Дев’ять років тому мешканці мегаполісів вирвалися зі звичного оточення і оселилися на занедбаному хуторі Обирок, щоб створити там унікальний український простір. Це острів у паралельній реальності, де можна топити піч, доїти кіз, сіяти хліб, а кіно дивитися на великому екрані у «Кіносараї», лежачи на сіні чи соломі. Тут не вживають алкоголь та тютюн. На Обирку багато дітей, вони навчаються у власній школі «Зелене плем’я». Тут немає оцінок, ніхто не виганяє з класу, а викладачами є волонтери з усього світу, які навчають усьому – від іноземних мов та астрономії до травництва та гри на барабанах.
Мистецький хутір Обирок називають островом ще й тому, що доки річку Сейм не перегородили греблею, під час весняних розливів дорога на хутір перетворювалася на річку, і дістатися туди можна було лише човном.
Обирок розташований практично на стику Чернігівської та Сумської областей, неподалік від Батурина. Він складається з трьох маленьких хуторів – Королі, Прохори та Каціри. За легендами, саме такі прізвища мали розбійницькі клани, що з давніх-давен орудували у місцевих лісах. Вони оббирали паломників, які прямували до Крупицького монастиря в селищі Осіч – звідси й загальна назва – Обирок.
Нове життя Обирка почалося дев’ять років тому, коли компанія режисерів, художників, музикантів, одним словом, митців, викупила кілька занедбаних хат на хуторі, що майже вимер. Тоді на хуторі мешкало всього кілька людей, а за ним обривалася дорога. Сьогодні тут живе близько 30 осіб. Нині тут є локальне водопостачання, інтернет, хостел для гостей, яких в Обирку чимало.
Приїздять люди з усього світу – привід для цього завжди знаходиться. Нещодавно завершився фестиваль «Хліб», де учасники власноруч жали, молотили, випікали, а потім дегустували спільним столом запашні буханці. Перед тим у місцевому «Кіносараї» відбувалися кінопокази, приурочені до «Відкритої ночі кіно», де своїми здобутками ділилися як початківці, так і досвідчені режисери. Також діють «Школа йоги», «Школа барабанів», проводяться різноманітні майстер-класи.
На літній кухні все шкварчить, парує, а запахи, що ширяться звідти, запаморочують. Тут разом з українськими кухарями волонтерять французи, іспанці, італійці – тому їжа на масових заходах перетворюється на вишукане та інтеркультурне мистецтво. У печі просто неба випікається хліб. Цього року збудували та запустили справжній млин. Фестиваль «Хліб» проводиться п’ятий рік поспіль і, як запевняє його організатор, режисер, продюсер, засновник мистецького хутора Обирок – Леонід Кантер, найближчим часом він відбудеться востаннє.
За ці роки формат фестивалю, за словами його організатора, шліфувався та вдосконалювався. Одна з цілей – познайомити добрих людей між собою. Леонід Кантер вважає «фільтрами» відмову від тютюну та алкоголю, готовність жити в наметах, бажання сіяти, жати та пекти хліб власноруч: «За п’ять років всі, хто мріяв власноруч пройти шлях від зернини до хлібини, вже його пройшли. Особисто я дуже хотів навчитися сіяти і жати, молотити, провіювати, молоти та пекти. І ось я це вже вмію, і дружина моя вміє, і діти. Але оскільки гості фестивалю часто приїздять просто сфотографуватися зі снопом чи серпом, з року в рік доводиться дожинали після свята. Але коли це робиш сам, це кілька днів виснажливої праці. Приблизно як мити посуд після дня народження на 1000 гостей. Тому я вирішив припинити, чи принаймні взяти паузу з ХЛІБОМ і зробити щось інше».
Жнивам передувала посівна, що відбувалася в травні. І сіяли, і жали хліб гості хутора у супроводі концертів, майстер-класів, презентації арт-об’єктів тощо. Музичний простір фестивалю «Хліб» наповнили Катя Chilly, Олексій Бик, фронтмен гурту «The ВЙО» Мирослав Кувалдін, також завітали театр тіней «VERBA», поет Борис Гуменюк та група львівських художників, які створили чимало творів ленд-арту.
Загалом, на Обирку можна зустріти будь-кого: суворого «кіборга», чиї камуфляжні штани ще пахнуть порохом, витончену панянку в сорочці з домотканого сукна, хіпстера з іншого кінця світу або ж стареньку бабусю, яка пригадує, як жали хліб та розважалися за її часів.
«Тут люди можуть відчути, поспілкуватися один з одним, і не просто поспілкуватися, а певний час пожити разом – це цікаво!» – говорить Христина Ковалюк. Вона разом з іншими художниками – Анною Колісник і Василем Матвійчуком наповнювали простір Обирка чудернацькими об’єктами – часом глибоко філософськими, часом просто естетичними.
