Гуляємо зі Швейком
Безвіз — це не просто слова. О шостій ранку сідаєш на потяг Київ – Перемишль, а опівдні вже в Польщі. Жодних черг на кордоні, паспортний контроль проходить просто в поїзді, на швидкості 100 км за годину.
Поїздка комфортабельним «Інтерсіті» зовсім не втомила. Викотивши валізи на перон вокзалу в Перемишлі, ми озирнулися: день у розпалі, енергія на позитиві, рушаємо гуляти містом.
Перемишль – найближче до України польське містечко, всього за кілька кілометрів від кордону. Більшість туристів минає його, поспішаючи далі, до великих центрів. А дарма. Екскурсію Польщею варто починати саме тут – з міста Швейка.
Саме у Перемишлі, як оповідає життєпис бравого вояка, його судили і ледь не повісили за зраду. Пригадуєте цю кумедну історію? Російський військовополонений-утікач купався у ставку, Швейк із цікавості перевдягнувся в його уніформу, і в такому вигляді його спіймала жандармерія. Зрештою Швейк уник шибениці, але отримав офіційну довідку, що він ідіот.
Так от, «швейкофіли» Польщі вирахували всі маршрути, якими міг пересуватися у Перемишлі бравий вояк. І на площі біля виходу з мерії встановили пам’ятник у бронзі. Швейк сидить на скрині з уніформою, п’є пиво і курить люльку.
Підійдіть до пам’ятника, і там неодмінно зустрінете Швейка, поручника Лукаша і всю веселу компанію персонажів роману. Я так до пуття й не зрозуміла, хто вони: екскурсоводи чи актори? Чи те й інше разом. Бо типажі розкішні. Особливо Швейк – кращий навіть за свій пам’ятник.
Я намагалася з’ясувати, як пана звуть. А він морозиться: «Швейк!» Тоді я заходжу з іншого боку: «А як давно ви Швейк?» А він хитро усміхається: «Од родзеня!»
Швейк провів нам екскурсію Перемишлем. Завів до Музею дзвонів і люльок. Бо Перемишль – ще й місто люльок, сюди з’їжджаються фестиватити люлькарі з усього світу. У музеї, розташованому у греко-католицькій дзвіниці, тих люльок тисячі. З порцеляни і дерева, різьблені й складані, мініатюрні та здоровенні кальяни.
Наш веселий гід вивів нас на дах дзвіниці. Звідси як на долоні – панорама Перемишля. Річка Сян, костели, королівський замок. Фортеця, де Швейк сидів у тюремній камері. Вокзал. І на горизонті – Україна, он до кордону біжить, яскраво освітлена, вулиця Львівська.
Вчимося курити люльку
Не знаю, як вам, а мені ніколи не випадало курити люльку. У Польщі відбулася моя люлькова ініціація. І хто б міг подумати, що мені це так сподобається!
Після прогулянки містом Швейк приязно вручив нам на прощання перепустку до перемишльської в’язниці. Але в тюрму ми вирішили не поспішати: нас чекала «Pracownia Fajek Mr Brog».
Господар фабрики Збіґнєв Беднарчик зустрів на порозі. Від нього одразу ж повіяло дорогим тютюном і харизмою. Не випускаючи люльки з рота, він веде показувати, як виточують заготовки з дикої груші та вересу, як полірують та гравірують.
Після туру запрошує викурити по люльці. Його не бентежить, що на майстер-класі самі жінки. Каже: на чемпіонаті світу з люлькарі, що проходив тут у Перемишлі, перемогла польська пані, яка безперервно курила люльку 3 години 45 хвилин. Його власний рекорд – година сімнадцять.
Нерішуче вмощуємось довкола столу. А маестро посвячує нас у люлькарську філософію. Каже: куріння люльки не терпить поспіху. Це вам не перекур навприсядки в обідню перерву, це ціла церемонія.
Спершу треба правильно вибрати тютюн: один пасує до кави, інший до доброго віскі, ще інший до вина. Відтак поволі розминаємо тютюн пальцями… набиваємо люльку… Палити теж треба поволі. «Щоб диму – нікому, аромат – усім, а смак – тобі».
