Соня Делоне з’явилася на світ в Одесі, стала видатною представницею європейського авангарду і довела, що мода здатна бути повноцінним художнім вираженням. Саме цій культурній спадщині присвячений виставковий проєкт “Ода Соні”, який було відкрито в Одеському музеї сучасного мистецтва до 140-річчя від дня народження художниці. Експозиція повертає Соню Делоне у місто, де почалося її життя, та демонструє, чому її погляди щодо симультанізму, руху, форми та взаємозв’язку мистецтва з буденністю залишаються релевантними для сьогоднішньої моди та візуальної культури.
Соня Делоне, “Simultaneous Dresses”, 1925 Полотно, олія. 146 × 114 см. Museo Nacional Thyssen-Bornemisza, Мадрид
Коли в 1925 році на Міжнародній виставці декоративного мистецтва в Парижі публіка вперше побачила Boutique Simultané Соні Делоне, кордон між малярством і модою остаточно стерся. Сукні, плащі, хустки, навіть автомобіль — все було покрите тими ж ритмічними кольоровими колами, що до того існували тільки на її картинах. Це був інший підхід до розуміння тіла, тканини та кольору — підхід, який сьогодні, через сторіччя, здається надзвичайно актуальним. Куратори Одеського музею сучасного мистецтва Андрій Сігунцов та Анна Мороховська пропонують розглядати творчість Соні Делоне не як минуле, а як засіб для осмислення сучасності.
Соня Делоне, Boutique Simultanée, 1925 Фасад та вітрина, міст Александра III, Париж
Реклама.
Соня Делоне — уродженка Одеси, яка досягла успіху в Парижі — належить до того покоління митців, чия біографія сама по собі є картою європейського модернізму. Але серед безлічі імен авангарду її випадок особливий: вона була однією з небагатьох, хто свідомо та систематично розмив межу між “високим” та прикладним мистецтвом. Для неї вбрання, обкладинка для книги, театральний наряд і абстрактна картина були частинами одного художнього висловлювання.
Що таке симультанізм — і чому він важливий саме сьогодні
Симультанізм — концепція, яку Соня та її чоловік Робер Делоне розробили на початку 1910-х років, опираючись на оптичні теорії Мішеля Ежена Шеврьоля про одночасний контраст кольорів. Ідея проста і водночас радикальна: кольори існують не ізольовано, а у взаємодії. Червоний поруч із зеленим виглядає інакше, ніж червоний поруч із синім. Око сприймає не окремі плями, а їхні взаємини — і саме ці відносини створюють відчуття руху, ритму, пульсації простору.
Робер Делоне, Rythme, Joie de vivre, XX ст. Полотно, олія. Центр Помпіду, Париж
Якщо кубізм розкладав об’єкт на частини, а футуризм фіксував швидкість через повторення обрисів, то симультанізм робив дещо інше — він переносив динаміку в саму суть кольору.
Чому це важливо?
Соня Делоне першою усвідомила: якщо живопис — це сфера взаємодій, то й одяг може нею бути. Тіло в русі — це найприродніший носій симультанного ефекту. Коли жінка йде вулицею в симультанній сукні, кольорові кола на тканині змінюють взаємовідносини з кожним кроком; форма тіла стає частиною композиції; світло і рух є співавторами. Це кардинально відрізняється від того, що робили численні послідовники — митці, які просто переносили свої картини на тканину. У Делоне не було “принту з картини”. Була єдина пластична мова, що однаково органічно існувала у форматі полотна, шарфа, інтер’єру або театрального костюма.
Висока мода як художній жест
Симультанні зразки Делоне були значно більш витонченими та зорієнтованими на особисту клієнтуру. Делоне зазвичай використовувала коштовні тканини ручної роботи; насичені яскраві відтінки, які миттєво привертають увагу; а також індивідуальне пошиття. Її зразки пропонували привабливість високого мистецтва, перенесеного в haute couture, і були розраховані на жінок вищого суспільства, які прагнули зв’язку з сучасним мистецтвом як складової власного стилю.
Серед її клієнток — Глорія Свенсон, Ненсі Кунард, актриси та світські левиці 1920-х. Делоне пропонувала їм спосіб бути сучасними. Одягати її сукню означало заявляти про свою причетність до нового мистецтва, до ритму великого міста, до жінки нового типу — незалежної, активної, освіченої. У цьому — її радикальність. Якщо Поль Пуаре звільнив жіноче тіло від корсету, а Шанель дала йому новий мінімалістичний кодекс, то Делоне зробила третій крок: вона перетворила одяг на простір художнього досвіду. Її сукня не “прикрашала” — вона формувала простір навколо жінки.
