Наша подорож розпочалася з того, що в житті українських мандрівників практично одночасно сталися дві події: іранська авіакомпанія «Махан Ейр» відкрила регулярні рейси з Києва до Тегерана (і далі по багатьох містах Азії), і уряд Індонезії скасував візи для громадян України. З кінця березня можна було в’їжджати в країну, отримавши на кордоні штамп на 30 днів перебування.
Маршрут склався блискавично. Авіаквитки на «Махан Ейр» у напрямку Київ-Тегеран – Куала-Лумпур і назад, з Куали – острови Індонезії: Балі, Гілі Ейр і Ломбок. Чому відправною точкою був обраний Куала-Лумпур, столиця Малайзії?
По-перше, ми добре знаємо і любимо це місто, тому провести там добу було справжньою радістю.
По-друге, відомий азіатський лоукост «Ейр Азія» пропонує масу бюджетних перельотів по всьому регіону Південно-Східної Азії, в тому числі по Індонезії. Віза до Малайзії не потрібна, тому Куала-Лумпур є ідеальним транспортним вузлом для подальших подорожей.
Знайомство з «Махан Ейр»
Ми вилітали у велику подорож, яку я назвала Islas de la Sonda Aventura (Пригода на Зондських островах), пасхального ранку. Щойно побачили літак авіакомпанії «Махан», як з’явилося відчуття, що поїздка буде чудовою!
Біля гейту очікував новенький, ошатний, просторий аеробус. Забігаючи наперед, скажу, що враження від авіаперельоту і від літаків на всіх чотирьох відрізках (до Тегерана, з Тегерана до Малайзії і назад) залишилися лише позитивні.
Всередині літак був такий гарний, як і зовні. Стюардів і стюардес на рейсах достатньо, їжа і напої подавались швидко, пледи і подушки теж.
Персонал авіакомпанії англомовний, привітний, усміхнений. У салоні є великі екрани, але там показували тільки загальні факти – час прибуття, карту. Зате було зображення з камер на літаку – пряма трансляція на екрані зльоту і посадки.
Обслуговування на борту (їжа та безалкогольні напої) також сподобалося: смачно, порції великі, набір продуктів різноманітний. Аеропорт Тегерана імені Імама Хомейні, в якому ми провели транзитні 5 годин, поки не виглядає як сучасний міжнародний аеропорт, готовий до великого пасажиропотоку.
Це затісна, велелюдна, гамірна будівля, яка потребує оновлення та реконструкції. Однак самі іранці кажуть, що вони раді зняттю санкцій з країни та виходу Ірану на міжнародну арену, тому співробітники аеропорту ставляться до транзитних міжнародних пасажирів максимально привітно.
Думаю, що дуже скоро аеропорт оновлять. Два нових крила, прибудованих до основної будівлі, вже зараз виглядають сучасно. В аеропорту є великий магазин, де можна купити горіхів, печива і солодощів, а також маленька крамниця парфумів із скромним вибором. Ще кілька магазинчиків з чорною ікрою з Каспію.
Ми знали, що всі українські транзитні пасажири можуть безкоштовно користуватися бізнес-залою: про це, відкриваючи перший рейс нової компанії, повідомив генеральний представник «Махан Ейр» в Україні – авіакомпанія UM Air.
По прильоту в Тегеран ми відразу пройшли на transfer desk, де нас вже чекали. Нам вручили посадкові талони до Куала-Лумпур і провели в бізнес-лаунж, де ми очікували наступний рейс.
Приємно, що для українців ця опція безкоштовна!
В бізнес-лаунжі є крісла, дивани, їжа і безалкогольні напої (кола, фанта, спрайт, мінералка, багато видів чаю, кави, молоко, вода і навіть морозиво).
Пасажири можуть використовувати Wi-Fi і розетки для підзарядки, а також зону для куріння.
Важливо! Обов’язковий дрес-код для жінок в Ірані – шарф на голові, скромність в одязі, а також блуза або кофта, що прикриває ноги.
Невелика затримка у графіку була тільки на зворотному перельоті Тегеран-Київ. Інші рейси відправлялися строго за розкладом.
Загалом враження найпозитивніші, і, якщо буде така можливість, то ми із задоволенням полетимо літаками Mahan Air ще раз.
Відкриваємо Балі
Провівши добу в улюбленому Куала-Лумпурі, ми полетіли відкривати для себе Індонезію. І почали ми з Острова Богів, з прекрасного Балі. Переліт від Куали до Денпасара, столиці Балі, тривав 3 години, ще півгодини пішло на прикордонно-митні формальності, і нарешті ми виходимо в задушливу тропічну ніч, нас оточують таксисти в сорочках з тканини-батик, ми в Індонезії!
Отже, Балі. У мене немає слів і епітетів, щоб описати цю чарівну землю.
