Голова правління ПРАВЕКС БАНКУ Тарас Кириченко поділився досвідом яхтингу на Дніпрі неподалік Києва
Права шкіпера я отримав ще у 2010 році. З того часу побував на яхті в Хорватії, Туреччині, Греції, Італії. А от по Дніпру на яхті ще не подорожував. Цього літа вирішив виправити ситуацію.
Через Facebook знайшов яхту та познайомився з її власником. Моя сім’я – дружина, донька та син – прибули в Оболонський яхт-клуб Києва, завантажили речі й провіант на яхту, відшвартувалися і рушили на південь, униз по Дніпру. Якийсь час нас супроводжував власник яхти, хотів переконатися, що я справді вмію керувати вітрильником. Через годину він заспокоївся, побажав нам щасливої дороги і зійшов на берег. Ми ж продовжили плавання самостійно. Його хвилювання було небезпідставним, адже переважна більшість київських яхт незастрахована.
Яхта «Оріяна-21»
Довжина: 6,12 м
Ширина: 2,38 м
Осадка: 0,33 / 1,33 м
Водотонажність: 1,5 т
Площа вітрил: 22,6 м²
Спальних місць: 4
Кілька слів про саму яхту. Це швертбот «Оріяна-21» київського виробництва, який у 1990-ті експортувався до різних країн Європи. Його найбільша перевага – підйомний кіль (шверт). Піднявши його, осадка яхти зменшується до 30 см, що дозволяє підійти до самого берега.
Фарватер Дніпра розмічений бакенами, є й інші навігаційні знаки, як-от «Не кидати якір!» чи обмеження швидкості. Я користувався програмою Navionics, встановленою на телефоні. Причому Дніпро входить до пакету «Середземне море», який я придбав для плавання в Греції. Navionics адекватно відображав навігаційну обстановку, тож я почувався впевнено, адже більшість карт Дніпра застарілі.
За перший день плавання ми дійшли до міста Українки, подолавши приблизно 40 км. На ніч стали в яхт-клубі «Стугна». Стоянка обійшлася нам безкоштовно, а на додачу – неймовірно доброзичлива атмосфера у колі людей, які живуть яхтами. Охорони в клубі немає, діє вахтовий метод: щодоби на вахту заступають члени клубу і стежать за порядком (мити клубний туалет теж входить до їхніх обов’язків).
Якоїсь інфраструктури в «Стугні» немає, але неподалік є Українка, де можна купити все необхідне.
Наступного дня ми вирішили відвідати затоплене при будівництві Канівського водосховища село Гусинці.
Проходимо село Трипілля, де наприкінці XIX століття український учений-археолог Вікентій Хвойка знайшов раніше невідому стародавню культуру, названу за місцем розкопок – трипільською. Тут же височіють труби (180 і 210 метрів) однієї з найбільших в Україні ТЕС – Трипільської. Це найбільший виробник електроенергії на Київщині (67 %), за рік Трипільська ТЕС генерує близько 3200 мегават електроенергії.
Далі на Дніпровських кручах – село Халеп’я. А під ним – «мис Горн»: так яхтсмени називають місце, де завжди дме сильний вітер і досить висока хвиля. Тож можна сказати, що мис Горн ми пройшли під час нашої поїздки.
Дісталися села Гусинці. Із будівель залишилася тільки Спасо-Преображенська церква, збудована у 1822 році і відреставрована у 2012-му. Навколо – кілька островів, які раніше були пагорбами. Ми кинули якір біля одного з них – називається Лиса гора – і прив’язалися кормою до берега. Місце вражає своєю енергетикою, а спостерігати захід сонця з Лисої гори – справжнє задоволення, яке не поступиться середземноморським аналогам.
Нам ніхто не заважав відпочивати. За весь день біля нас пройшло лише два човни, вода чиста й тепла. Тому наступного дня, замість запланованого переходу до Переяслава-Хмельницького, ми залишилися насолоджуватися диким відпочинком.
Дорогою назад знову заночували в яхт-клубі «Стугна». Зранку вирушили до столиці. Але фінал плавання виявився несподіваним: на «Оріяні» впала щогла. Корозія пошкодила такелаж – троси, які її утримують. І щогла м’яко опустилася мені на плече. Довелося повертатися в яхт-клуб: я тримав щоглу, а дружина керувала яхтою. На місці викликали власника яхти, допомогли йому полагодити поломку. За нами приїхав товариш і відвіз до Києва.
Незважаючи на пригоду зі щоглою, вітрильна подорож мені сподобалася. Планую повторити, можливо, обравши вже інший напрямок – на північ, на Київське море.
Київський яхтинг має дві суттєві переваги. По-перше, ціна. Вона в рази менша, ніж у Хорватії чи Туреччині. По-друге, час. Не потрібно кудись летіти, потім їхати на таксі тощо. Дістатися до київських яхт-клубів можна навіть на метро. Вийшов у п’ятницю на вечір – і все п’ятимільйонне місто із шумом, проблемами залишається позаду, а ти поринаєш в інший вимір – вітрил, свободи та пригод.
