Цього разу все відчувається по-іншому… Бути присутнім на виставці Costume Art, грандіозній модній події The Met, і залишатися лише стороннім глядачем майже нереально. Відвідувач автоматично стає частиною показу, оскільки бачить своє відображення у гладкій дзеркальній поверхні безликих голів манекенів. Їх створила скульпторка Самар Хеджазі. Цей інтерактивний компонент робить відвідування музею своєрідною мандрівкою до себе. Разом з тим, він перетворює виставку на досвід, який неможливо повністю перенести в цифровий простір. Це особливо актуально зараз, коли людей все частіше замінюють роботи, а занепокоєння через штучний інтелект стає дедалі поширенішим.
Образи Гленна Мартенса для Y/Project і Jean Paul Gaultier серед класичної скульптури в розділі Naked &
Реклама.
Куратор Ендрю Болтон, який десять років тому запропонував концепцію Manus x Machina, виставки про гармонійне поєднання людини і технологій, знову дивиться у майбутнє. Цього разу він говорить про матеріальність у світі, де все більше зводиться до плоского екрана. Зрештою, що може бути більш відчутним, ніж людське тіло?
“Вся експозиція збудована навколо типології тіл. Це тіла, які ви бачите в усьому музеї, коли стикаєтеся з творами мистецтва”, — пояснює Болтон. Чого ви більше ніде в The Met не зустрінете, так це манекенів з різними формами тіл, створених за подобою реальних людей. Саме такі манекени виготовили спеціально для виставки Costume Art.
Та сама дата, нова локація
З відкриттям нових постійних галерей Condé M. Nast Galleries біля Великого залу виставки Інституту костюма знайшли чудовий новий дім. Одна з ключових переваг цього місця в тому, що експозиції тут можна представляти довше.
Тизер виставки — вітрина, що виходить у Great Hall і представляє образи, які розкривають ідею Naked &
Зв’язок моди з жіночністю, а отже, нібито з несерйозністю, довго віддаляв її від високого мистецтва. “Навколо моди як явища завжди існував певний закорінений сексизм, — зазначає Болтон. — Але я вважаю, що моду частково виключали з історії естетики саме через її близькість до тіла”. На другорядну роль одягу також впливає уявлення, що це, за його словами, “щось декоративне, ілюстративне або вторинне”. До того ж, одяг має свою специфіку. Він тактильний, створений для людського тіла й повністю оживає тільки на ньому. Живопис і скульптура, навпаки, зазвичай сприймаються як більш самостійні види мистецтва. Їх частіше асоціюють з інтелектуальним осмисленням. Розмежування на розум і тіло є ще одним загальноприйнятим уявленням, яке Болтон прагне змінити.
Ключові моменти
Тепер ми вже згадали про далекоглядність Болтона і його акцент на людському тілі як зв’язку між мистецтвом і модою. Це важливо в епоху, коли технології ризикують знецінити й замінити людей, хоча сам куратор не називав це своїм головним завданням.
Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Виставка Costume Art базується на протиставленнях. Головне з них стосується різниці між мистецтвом і модою. Цю ідею куратор розкриває через те, що називає типологіями тіл. Є дві основні групи. Вони пов’язані з формою та призначенням. Перша має назву Diversity in Bodily Being, тобто “різноманітність тілесного існування”. Це більш науковий спосіб говорити про відмінність. Саме тут розташовані розділи Pregnant, Corpulent і Disabled, присвячені вагітному тілу, повному тілу та тілу з інвалідністю. Друга група, “Bodily Being in Its Universality”, тобто “тілесне буття в його універсальності”, розглядає саму структуру тіла. Йдеться про кров, кістки, м’язи, а також про старіння і смертність, які стосуються кожної людини.
Ознайомлення з виставкою починається зі скляної вітрини, що виходить з галереї у Великий зал. Вона присвячена Naked & Nude Body, тобто голому й оголеному тілу. Перший розділ зосереджений на речах, які відкривають тіло через прозорість або відкриті ділянки шкіри. Прозорість представляють легінси Vivienne Westwood тілесного кольору. Вони розташовані поруч із гравюрою Альбрехта Дюрера “Адам і Єва” 1504 року. До другої групи належить монокіні Руді Гернрайха 1964 року. Свого часу воно порушило табу й оголило груди. Тут також представлено провокаційний образ Jean Paul Gaultier з підтяжками. Саме в ньому Мадонна на благодійному заході AmFAR 1992 року, організованому для збору коштів на боротьбу зі СНІДом, продемонструвала груди під своїм конусоподібним бюстгальтером.
Сукні в стилі богинь у розділі Naked &
Саме поняття наготи можна збагнути лише у зв’язку з протилежною ідеєю одягненого тіла. Це означає, що мода діє як спокуслива спокуса, яка змінює наше сприйняття. Крім того, оголене тіло не варто розглядати як тіло в первісному вигляді. Як пише Болтон, “навіть коли тіло показане роздягненим, воно ніколи не буває голим, адже воно одягнене у фізичні й культурні ідеали певного часу та місця”. Тіло завжди відображає ідеали епохи, в якій його зобразили.
Найбільш вражаюча частина виставки присвячена Classical Body, тобто класичному тілу. На високих колонах, немов каріатиди в античній архітектурі, стоїть низка суконь богинь від Madame Grès, Fortuny та інших дизайнерів. Під ними, у освітлених вітринах, розміщені грецькі вази. Навіть у 2026 році ідеали краси все ще мають міфологічний характер. Гармонія і пропорції, які ідеалізували давні греки та римляни, досі залишаються еталоном краси. Драпірованим речам, що плавно повторюють природні обриси тіла, тут протиставлені образи з жорсткою структурою. Вони не відтворюють тіло, а ніби накладають на нього уявлення про ідеальну фізичну форму.