Іноді під час поїздки навіть виникали думки про якусь вселенську несправедливість: чому стільки барв, ароматів, природних та архітектурних красот відсипано такому маленькому клаптику суші? Без перебільшення, це рай. І рай цей створила природа, а також самі балійці з їх відчуттям прекрасного.
Балі – острів індуїстський, що незвично для мусульманської Індонезії. Але індуїзм тут химерний: він увібрав у себе масу язичницьких, полінезійських вірувань, що робить традиції острова яскравими, незвичайними, несхожими на інші індуїстські країни і на саму Індію. Разом з тим, в мережі можна знайти багато невдоволених відгуків про Балі. Чому? Все дуже просто.
Чимало людей їдуть на Балі, думаючи, що це пляжний рай, такий собі Баунті. Та й деякі турагентства позиціонують Балі як пляжний відпочинок. Це не так. Балі – це пригоди, вулкани, храми, це унікальний етнографічний досвід, знайомство з місцевими танцями та народними промислами. Це потрясіння для натураліста – мало де можна зустріти таке шаленство ландшафтів і зелені.
Але Балі мало придатний для пляжного відпочинку. З боку Індійського океану тут гуркочуть велетенські хвилі, тутешні пляжі є улюбленим місцем серфінгістів. Тут безліч шкіл серфінгу, прокатного спорядження.
Якщо ви фанат серфінгу, то вам сюди. На півночі, з боку Тихого океану, відливи в денний час і рештки коралів роблять купання вельми складним. До того ж майже всі пляжі на Балі – чорного кольору через вулканічний пісок. Але Індійський океан тут фантастичної краси і потужності.
А ось купатися і пляжитися краще поїхати в інше місце – наприклад, на острови Гілі, як це зробили ми. Вирушаючи на Балі, варто приготуватися до «відпустки в спортивному режимі», оскільки красот на острові дуже багато, побачити хочеться все.
Убуд. Ціле життя за 6 днів
На Балі ми зупинилися в місті Убуд. Воно знаходиться за 35 км від узбережжя, в передгір’ях, порослих пишним тропічним лісом. Це поселення об’єднує в собі 7 сіл. У 30-і роки минулого століття тут почали селитися європейські художники і місцеві ремісники, тому концентрація краси в Убуді зашкалює.
Коли йдеш по вулиці, то незрозуміло, що перед тобою – храм, музей, спа-салон чи звичайний будинок. Ми провели в Убуді шість чудових днів – і цього було мало.
Кожен день друзі на Фейсбуці мене питали «а де пляж?». Але ми приїхали на Балі не за пляжем! Тут неймовірна кількість природних красот: лише офіційних храмів на острові 20 тисяч, і в кожному дворі є свій маленький храм.
Балі славиться своїми виробами з дерева, кокосових горіхів, срібла, батику, ротанга. Торгуватися треба нещадно, так як початкова ціна не має нічого спільного з реальною.
Кілька днів ми присвятили вивченню острова. Для цієї мети взяли таксі. Звичайна ціна за 8-годинний день – 400 000 рупій (або 35 доларів). У цю суму включені всі витрати таксиста разом із парковками. Зазвичай в кінці дня таксисту дають чайові – 4–7 доларів.
Нам з таксистом пощастило, ми домовилися з ним відразу на 3 дні – і не пошкодували.
На перший погляд здається, що Балі не такий вже великий. Однак, вулканічний ландшафт робить пересування по острову доволі складними, тому на переїзди між пам’ятками йде багато часу.
Разом з нашим таксистом ми подивилися безліч храмів. Дрес-код для відвідування всіх храмів – саронг (і для чоловіків, і для жінок). Його повсюди дають напрокат, але ми собі купили: по-перше, це гарний сувенір, по-друге, вони красиві, по-третє, дуже знадобляться пізніше на пляжі. А коштують зовсім недорого (від 2 доларів).
Нам трапився тактовний і ввічливий таксист, він нікуди не возив нас без нашого бажання. Срібні майстерні, художні салони, артілі різьбярів по дереву, кавові плантації, ткацькі цехи – все це було нам запропоновано, але ми відмовилися.
Зате ресторани, які нам запропонував таксист для обіду, нам сподобалися: з видом, з нормальними цінами і гарним меню.
До речі, місцева кухня не здалася нам такою вже гострою: нуси горенг (смажений рис), міа горенг (смажена локшина), багато видів дім сумів (пельменів) і різних макаронних виробів. Є купа кафе з європейською їжею.
Багато тропічних фруктів – ананаси, мангостини, манго. Вечорами на вулицях розгортаються стандартні для Азії ятки з їжею. На узбережжі всюди можна поїсти рибу і морепродукти. З напоїв дуже смачні фреші з кавуна, банана, гуави, манго, лайма.
