В український кінопрокат завітав психологічний детектив "Служниця" — розповідь про молоду леді з непростою біографією, котра влаштовується горничною у шикарний маєток. Кінокартина з Сідні Свіні та Амандою Сейфрід досліджує, зокрема, портрет могутньої амбітної особи, що обстоює право бути собою. Ми підібрали ще кілька фільмів, які варті перегляду, якщо вам припала до душі "Служниця".
Реклама.
Від блискучої класики двотисячних до провокативних трилерів сучасності — кожна кінострічка цієї збірки розкладає по поличках поняття жіночності у 20-х роках 21 століття, вивчаючи межі жіночої сили, прагнень і свободи бути собою. Ми відібрали шість визначних робіт останніх років, що стали справжніми віхами для попкультури: від іронічної “Барбі”, яка переосмислила любов до рожевого кольору, до “Покинь, якщо кохаєш”, яка розкриває приховані способи психологічних маніпуляцій.
“Диявол носить Prada” (2006)
Якщо у моди є свій кінематографічний символ віри, то це, безсумнівно, цей фільм Девіда Френкеля про випускницю факультету журналістики Андреа (Енн Гетевей), яка опиняється в епіцентрі глянцевого урагану як помічниця впливової Міранди Прістлі (Меріл Стріп). Фільм “Диявол носить Prada” став реальним соціокультурним аналізом фешн-індустрії. Образ Прістлі, в якому миттєво впізнаються паралелі з легендарною головною редакторкою американського Vogue Анною Вінтур — від принципового перфекціонізму до незворушного спокою, — в уявленні широкої публіки назавжди змінив розуміння моди як професії.
Сьогодні, напередодні 20-річчя оригіналу, інтерес до цієї історії розгорівся з новою силою, адже у 2026 році на екрани вийде довгоочікуване продовження. “Диявол носить Prada 2” обіцяє бути безпосереднім розвитком подій першого фільму, і це справжній тріумф акторського складу: Меріл Стріп, Енн Гетевей, Емілі Блант і Стенлі Туччі повертаються до своїх культових ролей. Втім, нова частина готує ще більше зіркового сяйва: до акторського ансамблю приєдналися Сідні Свіні, Джастін Теру, Люсі Лью і Кеннет Брана. А щоб додати фільму максимальної реалістичності, у кадрі з’являться сама Донателла Версаче і неповторна Леді Гага. Схоже, на нас чекає новий раунд боротьби за місце під сонцем у світі, де мода — це релігія, а Міранда Прістлі — її незмінне божество.
“Покинь, якщо кохаєш” (2024)
Екранізація однойменного бестселера Коллін Гувер стала чи не найбільш обговорюваною кіноподією минулого року, перетворивши традиційний жанр романтичної драми на арену для серйозного обговорення домашнього насильства та розриву кола травми. У центрі розповіді — Лілі Блум (Блейк Лайвлі), яка відкриває омріяну квіткову крамницю в Бостоні та зустрічає харизматичного нейрохірурга Райла (Джастін Бальдоні). Але те, що починається як ідеальна казка про любов, поступово перетворюється на непросту оповідь про болісний вибір і силу жінки сказати “годі”.
Однак фільм увійшов в історію не тільки завдяки касовим зборам, але й через гучний скандал за кадром, який триває дотепер. Престур фільму виявив глибокий розбрат між головною зіркою і Джастіном Бальдоні, котрий також виступив режисером стрічки. Відсутність спільних фото на прем'єрах і плітки про “творчі розбіжності” під час монтажу (де Блейк нібито залучала свого чоловіка Раяна Рейнольдса до переписування епізодів) розділили прихильників на два табори. Лайвлі критикували за надто “несерйозний” підхід до промоції важкої теми, тоді як Бальдоні найняв фахівця з антикризового піару. Зрештою дійшло до взаємних судових позовів про домагання, які досі не завершені. Ця драма за межами екрана лише підкреслила основний меседж фільму: відносини — це складна структура, де за привабливим фасадом нерідко ховаються суперечності, які потребують розголосу та обмірковування.
“Хороша погана дівчинка”
Еротичний трилер Галіни Рейн став сенсацією 81-го Венеційського кінофестивалю, повернувши на великі екрани жанр, який, здавалося, залишився у 1990-х, однак зробив це в абсолютно новій, феміністичній перспективі. У центрі сюжету — Ромі, владна та успішна генеральна директорка великої корпорації (Ніколь Кідман, яка отримала за цю роль Кубок Вольпі як найкраща акторка). Ромі ставить під загрозу свою репутацію і сімейне життя, розпочавши небезпечний БДСМ-роман із молодим і зухвалим стажером Семюелом (Гаррі Дікінсон). Разом із Антоніо Бандерасом, який зіграв роль чоловіка головної героїні, акторський склад утворює непростий емоційний трикутник, загорнутий у холодну естетику сучасного корпоративного Нью-Йорка.