«Люлька закриває рот дурню і відкриває вуста мудрецю». Він сипле приповідками, допомагаючи кожній з нас розкурити люльку. А на наше запитання – чи, на його думку, люлька личить жінці? – відповідає так:
«А ви уявіть прийом. Двісті пань, і всі елегантні, і всі у вечірніх сукнях. І от одна дістає та запалює люльку з добрим ароматним тютюном. Вгадайте – на кого звернуть свої погляди всі присутні?»
Релаксуємо в горах
Карпатські ліси засипало снігом. Ми принишкли у своєму бусику, роздивляємось на ту красу. Куди це нас везуть проти ночі, все вище й вище в гори? Силуети ялин уздовж дороги, і тиша, і нікого довкола. Аж раптом ліс розступається, і посеред снігів виринає міраж у різдвяних вогнях.
Arłamów – готельний комплекс у далеких горах. Розмах і шик.
Тут ми ночуємо. І тут у нас заброньовані VIP-процедури у SPA. Якийсь небувалий ізометричний масаж, джакузі в ґротах на двох, набір саун на різний смак включно з кріо-сауною та сауною з панорамним краєвидом Слонних гір.
Але ми так захопилися попередньою зустріччю з магістром люлькарства, що спізнилися на водні процедури. СПА-комплекс зачиняється за півгодини, о дев’ятій. Встигаємо хіба що на короткий традиційний забіг сауна – джакузі – басейн.
На ранок, відкривши штори на заскленій стіні величезного номера, милуюся казкою, в якій опинилася. Надворі тихо падає сніг, до обрію тягнуться засніжені Бещади, біля тераси стоїть олень. Тут по сусідству – природний заповідник, і дикі тварини часом заходять до Arłamów у гості.
Нам розповіли, що це готель для сімейного відпочинку. За сніданком ми бачили багато поляків з дітьми: для малих тут і влітку, і взимку повно розваг. Але це також готель з яскраво вираженою спортивною спеціалізацією. На стінах – фотографії відомих у Польщі спортивних команд, які приїздять сюди на збори. Для спорту в Arłamów є все, що лиш можна уявити – гольфові поля, лижні траси, кінна ферма з критим манежем, корти, стадіони й професійні стрільбища. Є навіть злітна смуга і вертодром.
Окрім родин з малечею та накачаних спортсменів, готель уподобали також представники бізнесових кіл. Вчора ввечері ми бачили тут вишукане добірне товариство – пані у маленьких чорних сукнях, панове у смокінгах сходились до ресторану в критому дворі, явно на якийсь корпоратив. Готель величезний, і родини з дітьми, боксери з баскетболістами, круті бізнесмени співіснують тут наче у паралельних світах, не перетинаючись.
Arłamów відомий ще й тим, що 1982 року, під час військового стану в Польщі, сюди на шість місяців інтернували Леха Валенсу. Нам показали скромну кімнату, в якій утримували опального політика. Спецслужби стерегли його день і ніч, і номер Валенси був позбавлений дверей.
Дегустуємо шоколадну камасутру
Такого шоколаду я ще не бачила. На полицях – камасутра в асортименті: з білого шоколаду, з чорного і з молочного. Крім солодких ілюстрацій до індійського трактату про чуттєві насолоди, тут можна купити й інші сороміцькі ласощі. Наприклад, шоколадний пеніс. Зараз тимчасово прибрали з прилавків. Все-таки передріздвяний піст.
Ми у містечку Корчина, у «Пиварні шоколаду Мирослава Пельчара». Ота «пиварня» – не просто бар, а й шоколадна фабрика, і музей.
Серед експонатів – найбільший у Польщі шоколадний фонтан, 280 кілограмів розплавленого молочного шоколаду. Тут можна побачити, як розмелюються зерна какао: мусять крутитися в машині 48 годин, доки вийде однорідна маса потрібної консистенції. Можна також скуштувати 100-відсотковий, без добавок, шоколад і зрозуміти, чому він не продається в магазинах – бо не дуже смачно і дуже дорого.
