Дилогія Марґарет Етвуд про свободу, владу й жіночий досвід.
Видавництво Beagle повертає українському читачеві культову дилогію Марґарет Етвуд — «Оповідь служниці» та її продовження, лауреата Букерівської премії — «Заповіти». Книги виходять одночасно, що є гарною нагодою заново відкрити для себе історію, після перегляду серіалу Hulu, або прочитати обидва романи вперше — як цілісну оповідь про жіночу свободу та безжальність влади. У матеріалі розповідаємо про Гілеад та чому дилогія стала настільки впливовою у феміністичному русі, літературі й політичних процесах.
«Оповідь служниці»: роман, що став культурним кодом
«Оповідь служниці» вийшла у 1985 році, але слово «Ґілеад» давно перетворилося на культурний код, яким описують державне насильство над жінкою. Роман досі викладають в університетах, цитують у судових рішеннях і згадують у дискусіях про репродуктивні права по всьому світу. Він збагатив мову, якою описують посягання на тіло жінки, точними й впізнаваними образами: «червоні» — служниці, «сині» — дружини, «Тітки» чи «церемонія». Це рідкісний випадок, коли художній текст став практичним інструментом опису насильства.
Найяскравіший приклад — рішення судді Роберта Макберні з окружного суду Фултон-каунті штату Джорджія, який 2024 року скасував закон про заборону абортів після виявлення серцебиття, написавши:
«Не належить законодавцю, судді чи Командору з «Оповіді служниці» вирішувати, що цим жінкам робити зі своїм тілом».
Втім, перемога виявилася короткою: за тиждень Верховний суд штату відновив дію заборони на час апеляції. Фраза про «Командира з Оповіді служниці» вже встигла ввійти в юридичний обіг — і пережила рішення, яке спровокувало її появу.
Роман Етвуд став спільним кодом і для мови політичного протесту. Коли навесні 2022 року в мережу потрапив проєкт рішення Верховного суду США щодо скасування закону про легалізацію абортів, конгресмен Джеймі Раскін публічно застеріг, що логіка цього проєкту відкриває шлях до законодавства «у дусі «Оповіді служниці»». Сама Етвуд відповіла есеєм в The Atlantic, провівши паралель між аргументацією суду й тим, як вибудовується влада Ґілеаду. А самі образи з роману й серіалу — червоні плащі, білі чепці — регулярно з’являються як форма протесту під час слухань у Конгресі, зокрема під час підтвердження суддів Верховного суду.
Актуальність сьогодні
Політичний аналіз і вуличний протест — різні за вагою процеси. Обидва свідчать про рідкісну здатність роману стати спільною мовою для юристів, політиків і активісток.
Ця здатність закладена саме в концепції та механізмах влади Ґілеаду. Дія дилогії розгортається на території, де після воєнного перевороту постала теократична держава. Різке падіння народжуваності — наслідок екологічної катастрофи — стало для нового режиму «раціональним» приводом поневолити фертильних жінок. Так у романах «Оповідь служниці» та «Заповіти» Етвуд змальовує суспільство, де людина зведена до функції. Головна героїня — Фредова — існує як репродуктивний ресурс режиму, а не як особистість. Саме ця редукція людини до ролі робить роман одночасно настільки моторошним і довговічним. Він працює як діагностика механізму, за яким тоталітарні системи привласнюють тіло, мову й пам’ять жінки, завжди знаходячи для насильства пояснення, що видає себе за необхідність.
«Оповідь служниці» — це погляд з позиції людини, позбавленої голосу. Історія про те, як швидко руйнуються права, які здавалися непорушними, і як непомітно тоталітарний механізм вбудовується у повсякдення.
«Заповіти»: погляд зсередини системи
«Заповіти» навпаки — погляд зсередини системи, розказаний трьома жіночими голосами: однієї з впливовиць Ґілеаду та двох молодих жінок, що виросли по різні боки його кордону. Тут з’являється сильне жіноче лідерство у всій його суперечливості — від співучасті у злочинах режиму до підпільної боротьби за його знищення. «Заповіти» дають відчуття завершеності й надії: будь-яка тиранія — навіть зовсім стабільна — має внутрішні тріщини. Саме через них зрештою руйнується система — завдяки мережі невеликих, часто непомітних актів непокори.
Разом два романи утворюють повний цикл історії: народження системи насильства — і її знищення тими самими жінками, яких вона намагалася позбавити голосу. Дилогія лишається настільки актуальною сьогодні, бо описує універсальну граматику влади: як режими виправдовують насильство «безпекою» і «традицією», як мова стає інструментом контролю — і як справжній опір може починатися з дрібних дій, що зрештою й провокують крах системи.
Видавництво Beagle презентувало історію так, як задумала Етвуд: як одну завершену історію про витоки тиранії та опір, що народжується всередині. Придбати дилогію можна в книгарнях міста або прослухати аудіокниги на платформах Yakaboo, Megogo Books, Readeat та Librarius. Обидві книги озвучила акторка театру, кіно та дубляжу Надія Хільська.