Напередодні довгоочікуваної прем’єри кінострічки "Диявол носить Прада 2" команда Vogue Ukraine ділиться враженнями про улюблені кінокартини з незрівнянною Меріл Стріп: від пронизливої драми "Крамер проти Крамера" 1970-х років до "Залізної леді" 2011 року.
"З Африки"
Фільм "З Африки" – це справжній витвір кіномистецтва 20 століття, що зачаровує своєю спокійною атмосферою та розповіддю про кохання на фоні колоніальної Кенії. Його головна перевага полягає у візуальній частині: кожний кадр виглядає як справжня картина, а панорамні види африканських саван з висоти пташиного польоту захоплюють дух. Окремої уваги вартий бездоганний стиль фільму, де вишукані вбрання Меріл Стріп у стилі "сафарі-шик" чудово підкреслюють характер її сильної та незалежної героїні. Акторська гра, особливо взаємодія між Стріп та Редфордом, додає сюжету глибини, роблячи драму щирою та зворушливою. Музичний супровід Джона Баррі завершує цей естетичний досвід, перетворюючи перегляд у справжню мандрівку в часі та просторі.
Реклама.
Федорова Віолетта, головна редакторка vogue.ua
“Крамер проти Крамера”
“Крамер проти Крамера” (1979) від режисера Роберта Бентона – одна з найбільш чутливих драм про розлучення. Джоанна, у виконанні Меріл Стріп, покидає дім, залишаючи чоловіка Теда, якого грає Дастін Гоффман, з маленьким сином Біллі. З цього рішення виникає історія про кохання, провину, втому, батьківство та право жінки вибирати, як жити. Гоффман майстерно проводить свого героя шляхом від впевненого в собі трудоголіка до батька, який вчиться готувати сніданок, слухати свою дитину, турбуватися про неї та ставити її вище за власні амбіції. Героїня Стріп з’являється не так часто, але кожна сцена з її участю тримає в напрузі. Вона точно передає сором, знесилення, ніжність і розпач жінки, яка намагається зрозуміти, хто вона поза роллю матері та дружини. “Крамер проти Крамера” варто переглянути заради неймовірної акторської гри Стріп і Гоффмана, сцени з французькими тостами, маленького Джастіна Генрі в ролі Біллі та правдивої і відвертої історії, яка показує розлучення як складний і хворобливий досвід.
Марина Шулікіна, редакторка
“Смерть їй личить”
Фільм “Смерть їй личить” Роберта Земекіса часто помилково відносять до категорії легковажних чорних комедій — поряд із глянцевими фантазіями 1990-х про вічну молодість. Насправді це одна з найточніших і найжорстокіших сатир на культ зовнішності, знята ще до доби фільтрів та ін’єкцій, але так, наче вона її передбачила.
У центрі — дві жінки, акторка Медлін і письменниця Гелен, які змагаються не лише одна з одною, але й із власним відображенням у дзеркалі. Боротьба за молодість і чоловіка — пластичного хірурга, який сам виглядає втомленішим за своїх пацієнток, швидко виходить за межі розумного та переходить у площину майже готичної фантастики.
Земекіс працює на перетині жанрів: фарс, боді-горор і мелодрама, що сама себе висміює. Але головне тут — нещадна логіка казки: якщо ти хочеш вічної молодості, ти її отримаєш. Лише ціна виявиться тілесною.
Меріл Стріп і Голді Гоун грають скоріше архетипи — дві версії жіночої тривоги, доведеної до абсурду. I саме Стріп стає центром цієї розповіді — холодна, нарцисична, майже карикатурна у своїй досконалості, вона грає саму ідею боязні старіння. Поруч Голді Гоун — її спотворене дзеркало, травмоване та одержиме реваншем.
Світлана Манукян, редакторка соціальних мереж
"Флоренс Фостер Дженкінс", 2016
Неперевершений комічний талант, акторську гнучкість та самоіронію демонструє Меріл Стріп у трагікомедії "Флоренс Фостер Дженкінс". Фільм згадують значно рідше, ніж її відомі кінострічки "Мамма Мія!" чи "Залізну леді", але ця картина безумовно варта уваги. Стріп грає реальну жінку Флоренс Фостер Дженкінс – нью-йоркську світську даму, котра, хоч і має жахливий голос, з дитинства мріє стати всесвітньо відомою оперною співачкою. Дженкінс, яка жила в Нью-Йорку на початку 20 століття, увійшла в історію як представниця “маргінальної музики”, що стала знаменитою завдяки повній відсутності музичного слуху, відчуття ритму та вокального таланту. В її образі Стріп викликає і роздратування, і співчуття водночас.
Прекрасний дует у фільмі Меріл Стріп складає Г’ю Грант, безмежно відданий їй чоловік Сент-Клер, який робить все можливе, щоб Флоренс ніколи не дізналася, наскільки огидно вона співає. Але це триває доти, доки вона не заявить про свої плани виступити з концертом у Карнегі-холі — одному з найпрестижніших у світі місць для виконання класичної музики. У 2017 році кінострічку було номіновано на BAFTA та "Золотий Глобус".
Дарія Слободяник, редакторка відділу культури
“Джулі та Джулія”, 2009
Цей фільм я подивилась у період захоплення кулінарією. Я переглянула “Прянощі та пристрасті” та “Шеф Адам Джонс” і взялась за “Джулі та Джулія”. Важливо, що ця стрічка розповідає історію реальної шеф-кухарки Джулії Чайлд, яка познайомила американців з французькою кухнею та переконала мільйони жінок (і не тільки), що страви ресторанного рівня можна приготувати і в умовах домашньої кухні. Звичайно, якби не Меріл Стріп грала культову шеф-кухарку, невідомо, чи стала б її постать відомою у поп-культурі. Все ж таки, природна чарівність Стріп та її здатність ніби фліртувати з глядачем — те, завдяки чому її героїні надихають робити своє життя більш яскравим.
Валентина Анохіна, редакторка сайту
"Залізна леді", 2011
Зазвичай перевтілення голлівудських акторів в історичних осіб з метою отримання нагороди кіноакадемії виглядає карикатурно і награно. Але не в цьому випадку — Меріл Стріп чудова у ролі Маргарет Тетчер.
Сергій Ковальов, артдиректор