У містечку Порсподе, що у французькій провінції Бретань, ми з друзями зупинилися на невеликій площі біля церкви і відразу зрозуміли, що тут наближається весілля. Містечко складається з двох вулиць і близько сотні будинків, але костел тут старовинний і гарний, навіть з керамічним вівтарем.
Ми чекали господиню будинку, де мали провести наступний тиждень. Тим часом на площі з’являлося дедалі більше жінок у яскравих сукнях і вишуканих капелюшках. Чоловіків було менше, і виглядали вони буденно – всі були в костюмах.
Приїхала наречена у своєму традиційному білому вбранні та фаті. Навколо неї метушилися люди: підбирали поділ сукні, показували, як правильно тримати букет. З’явилися військові. Усі віталися, але розмовляли неголосно – це було спокійне, важливе культурне свято.
Спочатку я фотографував здалеку, намагаючись бути делікатним. Порсподе розташований на невеликому мисі на північному заході країни. Просто за площею відкривається вид на океан і маяк, хвилі красиво набігають на берег. Я прагнув встигнути зафіксувати в об’єктив усе: людей, квіти біля церкви, безкрайній синій простір води.
Згодом я розійшовся. Думка про те, що читачі «Мандрів» мають побачити все це, захопила мене, і я подався ближче до центру подій. Деякі гості дивилися на мене зі здивуванням, а батьки нареченої, напевно, гадали, що я хтось із друзів нареченого.
Нарешті прибула сувора, аристократична літня жінка і почала роздавати вказівки. З’явився молодий чоловік з електрогітарою і діловито пройшов до костелу. Приїхали дівчатка-близнючки, яких одразу поставили позаду нареченої. Приїхав і виїхав трактор із завантаженим причепом… Усі увійшли до церкви.
Французька Бретань рідко приваблює українських туристів, які зазвичай віддають перевагу Парижу чи Лазуровому Берегу. А тут – справжня глибинка, провінція. Проте, якщо правильно вибрати житло і ви мрієте про спокійні прогулянки вздовж океану, то кращого місця не знайти. Будинок варто шукати в Інтернеті, бажано на закордонних сайтах і заздалегідь, поки вибір ще великий.
Мої друзі знайшли цей двоповерховий будинок за сто метрів від океану ще в січні. Усередині на нас чекали три спальні, камін, скляна стіна першого поверху, що виходила на луг, а за ним – океан.
Багато будинків тут збудовано з величезних, майже необроблених каменів, по краях яких росте мох. Все це виглядає казково. Наш же дім виявився цілком сучасним: з Інтернетом, комп’ютером Apple та кухнею, наповненою різноманітною технікою.
Океан увесь час грав у гру «приплив-відплив». Вода відходила майже на кілометр, шхуни безпорадно лягали на бік, рельєф дна лякав нагромадженням чорних каменів і зеленими плямами водоростей.
Здавалося б, від такого незатишного ландшафту варто триматися подалі. Але місцеві жителі думають інакше. Взувши гумові чоботи й озброївшись сачками, дорослі та діти збирають крабів та устриць на вечерю. Цю морську здобич удосталь продають у великому місцевому маркеті, але людям подобається самостійно шукати їжу – французи вміють рахувати гроші. А вже за пів дня виглянеш у вікно – і синя гладенька вода підступає просто до будинку, шхуни безтурботно колишуться щоглами у небі. Приплив.
Основне заняття для відпочивальників тут – це прогулянки густими травами дюн, вдихання морського повітря, яке змішується з солодкуватим запахом вересу, та спроби не пропустити чудові заходи сонця й світанки.
Відпочивальників тут напрочуд мало. На вихідні з’являються місцеві жителі, які купаються в холодній воді океану під час припливу і грають у футбол з дітьми на твердому піску під час відпливу. Але в будні дні людей майже не видно.
Якщо купити велику карту з позначенням цікавих місць, то на орендованій машині можна за день об’їхати одразу кілька локацій, помилуватися бухтами та старовинними маяками, скуштувати місцеву кухню в затишних ресторанчиках.
Якщо не забудете придбати в аеропорту довідник Мішлен, то зможете стати справжніми гурманами. Ресторанів зі знаменитими мішленівськими «виделочками» і навіть «зірками» тут достатньо, хоча столик краще бронювати заздалегідь телефоном.
Нам пощастило в аеропорту Бреста (це найближчий до океану аеропорт Бретані, 30 хвилин їзди до узбережжя), коли ми прийшли отримувати заздалегідь орендовану машину. Ми запізно зрозуміли, що для чотирьох людей з великими валізами варто було б забронювати більший автомобіль.
На запитання, чи є більша машина, молодий зосереджений працівник поклацав на комп’ютері і відповів, що так, є, але ми не зможемо її взяти, бо доведеться чекати. Ми засмутилися, але не надто. Про всяк випадок запитали: а скільки доведеться чекати? Працівник знову клацнув по клавіатурі, подивився в стелю, поворушив губами і сказав, що йому дуже шкода, але чекати доведеться хвилин 15… Тож ми поїхали на великій машині.
Нам пощастило і з погодою: температура не піднімалася вище 20 градусів, а дощ ішов лише один раз. На дверях церкви, де проходило весілля, я побачив оголошення про вечірній органний концерт. Він відбувся за присутності майже сотні людей. Багато хто залишився після закінчення, і сивий енергійний виконавець демонстрував нам, як влаштований орган. Я фотографував і пояснював, що маю завдання від журналу. Організатори поставилися з повагою.
А через день у Бресті мене впізнав один з організаторів, коли я зайшов до аптеки. І тут нам пощастило ще раз.
Дорогою ми зупинилися біля гарного костелу і прочитали, що ввечері там відбудуться джазові імпровізації на піаніно. На жаль, в оголошенні не було вказано час.
Я спробував запитати свого знайомого француза-меломана, чи не знає він, о котрій годині розпочнеться цей джазовий концерт. Але одразу з’ясувалося, що я не знаю назви містечка, де ми бачили оголошення. Мого запасу слів явно не вистачало, до того ж позаду нас уже зібралася черга французів, які делікатно мовчали.
Але ми не відступили: запитали чергу, хто знає англійську? Знайшлися волонтери, ми ще раз розповіли їм, а вони – нашому знайомому аптекарю та всій черзі. І ось ця мила людина каже: «Я не знаю, але за рогом, у магазині екологічних продуктів, працює мій син, він любить джаз і, напевно, в курсі. Коротше, йдіть до нього, я зараз подзвоню, попереджý його».
Ми подякували, як могли, і пішли туди. У магазині екологічних продуктів нам показали місцеву газету з оголошенням про концерт і допомогли зателефонувати організаторам, щоб замовити квитки. Уявляєте? Любов до музики творить із людьми справжні дива.
Якщо прокинутися о 6 ранку, можна уважніше роздивитися обидві вулички містечка. Двоповерхові будиночки виглядають не пафосно, але дуже по-буржуазному: у дворах – обов’язково квіти та ландшафтний дизайн.
Подекуди стоять трактори і катери під наметами, майже скрізь – автомобілі й велосипеди. Здається, що все тут міцно облаштовано. Та варто лише поглянути на океан, відчути його потужність і дикість, і розумієш, що комфорт місцевих жителів дуже умовний, він буквально відвойований у природи.
Ми хотіли приїхати сюди і наступного року, але виявилося, що будинок вже не здається – господар повертається з островів Зеленого Мису, де працював майже рік. А що він там робив? Як що – вивчав океан…
