В українському балеті – визначна подія: на сцені Національної опери вперше представляють постановку видатного американського хореографа Вільяма Форсайта, який трансформував сучасний танець.
Реклама.
Гала “4 легенди” відбудеться на сцені Національної опери 30 травня. Дослідниця балету Катерина Єлецьких пояснює, чому цей спектакль не можна пропустити.
Темрява сцени. Жодних декорацій – лише пронизливий промінь холодного білого світла. У світлі – двоє: він та вона. Прима-балерина Анастасія Шевченко та провідний танцівник Ян Ваня. На ній – незвичного крою еліптична вигнута пачка.
Інша музика. Інша пара провідних солістів. У світловому промені – прима-балерина Ілона Кравченко та провідний танцівник Микита Сухоруков. Без звичної нам пишності балетного вбрання: на ній – купальник, на ньому – широкі штани й верхній одяг. Чіткі, майже математичні рухи. Іноді – на межі можливостей людського тіла.
Для глядачів, які звикли до масштабних класичних балетів, вистава “4 легенди – гала” може стати справжнім відкриттям. Але саме в цьому полягає важливість цієї прем’єри для України. Вільям Форсайт, американський танцівник та хореограф, є одним із найвидатніших новаторів, генієм сучасної хореографії та імпровізації. Його хореографія має дуже високий поріг входження. Вона призначена для артистів особливого рівня.
“Українському глядачеві необхідно пояснювати, чому сучасний балет має право на існування і, чому, в певний момент він може навіть трохи відтіснити класику. Ми лише нещодавно почали знайомити публіку з хореографами, які вже давно є частиною світового мистецтва, – зазначає Анастасія Шевченко.– Сучасний танець – це мова сучасності. Він може бути складним, іноді неочевидним, але саме в цьому криється простір для власного тлумачення. У такій хореографії тіло вже не завжди розповідає історію чоловіка й жінки. Іноді це просто рух, ідея, пластика, емоція. Лаконічні костюми лише підсилюють це відчуття: на сцені залишаються майже оголена душа артиста, його тіло та те, як він взаємодіє з власними почуттями”.
Для глядачів, які звикли до масштабних класичних балетів, вистава “4 легенди – гала” може стати справжнім відкриттям.
Підхід Форсайта часто характеризують як деконструкцію балету. Водночас сам хореограф неодноразово підкреслював: його мета – розкрити в класичному балеті ті аспекти, які раніше залишалися непоміченими. Він виховувався у США 1950-х–1960-х років – в епоху рок-н-ролу, джазу, фанку та стрімких культурних змін. Аналізуючи історію балету, хореограф водночас наполягає: балет має належати сучасності та бути спрямованим у майбутнє.
Запрошений театром, стиль Форсайта втілює Олег Климюк – колишній артист балету Нацопери, а нині асистент хореографа. Його досвід охоплює роботу танцівника, педагога та балетмейстера у провідних європейських театрах та співпрацю з важливими сучасними хореографами.
“Отримати хореографію Форсайта для включення до репертуару непросто: до трупи приїжджають помічники Форсайта, вони оцінюють артистів, проводять майстер-класи, визначають рівень колективу – і лише після цього приймається рішення, чи може театр працювати з цією хореографією, – розповідає Олег Климюк. – Проте саме для Національної опери України було зроблено виняток. Ми вирішили розпочати роботу з двох номерів, які я сам колись виконував і чудово знаю зсередини – SlingerlandDuet та BachDuet“.
У 2012 році BachDuet було представлено в Дрездені, а SlingerlandDuet є частиною цього балету. Прем’єра постановки відбулася 1989 року, а у 2000-му з неї було виділено кілька дуетів. Один із них – саме SlingerlandDuet. На перший погляд, ці композиції можуть здатися дуже короткими: SlingerlandDuet триває вісім хвилин, BachDuet – приблизно п’ять. Але ця стислість оманлива. Якщо порівняти їх із па-де-де в класичних балетах (танець двох виконавців, зазвичай балерини й танцівника), кожен із цих дуетів фактично виявляється довшим і насиченішим за традиційну парну форму.
Форсайту важлива готовність танцівника до ризику. Артист має дозволити собі експеримент, звільнитися від звичної напруги. Для трупи, яка десятиліттями переважно працювала з класичним репертуаром, це означає серйозне професійне випробування.
Натомість для Анастасії Шевченко, яку глядачі часто бачать саме в сучасних номерах та неокласичному репертуарі, робота з хореографією Форсайта була давньою мрією. “Коли в певний момент твоя мрія здійснюється, ти підходиш до роботи з особливим натхненням, прагнеш отримати від неї якнайбільше. У класиці є позиції рук, ніг, є зрозуміла вісь. А тут ти працюєш з втратою рівноваги, з рухом поза віссю. Це ніби вихід за власні межі – фізичні й внутрішні”.
Підхід Форсайта часто характеризують як деконструкцію балету.
Вже на першу репетицію артисти прийшли підготовленими. Для сучасного балетного театру така практика стає нормою: артисти отримують відеоматеріали заздалегідь й приходять з певним внутрішнім розумінням поставленого завдання.
