Рукав’янка, рукав’єнка, рукавівка — жіноча вишиванка з подовженими, розкішно декорованими рукавами. Це, безсумнівно, один з найвиразніших видів вишитих сорочок, що трапляються в Україні. Разом із дослідницею етнографії, збирачкою старовинного українського вбрання, власницею галереї та дизайнеркою Роксоляною Шимчук ділимося інформацією, що необхідно знати про них.
Фото: Тетяна Ерхарт
Рукав’янки можна оглянути на власні очі в Музеї Гуцульщини у місті Коломия. Тут зберігаються деякі зразки кінця ХІХ — початку XX століття. Опис лаконічний та сухий: "Сорочка жіноча, виготовлена з домотканого матеріалу, тунікоподібного фасону, з довгими вшитими рукавами. Вишита червоними, блакитними, жовтими нитками з бавовни, технікою “кучерявий шов”. Три смуги орнаменту вуставки заповнені “розетками” у восьмикутному оформленні, між смугами потрійні різнобарвні декоративні шнурки. Нижня частина рукава повністю заповнена невеликими восьмипелюстковими квіточками. Внизу рукави зібрані, вузький манжет прикрашений смужкою квіток. Біля шиї сорочка щільно “зморщена”, вузькі краї оздоблені “кривулькою”. Розріз обшитий червоними “стовпчиками”".
Реклама. 
Насправді, багато вишиті сорочки викликають незабутнє враження. Вони мають цілком актуальний вигляд і, здається, що їх легко інтегрувати в гардероб XXI століття.
Роксоляна Шимчук зазначає, що рукав’янку кожна дівчина виготовляла собі власноруч.
Переглянути цей допис в Instagram
"Вбрання мало велике значення. Від того, як вдягнена дівчина, чи багато на ній прикрас, намиста, згард, наскільки пишна сорочка, великою мірою залежало те, як успішно вона вийде заміж. Нерідко вбрання дівчини могло коштувати дорожче, ніж усе господарство її батьків".
Основна прикраса рукав’янок — багата вишивка, яка вкриває пишні рукави майже повністю.
На створення рукав’янки могли йти роки: спочатку треба було посадити та виростити льон. Потім — виткати з нього полотно. Відбілити. Чим біліше полотно, тим більш престижною була сорочка, оскільки це свідчило про старанність дівчини. Вишивання ж лишалося “на десерт”.
Якщо дівчина походила з багатої родини, де були наймити, які працювали в полі, то вона могла вишити свою рукав’янку відносно швидко, оскільки мала вдосталь вільного часу. Дівчатам з бідних родин доводилося вишивати вночі, при свічці. Взимку часу на вишивання ставало більше, бо роботи в полі не було.
Століття тому, — пояснює пані Роксоляна, — за одягом можна було визначити соціальний статус жінки, чи одружена вона, чи вдова, чи постить, чи в жалобі: про це свідчили прикраси, розкіш сорочки, аксесуари, деталі одягу.
Рукавівку носили здебільшого незаміжні дівчата та молодиці. Жінкам похилого віку так одягатися не личило: надто охайно, надто святково.
Фото: Тетяна Ерхарт
Роксоляна Шимчук розповідає, що рукав’янку одягали на Великдень, Різдво, Трійцю — вбиралися до церкви, яка була осередком не лише релігійного, а й громадського та культурного життя. Громада збиралася, вирішувалися нагальні питання. Після богослужіння хлопці могли залицятися до дівчат. Мати гарну сорочку було знаком престижу.
Існує міф, що дівчата брали вишивання на вечорниці та прикрашали свої сорочки там. На вечорницях дійсно вишивали — але нескладні речі, наприклад, рушники. Коли йшлося про сорочки, то їх вишивали наодинці, зберігаючи деталі оздоблення в секреті, щоб потім вбрання викликало wow-ефект. Сорочка мала бути сюрпризом.
Рукав’янки були типовими для всіх регіонів України. В них одружувалися, в них виходили на великі свята. У деяких областях України весільну сорочку зберігали до смерті — “В чому до шлюбу, в тому і в домовину”.
Сорочка жіноча. Рукав’янка. Західне Поділля (тепер Тернопільська обл.). З приватної колекції Роксоляни Шемчук
Пані Роксоляна ділиться спогадами, як під час їхніх етнографічних подорожей бабусі показували свої чудові рукавівки й говорили, що це одяг, в якому їх мають поховати. “Шедеври підуть під землю!” — не витримувала вона. “А в чому я постану перед Богом?” — відповідали бабусі.
І в цьому було щось життєствердне. “У народі смерть не була трагедією. Гуцули навіть наприкінці XX століття дуже філософськи ставилися до неї – як до переходу в інший світ”. Однак це, безперечно, вже зовсім інша розповідь.
Придбати рукав’янку можна у колекціонерів або замовити сучасну. Вартість залежатиме від складності вишивки, багатства оздоблення, колекційної значущості тощо, — пояснює пані Роксоляна. Ціна може досягати трьох тисяч доларів. Якщо це дійсно рідкісний та цінний вінтажний екземпляр, то з ним потрібно буде поводитися дбайливо, щоб передати у спадок, а щоб носити — замовити сучасну копію старовинної. Якщо це сучасні речі, то доглядати за ними простіше. Як правило, відповідні інструкції додаються до одягу.
