Петро Катеринич
Іван Нерсесов
Що пов’язує легендарного музиканта, дисидента минулого століття та офіцера Головного управління розвідки? Усі вони постануть перед глядачами на великому екрані. Поки світовий кінематограф продовжує експлуатувати античні сюжети та вигаданих героїв, українське кіно зосереджується на власній, не менш драматичній історії.
ZN.UA підготувало огляд п’яти найочікуваніших прем’єр другої половини 2026 року — від музичної комедії до шпигунського трилера.
13 серпня, B&H Film Distribution
Студія KNIFE! Films втретє звертається до жанру музичної документалістики, раніше представивши стрічки «Яремчук: Незрівнянний світ краси» та «Океан Ельзи: Спостереження Шторму». Режисер Артем Григорян та продюсер Максим Сердюк два роки працювали над фільмом про Андрія Кузьменка (1968–2015).
Команда опрацювала понад 400 годин відео- та аудіоматеріалів, а також більше ніж 22 тисячі фотографій. Значна частина цього архіву буде представлена публіці вперше.
У зйомках взяла участь і дружина музиканта, Світлана Бабійчук, яка вперше за 11 років погодилася долучитися до документального проєкту про Кузьму. Одночасно з українським показом, фільм заплановано демонструвати ще у 20 країнах.
За 11 років, що минули від загибелі Кузьменка, його образ набув статусу народного символу: посмертне звання Героя України, численні цитати в соціальних мережах, успішна екранізація «Я, «Побєда» і Берлін», що зібрала в українському прокаті 59,3 млн грн у 2024 році.
«Кузьма: Страшно веселий» побудований майже виключно на архівних матеріалах, свідомо відсуваючи на другий план традиційні для біографічних документальних фільмів «розмовляючі голови». Це сміливе, проте ризиковане рішення: архів може повернути герою його власний голос, а може лише підсилити вже сформований міф. Тому справжня інтрига полягає в тому, чи наважиться творча група показати Кузьму не лише дотепним, прямолінійним і «своїм» для широкої аудиторії, але й суперечливим, вразливим, а часом і незручним.
Після показу «Океан Ельзи: Спостереження Шторму», особливо цікаво, чи торкнеться команда політичної еволюції Кузьменка, його публічних дискусій та тих аспектів, які не вписуються у зручний посмертний образ.
20 серпня, Green Light Films спільно з FILM.UA Distribution
Це, ймовірно, найточніше до календарних дат українське релізне кіно другої половини року. Романтична комедія Олексія Єсакова виходить за чотири дні до 35-ї річниці Незалежності України та через 55 років після виходу музичного телефільму «Червона рута» за участю Софії Ротару, Василя Зінкевича та Назарія Яремчука.
Ювілей самої пісні став точкою відліку для старту виробництва. Перший знімальний день відбувся 13 вересня 2025 року — через 55 років після першого виконання «Червоної рути» Володимиром Івасюком та Оленою Кузнєцовою на Театральній площі в Чернівцях.
Стрічка стане третім фільмом у «потяговій» кіносазі FILM.UA та «Прототип Продакшн», продовжуючи серію комедій «Потяг у 31 грудня» та «Потяг до Різдва». Перша з них принесла в українському прокаті 52 млн грн та зібрала понад 300 тисяч відвідувачів.
Новий фільм продюсують Юрій Горбунов і Зоя Сошенко, оператором-постановником виступив Юрій Король, а музичним продюсером — Євген Філатов. У стрічці знялися Станіслав Боклан, Олександр Рудинський, В’ячеслав Довженко, Катерина Кузнєцова, Роман Луцький та інші актори.
Особливий шар фільму становлять музичні камео. На екрані з’являться виконавці, дипломанти та переможці фестивалю «Червона рута» — Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Наталія Могилевська та Олег Михайлюта (Фагот), а також гурт The Maneken. Шон Пенн, який цього року отримав третій «Оскар» і пропустив церемонію, перебуваючи в Україні, підтримав промокампанію фільму, прочитавши українською рядки «Червоної рути». До роботи над проєктом також залучили родину Зінкевичів.
Партнерська модель фільму реалізована з масштабом, що нагадує залізничну тематику: брендований потяг курсує країною, тематичні товари доступні в магазинах, а численні комерційні інтеграції вплетені безпосередньо в сюжет. Залишається надія, що третій «потяг» не перетвориться на півторагодинну рекламу замість сімейної комедії.
3 вересня
Це фільм, шлях якого до українського глядача, мабуть, був найдовшим. Робота над проєктом розпочалася ще у 2018 році під робочою назвою «Три місяці до зими», приуроченою до 50-річчя подій 1968 року: вторгнення радянських військ до Чехословаччини, придушення «Празької весни» та публічних актів протесту проти тоталітарної системи. Зйомки розпочалися лише восени 2021-го, а повномасштабна війна ще на кілька років відтермінувала плани.
Світова прем’єра «Дисидента» відбулася 27 листопада 2024 року на 42-му Туринському кінофестивалі. Серед 16 картин основного повнометражного конкурсу це був єдиний український фільм. Драма отримала спеціальну відзнаку журі, проте до українського прокату дістається лише зараз — майже через два роки після фестивальної прем’єри та приблизно через вісім років після початку розробки.
«Дисидент» став повнометражним дебютом режисерів Станіслава Гуренка та Андрія Алфьорова. Сценарій написали Олександр Качан, Владислав Міцовський та Андрій Алфьоров. Загальний бюджет стрічки становив 27 млн грн, з яких 20 млн надав Держкіно. Основним виробником виступила компанія JOYFILMS; проєкт також отримав підтримку Українського культурного фонду, Одеської кіностудії, кіностудії імені Олександра Довженка та AR Content.