Власник фабрики Мирослав – молодий, але знаний уже кондитер. Одна зі стін закладу обвішана його дипломами та нагородами. Фабрика виробляє шоколад, цукерки і морозиво лише ручної роботи. І тільки малими партіями. І виключно з натуральних складників. Рецепти авторські. Смак – божественний. Куди там нашим «Рошенам».
Взагалі таких гастрономічних потрясінь, як тут у Польщі, я не переживала давно. Ото вже гурмани ці наші сусіди! Вони не люблять «шведських столів» і не визнають «олінклюзиву». Офіціант виносить щось одне, шедевральне, персонально тобі, й урочисто анонсує кожну морквинку.
Щоразу нас гарантовано дивували стравами. То подадуть апельсиново-грибний суп. То печену качку – але не в яблуках, а в грушах. То їстівну орхідею. І все це неймовірно, безсоромно смачне.
От і сьогодні на вечерю кулінарне диво. Грибна зупа, декорована ягідками лохини, і найніжніша баранина з трюфелями. Столи накрили в одній з анфілади кімнат. Ми ночуємо в історичній панській садибі у парку над озерцем, реставрованій під бутик-готель. Лише свічок бракує для повного враження, бо у номерах є навіть балдахіни над ліжками. Стильне місце. Називається Dwor Kombornia.
Куштуємо вино Чаушеску і лікери Потоцьких
Сюди, в Комборню, ми приїхали після відвідин шоколадної фабрики та Центру спадщини скла в Кросно. Перед вечерею ще встигли надегустуватися карпатських вин. Тут у підвалах старовинного маєтку можна спробувати популярні у Польщі угорські вина, скуштувати польські. Ми одностайно уподобали маловідоме румунське вино під назвою Шарба – біле сухе з молодого сорту винограду, створеного за наказом Чаушеску. Сомельє – син господаря готелю – розповів, що історія Комборні сягає XVIII століття. Що колись резиденція часто переходила з рук в руки, бо її програвали в карти. Що останнім часом садиба стояла пусткою, і ось його родина відбудувала і у 2009 році відкрила як готель і СПА.
Після вечері маємо нагоду спробувати тутешні СПА-процедури та масаж. У Камборні спеціалізуються на ритуалах СПА, пов’язаних з вином і шоколадом. І як виявилося, у цій ChocoWineSpa разом із нами багато місцевих. У саунах та басейні людно. Я вже чула про те, що серед поляків дуже популярні СПА-процедури. І, очевидно, для них це звичайна річ – поїхати у вихідний до затишного готельчика за містом, сходити в сауну, на масаж і дегустацію вин.
Ми подорожуємо якихось два дні, і ледве 100 кілометрів від’їхали від кордону. А здається, наче побували десь у далеких світах. Ще маємо ніч і півтора дні на Жешув – столицю Підкарпатського воєводства.
Там житимемо у новенькому 5-зірковому «Брістолі» просто на центральній середньовічній площі. Пробіжимось передсвятковими торговими центрами (ціни відчутно нижчі, ніж в Україні!).
Побачимо, під Жешувом, замок у Ланьцуті – вражаючий музей, де дивом збереглися неушкоджені предмети побуту польських магнатів XVII століття. І як завершальний акорд – продегустуємо лікери за оригінальною рецептурою Потоцьких у музеї горілчаного промислу, єдиному в Європі.
До речі, де поділася моя ангіна? Я їхала сюди майже хвора. Щось набрякало у горлі, і боляче було ковтати. Зазвичай у мене такий процес невблаганно закінчується температурою і антибіотиками. А тут – зникло само без сліду. Не знаю, чи то позитивні враження такі чудодійні. Чи справа у щоденній сауні з масажем. Недарма ж SPA (Sanus Per Aquam) означає «здоров’я через воду».
Дякуємо за подорож Польській туристичній організації
polscha.travel