У розділі Abstract Body — поєднання нижніх спідниць і конструкцій, що змінювали силует тіла. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Прозора тканинна перегородка дозволяє відвідувачеві бачити з розділу Classical Body наступний розділ. За словами Болтона, він “про те, як жіноче тіло обмежували заради певного ідеалу краси, притаманного конкретному часу й місцю”. Він називає цей розділ Abstract Body, тобто абстрактним тілом. Тут показано, як жіночу фігуру змінювали за допомогою формуючого одягу й конструкцій: корсетів, обручів і турнюрів. Так жіночому тілу надавали неприродних форм. У цьому розділі є багато історичних експонатів. Цей розділ особливо наочно демонструє, як моду використовували для фізичного й естетичного контролю над жіночим тілом.
У нашу епоху нібито свободи в одязі жіночі тіла стримують уже не корсетні кісточки, а закони. Наприклад, у США зниження народжуваності співпало з обмеженням доступу до контрацепції та абортів. Цей наратив ускладнює й ідея, що місце жінки вдома. Сьогодні це уявлення приймає або навіть нав’язує TikTok-феномен tradwifery, тобто естетика “традиційної дружини”.
Розділ Pregnant Body, присвячений вагітному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
На противагу цьому дизайнери, представлені в розділі Reclaimed Body, тобто тіла, яке “повернули собі”, визначають красу за власними правилами. Вони створюють одяг для вагітних тіл, повних тіл і тіл з інвалідністю. Саме ці тіла довго були маргіналізовані і в суспільстві, і в музеях. Серед найяскравіших прикладів є роботи Рей Кавакубо для Comme des Garçons і Дюрана Лантінка. Обидва дизайнери додають тілу об’єму й змушують його дивно змінювати форму. У цих образах перебільшені горби й опуклості не підкоряються анатомічним законам.
На перший погляд, відвідувачі, які дивляться на картину Ван Гога, можуть подумати, що спільна тема тут — квіти. По боках від полотна розміщені речі Yves Saint Laurent і Джонатана Андерсона для Loewe з ірисами художника. Але зв’язок між ними глибший. “Їх усіх об’єднують проблеми з психічним здоров’ям, — пояснює Болтон. Є — Ів Сен-Лоран, який мав проблеми з психічним здоров’ям. Джонатан, великий прихильник нейровідмінності, як ви знаєте, має виражену дислексію”.
Розділ Corpulent Body, присвячений повному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
У Sleeping Beauties, виставці Інституту костюма 2024 року, Болтон розширив наше бачення моди через запах і дотик. Це два відчуття, які штучний інтелект, принаймні поки що, не здатен відтворити. Тут тактильність пов’язана з інвалідністю. Наприклад, шрифт Брайля інтегрований у сукню Angela Wanjiku, а Чет Ло створив свої колючі трикотажні речі разом із некомерційною організацією, яка працює з незрячими людьми та людьми з вадами зору.
Погляд зсередини
Перехід до галерей із нижчими стелями веде нас від індивідуального досвіду до загального. Як сформулював Болтон: “У всіх нас кров тече венами, у всіх нас є серце й легені, у нас є шкіра… ми всі старіємо, ми всі помираємо”. Сітчасті речі з принтами татуювань Martin Margiela, Jean Paul Gaultier та інших дизайнерів є основними акцентами розділу Inscribed Body, тобто тіла з написами або тілесними знаками. А сукня Олів’є Тейскенса 1998 року з м’якою вовняною основою і червоною вишивкою у вигляді вен ілюструє ідею Vital Body, тобто живого тіла. Це тіло, з’єднане тонкими судинами, якими циркулює кров. Anatomical Body, тобто анатомічне тіло, фокусується на речах, що демонструють м’язи та внутрішню структуру людського тіла. Чудовий приклад — полотняна сукня Thom Browne, наполовину вишита червоним так, що нагадує медичний малюнок.
Картина Вінсента Ван Гога поряд з образами Yves Saint Laurent і Джонатана Андерсона для Loewe. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Завершують виставку розділи, присвячені Aging Body, тілу, що старіє, Mortal Body, смертному тілу, і, нарешті, Epidermal Body, епідермальному тілу. Светр Batsheva з написом “Hag”, тобто “відьма” або “стара баба”, представляє перший із них. Сукня-скелет Thom Browne, яку Каролін Трентіні одягла на Met Gala 2019 року, представляє другий.
Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
У Книзі Екклезіаста сказано, що “смерть приходить до всіх”. З плином часу дизайнери осмислювали невідворотність смерті через memento mori: черепи, волосся й скелетні мотиви. Якщо наготу ми розуміємо через одягнене тіло, можливо, наше розуміння життя і насолода ним посилюються саме через усвідомлення смерті. Незважаючи на моторошні елементи, виставка завершується на позитивній ноті. Зрештою, вона присвячена людському єднанню.
Розділ Vital Body, присвячений живому тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Розділ Mortal Body, присвячений смертному тілу. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
Дизайни Issey Miyake у розділі Inscribed/Epidermal Body. Фото: © Anna-Marie Kellen / The Metropolitan Museum of Art
За матеріалом vogue.com