“Перша репетиція значною мірою залежить від вимог педагога, – говорить Микита Сухоруков. – У Форсайта така кількість рухів, що нас одразу попередили й попросили переглянути запис, дещо вивчити самостійно. Якби Олег пояснював кожен рух для двох артистів окремо, коли кожен виконує різні дії на ту саму музику, а на кожен такт припадає по кілька елементів, ми б не встигли засвоїти й десяти відсотків. Тому його побажанням було, щоб ми знали хоча б основні рухи. Адже нюансів там безліч”.
Сухоруков порівнює цей підхід з іншим досвідом роботи над світовим репертуаром – зокрема з постановкою “Незламної доньки”, яку переносив Жан-Крістоф Лесаж. “Він, навпаки, не хотів, щоб артисти дивилися відео. Казав: “Я тут, я вам усе покажу. Не потрібно дивитися запис, там роблять не так”.
“Спочатку ми буквально боролися зі своїм тілом, але поступово воно почало відгукуватися,– ділиться Ілона Кравченко. – Мені ближчим виявився саме BachDuet – музика, стиль, сама сутність дуету”.
Сьогодні в репертуарі балерини майже всі знакомі класичні партії. Але за плечима у Ілони – досвід роботи із сучасною хореографією. Понад два роки вона була провідною солісткою театру сучасної хореографії KyivModernBallet. Попри це, Ілона зізнається, що відчувала певне хвилювання, а репетиції іноді справді були дуже складними. “Хотілося зробити одразу правильно, але ця хореографія розкривається поступово – від репетиції до репетиції. Тому ми були дуже захоплені цією роботою і водночас дещо розгублені перед її складністю. Для нас, як для артистів, це досвід, про який можна тільки мріяти. Ми стали першими, хто перейняв цю хореографію в Національній опері України, і це велика відповідальність”.
Форсайту важлива готовність танцівника до ризику. Артист має дозволити собі експеримент, звільнитися від звичної напруги.
Вільям Форсайт завжди бачить у танцівниках співавторів процесу. Його хореографія виникає з діалогу: з тілом артиста, його досвідом, можливостями, інтуїцією. “Ми працюємо разом. Немає жорсткої ієрархії: репетитор – артист, – зазначає Олег Климюк. – Для мене важлива повага до танцівників. Форсайт колись сказав мені: “Ти експерт своєї роботи. Артисти – експерти своєї роботи, свого тіла”. Моє завдання – скеровувати їх, давати поштовхи, щоб це ставало ще точнішим і потужнішим”.
Для Микити Сухорукова, Форсайт – це передусім надзвичайна насиченість хореографічного тексту. “Технічно це дуже цікаво, але виконати це так, як потрібно, справді складно”, – усміхаючись, підкреслює танцівник. Хореографія Форсайта вимагає точності виконання. Її не можна “підлаштувати під себе” у звичному розумінні – кожне зміщення може спотворити внутрішню структуру роботи.
“Певні нюанси можливі, але лише разом із хореографом у студії, – пояснює Климюк. – Наприклад, якщо подивитися різні виконання BachDuet, вони можуть відрізнятися в деталях. Але ці відмінності виникають не тому, що артисти самостійно щось змінюють, а тому, що це відбувається у спільній роботі з Форсайтом. Він дуже відкритий до таких моментів, коли бачить артиста, його тіло, його спосіб рухатися”.
ДНК хореографіїФорсайта – це, загалом, класичний лексикон, але з переосмисленням архітектури руху – складні лінії, це майже як геометрія. Тому, пропрацювавши з цією хореографією, навіть класичні танцівники, якщо вони зрозуміли, пропустили крізь себе цей стиль, танцюють класику інакше. Вони отримують більше свободи, відчувають більшу динаміку, простір, натхнення, рухаються по-новому.
Після роботи над дуетами BachDuet і SlingerlandDuet змінив своє ставлення до сучасної хореографії і партнер Анастасії Шевченко – Ян Ваня “Це фізично складний балет, але дуже захопливий. Я завжди прагнув танцювати класичний репертуар, це було моїм стимулом. Але зараз усвідомлюю, що хореографічне мистецтво розвивається в різних напрямах, і вони стають мені дедалі цікавішими. Дуети Форсайта стали для мене одними з улюблених робіт. І водночас основа цих дуетів все одно виростає з класичного руху”.
З початком повномасштабної війни театр почав формувати нову репертуарну політику, відкриваючи сцену для робіт провідних світових хореографів – “Весна і осінь” Джона Ноймаєра, “5 танго” Ганса ванМанена, “Елегія воєнного часу” Олексія Ратманського, а також канонічна версія “Незламної доньки” у постановці сера Фредеріка Аштона. І поява в репертуарі хореографії Вільяма Форсайта – є одним із найзначніших кроків у цьому напрямку.
“Моя головна мета – запрошувати до театру найкращих хореографів, – говорить НобухіроТерада, художній керівник балету Національної опери України. – Зберегти все найкраще, що має українська балетна традиція, й одночасно відкрити сцену для світових постановок. Поєднати українську культуру зі світовою – і на цьому перетині сформувати нову, незалежну епоху українського балету”.
Текст: Катерина Єлецьких, авторка проєкту про український балет Ballet Maniac
Фото: Григорій Веприк