – у квадратній ямі на повний зріст стоять чотири раби, закуті в ланцюги.
Заборона не вирішила проблему, людьми торгували на острові аж до 1911 року, і в деяких місцях Занзібару існували так звані «склади» рабів.
Вони розташовувалися в природних коралових печерах, про які знала обмежена кількість людей.
Тут рабів розміщували і для продажу, і для щоденної роботи на гвоздикових плантаціях, якими в ті роки був покритий майже весь острів, забезпечуючи цією спецією весь світ.