Ми жили неподалік від величезного супермаркета, де можна було купити абсолютно все!
Щодо самих індонезійців, то всі, з ким ми спілкувалися і кого зустрічали на Балі, були дуже приємними, усміхненими, красивими, скромними людьми.
Нас вразила їхня глибока релігійність і вроджене почуття прекрасного. Як і всюди в Азії, тут можна спокійно ходити вулицями, не хвилюючись з приводу безпеки. Хоча це і не означає, що торгуючись або купуючи щось, не варто бути уважними.
Єдиний випадок обману в Індонезії у нас був пов’язаний з обміном валюти, але, коли ми недорахувалися певної суми і повернулися в пункт обміну, нам все з милою посмішкою повернули.
Враження від Балі залишилися просто фантастичні. Це дійсно Острів Богів, на який ми обов’язково повернемося!
Гілі Ейр. А тепер пляж
Після Балі ми вирушили на крихітний острівець Гілі Ейр. Тут на нас чекали довгоочікуваний пляж, теплий океан, білий пісок і коралові рифи. Вранці з Убуда нас забрав мікроавтобус, відвіз на пристань, потім ми пересіли на катер. Півтори години – і ми на Гілі Ейр!
Три острови Гілі (Траванган, Мено і Ейр) притулилися біля узбережжя найбільшого острова Ломбок. Вулкани Ломбока прекрасно видно з пляжів Гілі Ейр. Острови настільки маленькі, що на них немає ніякого транспорту, окрім коней.
Атмосфера – більш ніж демократична, розслаблена. Багато молоді. Основні заняття на островах: пляж, снорк, дайвінг, йога, поглинання коктейлів, споглядання заходу сонця. Море просто приголомшливе, з живими коралами і великою кількістю живності. Черепах можна зустріти прямо біля пляжів.
На Гілі Ейр приїжджають, щоб відпочивати і насолоджуватися життям, що ми із задоволенням і робили. На Гілі треба обов’язково захопити маску, трубку, ласти, репелент і засіб від сонця. З одягу тут знадобляться тільки купальники, саронги і шльопанці. Нічного життя на островах немає, але вечорами в багатьох барах грає жива музика.
Багатьох вводить в оману назва острова. Насправді до повітря вона не має ніякого відношення, air – це по-тутешньому «вода», а назву можна перекласти як «маленький острів, оточений водою».
Це повністю відповідає дійсності. Острів зовсім крихітний, з півночі на південь – 25 хвилин пішки, а зі сходу на захід – 15 хвилин. За бажання можна взяти напрокат велосипед, але ми всюди ходили пішки.
При виборі житла на Гілі Ейр варто звернути увагу на східну частину узбережжя – саме тут, особливо на південному сході, знаходяться кращі місця для снорку і купання. Північ і захід не придатні для купання.
Весь острів можна обійти неспішним кроком за годину, по дорозі перекушуючи в численних кафе і ресторанах. Пропозицій по житлу, харчуванню та дозвіллю на такому маленькому клаптику суші вдосталь.
Місцевих на острові близько 1000 осіб, вони живуть своїм неспішним звичним життям, розводять курей і корів, діти ходять до гімназії, дорослі – в мечеть. Нові готелі і курорти з’являються на Гілі Ейр щороку – від бюджетних хатинок на курячих ніжках за пару доларів на добу до сучасних курортів з басейнами за 100 доларів. При цьому поки що на Гілі зовсім не тісно і відчуття багатолюдності немає.
Ми жили в невеликому, але затишному готелі з басейном на північному сході острова. В бунгало було все необхідне, включаючи телевізор, кондиціонер і терасу. За номер зі сніданком платили 30 доларів на добу – для Гілі це середній ціновий сегмент.
Проблем з харчуванням тут теж немає, ресторанів і кафе маса, їжа на будь-який смак і гаманець. Є навіть кілька європейських кондитерських з домашнім морозивом, випічкою, млинцями і десертами.
Середній чек за гарний обід на двох – близько 20 доларів (суп, смажені рис або локшина з куркою чи спрінгролли, пиво, фруктовий коктейль).
А ось риба і морепродукти тут дорогі, хоча пропозиція велика, особливо вечорами. Барбекю з морепродуктами і рибою коштуватиме близько 50 доларів на двох (з салатом і рисом).
Магазини на острові є, але вибір продуктів невеликий. Наприклад, алкоголь, сир, фрукти краще везти з собою з Балі або Ломбока, а кисломолочних продуктів тут немає взагалі. На пляжі можна купити ананаси (1,5 долара за цілий), вам їх тут і почистять. Ще тут можна купити дуже гарні, вирощені у цих водах перли і різний пляжний текстиль – покривала, накидки, хустки.