Фактично, хуторяни розбудовують свій, власний простір – таким вони хотіли б бачити країну. Тільки в мініатюрі. Віднедавна тут діє навіть своя школа – адже останніми роками на Обирку відбувся свого роду «демографічний бум», і постала проблема гідного навчання малечі. Обирчани «приміряли» різні форми: чимало дітей спробували і домашнє навчання, і навчання в міських школах (зокрема і в альтернативних на кшталт Вальдорфської), і навчання в сільській школі. На самому хуторі школи немає, тож доводиться на велосипедах або ж пішки добиратися за кілька кілометрів до сусіднього села Матіївки. Зараз батьки-хуторяни об’єдналися для організації якісного навчання дітей на самому хуторі.
«Наша школа називається «Зелене Плем’я», хоча ми часто називаємо її школа-мрія, – говорить Леонід. – Дітям не обов’язково відвідувати заняття. Тут немає оцінок. Але тут є дуже класні викладачі з різних країн світу, які викладають все: від травництва до астрономії, від хімії до гри на барабані. Є стрільба з лука, іноземні мови, театр, спів, метання ножів, гончарство – словом, дітям тут дуже подобається. Вони вчаться граючись, і, коли я бачу їхні щасливі личка, розумію, що, власне, це і є те, заради чого ми все створили».
Більшість хуторян – у минулому мешканці великих міст. Є такі, що переїхали сюди з інших селищ. Є такі, що приїздять виключно на вихідні чи свята. Є ті, що можуть прожити на Обирку рік, а потім зірватися світ за очі в мандри на рік чи два. Кожен із хуторян по-своєму вирішує питання забезпечення. Город і худоба, які дехто заводить, зрозуміло, можуть бути допомогою, а не стовідсотковим забезпеченням.
«Кожен мешканець Обирка заробляє гроші по-своєму, – каже Кантер. – Хтось продає мед, хтось робить вироби з дерева, хтось здає житло, хтось організовує заходи. Але крім цього більшість має фахову роботу – наприклад, робить переклади (англійська-німецька) чи дає он-лайн уроки французької, обробляє фотки чи пише сайти. Хто що вміє».
Здебільшого фестивальна активність і напливи гостей вщухають із відльотом лелек, яких, до речі, тут більше, ніж будь-де – недарма саме цього птаха зобразили на логотипі хутора. З приходом холодів залишаються найвитриваліші. Проте взимку також не бракує приводів зібратися: ті, хто не боїться морозів та заметів, приїздять сюди на Новий Рік або ж Різдво – на зимові свята тут відбувається фестиваль «Колядки International».
Обирок – це простір, де кожен шукає своє. Шукає і, зазвичай, знаходить. Для когось це перепочинок від божевільного ритму мегаполіса, для когось – втеча, для когось – можливість створити щось своє і абсолютно нове. Сюди приїздять послухати тишу або ж шалений бій барабанів. Побути наодинці або ж знайти однодумців. А можна купити тут хату і стати одним із острів’ян.
Леонід Кантер, засновник Обирка:
«Цього року серед хліборобів було багато військових, захисників ДАПу «кіборгів». Багато хто з них був після поранення, із залізними пластинами в тілі чи на протезі. Були й воїни з діючої армії, спецназу. Під час своїх виступів на тему «Курс самореабілітації» хлопці відчували сильний зворотний зв’язок і знову згадували, заради чого і заради кого, власне, вони пішли на цю війну. Бачили активістів, які реформують країну, а не ниють про зраду. А громадські активісти бачили справжніх воїнів, а не п’яних «аватарів» і розуміли, заради кого треба продовжувати волонтерську роботу».
Олекса Бик, бард, журналіст, боєць ДУК ПС
«Загалом сама ідея такого фесту – чудова і досить проста в реалізації. Береш незіпсовану цивілізацією локацію, наповнюєш її творчими людьми, яких організовуєш на якусь колективну працю, – це і є фестиваль «Хліб» на Обирку. Я кілька років поспіль все збирався приїхати на жнива, але завжди щось ставало на перешкоді. А коли дізнався, що цього року буде останній «Хліб» – вирішив, що мушу бути точно. Тим більше, що Леонід запросив виступити перед глядачами».
Катя Chilly, співачка:
«Мені дуже сподобалася ця подія і те, що роблять хлопці на хуторі, і я не раз хотіла просто приїхати. А потім все збіглося так, що приїхала ще й поспівати. Мені вдалося помолоти хліб, вдалося повибивати. Це якісь такі сакральні для мене речі. Була на майстер-класі з випікання хліба, це було дуже важливо для мене, я давно хотіла навчитися. Обов’язково пектиму вдома! Тут відбуваються вражаючі, чарівні якісь речі».
