12 лютого в українських кінотеатрах стартує “Буремний перевал” — мабуть, найочікуваніша кінострічка року. Це, безсумнівно, відважне та сучасне бачення однієї з найвідоміших любовних історій у світовій літературі з Марго Роббі та Джейкобом Елорді в головних ролях.
Кінокритик британського Vogue Радіка Сет серед перших переглянула “Буремний перевал” і ділиться, чому ця шалена та чудова картина заслуговує на увагу.
Останні півтора року світ, затамувавши подих, обговорював та дискутував навколо “Буремного перевалу” режисерки Емеральд Феннелл. І ось, після нескінченного циклу прем’єр, інтерв’ю та “метод-акторства” акторів Марго Роббі та Джейкоба Елорді, фільм нарешті з’являється на екранах. Після такого ажіотажу виникає закономірне питання: чи здатний він виправдати очікування? І найприємніше — так, може. Незалежно від вашого ставлення до цього великого, сміливого та неоднозначного мелодраматичного твору, він як мінімум такий же амбітний, як і його промо-кампанія.
Кінофільм починається із прискореного дихання, яке звучить майже непристойно, але насправді це — удушення. Молода Кеті Ерншо (Шарлотта Меллінгтон) разом із трохи старшою домогосподаркою Неллі (Ві Нгуєн) спостерігають за публічною екзекуцією: чоловік намагається зловити повітря. Навколо — зловтішний натовп, вигуки. Усе це більше нагадує перекручену казку, а не історичну драму. Саме цей епізод шокував глядачів під час попередніх показів і стає свого роду перевіркою: якщо він вам сподобається — попереду отримаєте багато насолоди; якщо ні — наступні дві години можуть здатися випробуванням.
Прихильникам роману “Буремний перевал” Емілі Бронте варто одразу відмовитися від своїх очікувань. Це дуже вільне трактування класики: змінена структура, важливі герої відсутні або трансформовані, а з ключовими відносинами Кеті та Гіткліфа авторка поводиться досить сміливо. Феннелл і не приховує цього — вона зазначає, що знімала кінофільм скоріше за враженнями про юнацьке читання, ніж за текстом роману. Але якщо прийняти ці правила гри — на вас чекає захоплива мандрівка.
Після приголомшливого вступу Кеті й Неллі тікають додому повз закривавлену річку до свого похмурого, майже неземного маєтку. Там з’являється Гіткліф (Овен Купер) — хлопчик, якого батько Кеті приводить у дім. Він миттєво вклинюється між дівчатами: Кеті зачарована новим другом. Вони ростуть разом, майже як брат і сестра, а згодом несподівано перетворюються на Марго Роббі та Джейкоба Елорді.
Ситуація стає складнішою з появою багатих сусідів — Едгара Лінтона (Шазад Латіф) та Ізабелли (Елісон Олівер). Засліплена їхнім шиком, Кеті потрапляє у їхній світ, а повертається вже з новими звичками та вимогами, що злять Гіткліфа. Між ними відчувається первинний, майже природний зв’язок, але Кеті в той же час усвідомлює: щоб забезпечити собі майбутнє, доведеться зробити інший вибір.
Далі — розлука, повернення Гіткліфа вже заможним і новий спалах почуттів, який у результаті призводить обох до самознищення.
Перші півтори години кіно балансує на тональній межі: часом це болісно смішно, іноді — майже пантомімна гротескна вистава. Роббі чудово грає легковажну, пихату, імпульсивну Кеті без краплі самоаналізу. Елорді, попри дискусії щодо кастингу, додає Гіткліфу тихої, вразливої людяності.
Є й інші яскраві ролі: гротескно огидний містер Ерншо, дивакувата і зворушлива Ізабелла. А маєток Трашкросс-Ґрейндж — справжнє задоволення для очей: розкішний, тривожний, майже сюрреалістичний простір, продуманий до дрібниць.
Реклама.
Костюми — окрема тема: екстравагантні, химерні, але надзвичайно вишукані. Додайте до цього чудову операторську роботу, декорації, грим, треки Charli XCX та театральну, майже штучну атмосферу декорацій — і вийде справжнє візуальне шоу. Десь у середині я вже була готова назвати кінофільм шедевром.
Але фінал, на жаль, не зовсім підтримує задану висоту. Після тривалого очікування кульмінація відчувається трохи стриманіше, ніж обіцяє напруга попередніх сцен, а інтимні моменти — менш відвертими. Темп падає, гротеск поступається місцем слізній трагедії. Для декого це стане емоційним посиленням, для інших — ознакою затягнутості та певної нестійкості ритму.
У підсумку “Буремний перевал” — річ неоднозначна. Кінофільм, що викличе і шквал критики, і щире захоплення. Водночас це кіно, яке надовго залишається в пам’яті — своєю надмірністю, сміливістю, масштабом і широтою фантазії. Переглядати його варто на найбільшому екрані та в компанії друзів — щоб потім годинами сперечатися про побачене.