У центрі сюжету — колишній боєць УПА Олег, який після виходу з таборів намагається відновити нормальне життя в радянській Україні. Його минуле політв’язня створює перешкоди для працевлаштування, держава продовжує вважати його ворогом, а готовність до компромісів закінчується там, де починається відмова від власних переконань. Коли надія на зміни остаточно згасає, герой наважується на крайній акт протесту.
Історія натхненна біографією Василя Макуха — колишнього бійця УПА та політв’язня, який 5 листопада 1968 року вчинив акт самоспалення на Хрещатику. Таким чином він висловлював протест проти колоніального статусу та русифікації України, комуністичного тоталітаризму та радянського вторгнення до Чехословаччини. Макух здійснив цей акт за два з половиною місяці до самоспалення Яна Палаха у Празі, проте радянська влада викреслила його ім’я з публічної пам’яті.
Залишається сподіватися, що «Дисидент» не потрапить у пастку «важкої» теми і стане фільмом, що знайде відгук у широкої аудиторії, а не обмежиться лише відгуками критиків та вузького кола поціновувачів.
8 жовтня, Green Light Films
Це продовження комедії Тараса Дударя 2024 року, в якій винахідник Іван Забіяка конструював балістичну ракету для удару по Москві з метою завершення війни. Тепер його інженерний геній виходить на новий рівень: герой створює Машину квантових парадоксів, маскує її під старовинний мікроавтобус і вирушає разом із онуком Мишком у подорож крізь країну, спогади та час.
Причина цієї подорожі менш комедійна, ніж сам винахід. Дізнавшись, що його син Ярик перебуває у військовому шпиталі, Іван прагне змінити минуле та запобігти війні. Назустріч Ярикові вирушають і інші члени родини Забіяк — кожен зі своїми страхами, образами та невирішеними історіями. Фантастична машина стає не лише рушієм сюжету, а й матеріалізованим батьківським бажанням скасувати незворотне.
До своїх ролей повернулися Станіслав Боклан, Олеся Жураківська, Дар’я Легейда, Артур Логай, Володимир Гладкий і Михайло Пулянський. У фільмі також з’являться KOLA, Олена Шоптенко та Денис Берінчик. Стрічку виробляє Mamas Film Production за підтримки Держкіно.
Зйомки розпочалися в липні 2025 року неподалік Києва. Держкіно профінансувало сиквел історії на 19,2 млн грн. До бюджету додалися й приватні інвестиції. Незважаючи на те, що перша частина зібрала 3,6 млн грн, друга має значно вищі шанси на успішний прокат. Завдяки елементам фантастики, класична сімейна історія набуває рис науково-фантастичної пригоди, створюючи своєрідний локальний аналог «Назад у майбутнє», що майже завжди є вдалою формулою для касових зборів.
За словами режисера, якщо в попередньому фільмі глядачі наполовину сміялися, а наполовину плакали, то в сиквелі акцент зроблено на гуморі.
Основний ризик полягає в тому, що квантова фантастика залишиться лише засобом для створення дорожніх пригод, сімейних конфліктів та жартів. Тоді машина часу стане черговою ракетою з першої частини: ефектним реквізитом, що створює динаміку, але не додає глибини історії.
12 листопада, B&H Film Distribution
Ахтем Сеітаблаєв виступає тут одночасно як режисер і виконавець головної ролі. Стрічку створюють F Films, UnitedContentHUB і Головне управління розвідки. Перший тизер було представлено у травні 2025 року на Marché du Film — кіноринку Каннського фестивалю, а в червні 2026-го команда повідомила про завершення зйомок, які проходили в Україні та Іспанії. За словами режисера, стрічкою навіть зацікавилися на HBO, проте деталі щодо контексту та серйозності намірів він не розкрив.
Сеітаблаєв грає Максима — офіцера воєнної розвідки та пілота гелікоптера Мі-8 з позивним «Сікора». Згідно з офіційним синопсисом, це історія людини, яка після російських злочинів у Бучі, Ірпені та на Донеччині проходить шлях від внутрішніх сумнівів до участі у складній спецоперації. Таким чином, автори не створюють буквальної біографії конкретного розвідника чи перебіжчика, а формують збірний образ персонажа навколо реальних операцій ГУР.
Ключовим фактичним джерелом стала операція «Синиця», завершена українською розвідкою 9 серпня 2023 року. Російський пілот Максим Кузьмінов перегнав з Курська на підконтрольну Україні територію транспортно-штурмовий Мі-8АМТШ із запчастинами до винищувачів Су-27 і Су-30. Підготовка тривала близько шести місяців: ГУР забезпечило безпечний маршрут та заздалегідь вивезло родину пілота з Росії.
13 лютого 2024 року тіло Кузьмінова з численними вогнепальними пораненнями було виявлено у підземному гаражі у Вільяхойосі, Іспанія. Іспанські спецслужби підозрювали причетність Москви, проте виконавці та замовники офіційно не були встановлені.
Окрім Ахтема Сеітаблаєва, у стрічці з’явиться його колега — актор Максим Самчик.
«ГУР: Код «Сікора» має потенціал стати переконливим українським шпигунським трилером про повномасштабну війну. Однак, коли спецслужба виступає не лише як герой і консультант, а й як співавтор фільму, доступ до закритого світу неминуче ставить питання про художню автономію.