“Хороша погана дівчинка” — це тонка деконструкція динаміки влади, де контроль і вразливість постійно міняються місцями. Кінострічка ставить незручні питання про право жінки на вивчення власної сексуальності та прихованих бажань поза межами суспільних очікувань і наголошує, що бути it-girl у дорослому світі означає мати сміливість визнати власну складність і не боятися своєї “поганої” сторони.
“Прісцила” (2023)
Режисерка Софія Коппола перетворила біографічну драму на візуальну поезію про дорослішання. У кінострічці “Прісцила” режисерка знімає позолоту з міфу про короля рок-н-ролу Елвіса Преслі, щоб сфокусувати об’єктив на тій, хто роками залишалася в його тіні. Сюжет, заснований на мемуарах Прісцили Преслі “Елвіс і я”, проводить нас крізь десятиліття: від першої зустрічі 14-річної дівчини з Елвісом, коли він проходив військову службу у Західній Німеччині, до життя Прісцили у позолоченій клітці його маєтку “Грейсленд”. Це витончене дослідження самотності в оточенні розкоші, де кожен кадр — від ідеальних стрілок на очах до пишних суконь — є метафорою жіночого пошуку власного “я” в умовах тотального контролю з боку чоловіка.
Виконавиця головної ролі Кейлі Спейні підкорила журі 80-го Венеційського кінофестивалю, де акторка отримала Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль. Сама ж стрічка була номінована на “Золотого лева”, а пізніше також принесла Кейлі номінацію на “Золотий глобус” за найкращу драматичну роль. Екранний тандем Спейні та Джейкоба Елорді, який втілив Елвіса як привабливого, але деструктивного творця, створює напругу, яку майже фізично відчуваєш навіть через екран. “Прісцила” — це must-watch не лише через бездоганний стиль і естетику 1960-х, а й через важливий меседж про те, що справжня it-girl починається там, де вона знаходить сміливість зачинити двері чужої казки, щоб почати писати власну історію.
“Трикутник смутку” (2022)
Фільм Рубена Естлунда з безжальною елегантністю розкладає по поличках і висміює світ привілеїв, моди та соціальних ієрархій. Ця гостра сатира на суспільство споживання починається з іронічного погляду на закулісся модельного бізнесу (сама назва стрічки відсилає до зони між бровами, яку моделі мають розслабити на кастингах) і переростає в епічну мандрівку на люксовій яхті. Але ідилічний круїз для мільярдерів та інфлюенсерів закінчується катастрофою, і герої опиняються на безлюдному острові, де всі діаманти світу не варті вміння розпалити вогнище. Тут it-girl та it-boy змушені переглянути свою цінність у світі, де справжньою валютою стає не кількість підписників, а базові навички виживання.
Стрічка стала справжнім тріумфатором 75-го Каннського кінофестивалю, отримавши найвищу нагороду, “Золоту пальмову гілку”, і викликавши гучні дискусії критиків. Окремої уваги заслуговує блискучий перформанс Гаррі Дікінсона і вже покійної Чарлбі Дін, які втілили у стрічці пару моделей-інфлюенсерів, чиє життя складається з ідеальних кадрів для інстаграма та глибокої внутрішньої порожнечі.
“Барбі” (2023)
Коли влітку 2023-го світ охопила манія “барбікору”, стало зрозуміло: режисерка Ґрета Ґервіґ створила не просто фільм про ляльку, а справжній культурний маніфест. Сюжет про мандрівку Стереотипної Барбі (Марґо Роббі) з рожевого Барбіленду до реального світу перетворився на глибоку сатиру про патріархат, ідентичність і красу недосконалості.
Марґо Роббі в цій ролі стала втіленням сучасної жінки — сильної, вразливої, а Раян Ґослінґ у ролі Кена подарував нам іронічний погляд на маскулінність, який миттєво розійшовся на меми. Фільм став касовим хітом, зібрав купу номінацій на “Оскар” і “Золотий глобус”, але його головна нагорода — це те, як він узаконив жіночність у всіх її проявах. А ще стрічка “Барбі” стала частиною безпрецедентного феномену “Барбігеймер”: неочікуваного та вибухового кінотеатрального контрпрограмування з похмурим “Оппенгеймером”. Феномен “Барбігеймеру” повернув мільйони глядачів у кінотеатри та довів: сучасна it-girl легко може обговорювати екзистенційну кризу та одночасно обирати ідеальну сукню.