Сучасні дизайнери, що мислять як художники
У сучасному світі моди також є дизайнери та бренди, для яких мода та сучасне мистецтво крокують поруч. Вони, як і Делоне колись, залишаються на рівні “високої моди”, проте сміливо поєднують її з мистецтвом. Аналізуючи їхні роботи, ми дійсно можемо знайти схожість із різними художніми напрямками.
Comme des Garçons осінь-зима 2021/2022
Першою, хто одразу згадується, є легендарна Рей Кавакубо — засновниця Comme des Garçons. Її дизайни, в яких вона деконструює саму ідею краси, відмовляючись від нав’язаних стандартів, дуже близькі до філософії сучасного мистецтва. Це не звичайний бунт, а переосмислення — створення нової краси через асиметрію, незавершеність, навмисні “недоліки”. Колекція Body Meets Dress, Dress Meets Body 1997 року з її викривленими формами могла б бути експонована в музеї поряд із роботами Луїз Буржуа.
Жан-Шарль де Кастельбажак, Tribute to Comic Strips. Для балетної трупи Паризької опери, 1982
Жан-Шарль де Кастельбажак іде іншим шляхом — він активно використовує добре знайомі образи з популярної культури. Його вироби насичені яскравими барвами та графічністю; у цьому його твори близькі до поп-арту. Він буквально цитує Кіта Гарінга, Енді Воргола, мультиплікаційних персонажів — і перетворює їх на носійний культурний коментар.
Інший приклад — Schiaparelli, історичний Дім моди, який сьогодні переживає друге народження. Його естетика, започаткована Ельзою Скіапареллі, нерозривно пов’язана із сюрреалізмом. Співпраця дизайнерки із Сальвадором Далі колись змінила уявлення про межі моди, а сучасні колекції бренду під керівництвом Даніеля Розберрі продовжують цю лінію через фантазійні силуети, символізм і театральність — золоті анатомічні аплікації, обличчя-маски, барокові форми, що балансують між костюмом і скульптурою.
Schiaparelli Couture весна-літо 2022
Schiaparelli Couture весна-літо 2022
Усі ці імена об’єднує головне: для них мода — не виготовлення речей, а форма мистецтва. Саме в цьому сенсі вони продовжують лінію, яку колись визначила Соня Делоне, — перенесення художнього експерименту в сферу високої моди. І саме тому повернення до її спадщини сьогодні — це не археологія, а спілкування.
На тлі того, як сучасна мода стає все більш комерціалізованою та алгоритмізованою, звернення до Делоне видається закликом повернення до сенсу як експерименту, сенсу як глибокої синтетичної роботи. Вона також доводить, що цей інтелектуалізм не обов’язково передбачає аскетизм чи мінімалізм. Можна бути глибокою, серйозною художницею і водночас оспівувати колір, форму, декоративність. Можна створювати “ужиткове” мистецтво, яке матиме таку ж художню вартість, як і живопис у галереї.
Ода Соні
5 квітня в Музеї сучасного мистецтва Одеси відкрився виставковий проєкт “Ода Соні”, присвячений художниці-одеситці Соні Делоне. Її творчість відрізняється універсальністю і охоплює широкий спектр практик: живопис і графіку, текстиль і моду, кераміку, сценографію, книжковий і промисловий дизайн. І в цьому є певна історична напруга, яка звучить особливо гостро. Місто, яке переживає війну, звертається до художниці, яка бачила світ як гармонію взаємодій. Симультанізм тут постає як можливість уявити іншу дійсність — цілісну та живу.
Експозиція “Ода Соні”, 2026. Музей сучасного мистецтва Одеси
Виставка в МСМО — крок до масштабнішого міждисциплінарного проєкту “Соня Делоне — Симультанний Світ”, який реалізується за підтримки Українського культурного фонду. У липні-жовтні 2026 року він розгорнеться у форматі виставки, конференції, фестивальної програми, освітніх подій та аудіовізуальних інсталяцій — в Одесі та Львові, у співпраці з Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького, Національним художнім музеєм України, Французьким інститутом в Україні та міжнародними музейними партнерами.
Експозиція “Ода Соні”, 2026. Музей сучасного мистецтва Одеси
Текст: Сігунцов Андрій та Анна Мороховська