Перекладач та письменник Андрій Содомора і письменниця та публіцистка Олена Стяжкіна стали лауреатами Премії імені Василя Стуса 2026 року. 9 вересня у Києво-Могилянській бізнес-школі відбулася церемонія нагородження.
Премія імені Василя Стуса присуджується щорічно авторам незалежно від місця проживання, прижиттєво, за особливий внесок в українську культуру та стійкість громадянської позиції.
Цього року Премія імені Василя Стуса була вручена 37-й раз поспіль. З моменту створення відзнаки її отримали понад 70 митців.
Андрій Содомора – український письменник, перекладач, науковець. Найвизначніший перекладач античних творів української сучасності, цією справою він займається понад півстоліття. Він перекладає тексти Горація, Вергілія, Сенеки та Овідія.
Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня.
Олена Стяжкіна – українська письменниця, публіцистка, докторка історичних наук, професорка історії. Засновниця громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта». Лауреатка премії Women in Arts Award (2026) у категорії «Жінки у літературі» за внесок та стійкість у часи опору. Кавалерка Ордену «За інтелектуальну відвагу». Авторка понад дев’яноста наукових публікацій та художніх книг, як-от «Мовою Бога», «Розка», «Чобіток Зельмана».
«Античні митці вважали, що поетами та бійцями-воїнами народжуються. Василь Стус подав зразок того, як за коротке життя, розвинувши вроджені задатки, можна стати саме такою прекрасною людиною. Людиною, яка зуміла поєднати сталеву волю з тонкістю душевних структур. Якщо ж про мене, то я народився 1937 року. У кінці того року, коли жертвою нелюдської системи впав Микола Зеров. Випадок скерував мене до класичних студій у Франковому університеті. І так я вів у перекладанні дві борозни – римську Миколи Зерова і грецьку Бориса Тена. «Поспішай до мене, але до себе насамперед», – радив філософ. Я поспішав до них, античних знавців. У тій праці зважав передусім на те, що єднає нас з античними – волелюбність, людяність, гуманітас і найвища повага до слова. Саме від них я вчився», – поділився Андрій Содомора.
«Геній Василя Стуса поставив височезну, до неба, планку. Дістатися її не випадало більшості його сучасникам. Але вона випала нашим (сучасникам – ред.). Випало та випадає кожного дня. На фронті, у полоні, на окупованих територіях. Ця премія для мене – не нагорода. Вона почесний і важливий борг, який я намагатимуся віддавати все своє життя. За все, що відділяє нас від пітьми, від подій і наслідків війни», – підкреслила Олена Стяжкіна.
