Фрагменти «Словника війни» Остапа Сливинського переклали шотландською ґельською та шетландською мовами. Це стало можливим завдяки партнерству літературно-перекладацького фестивалю Translatorium і шотландського Міжнародного поетичного фестивалю StAnza. Переклади вже опубліковані на сайті фестивалю.
Книжка складається з коротких «словникових статей» — слів, які війна наповнила новим, воєнним значенням. StAnza описує ці слова як «перевизначені війною», а мову — як ту, що «несе пам’ять і втрату»</i>.
Протягом двох місяців шотландські поети Крістофер Вайт і Розанна Вотт працювали над перекладом уривків — відповідно, ґельською та шетландською мовами. Фестиваль StAnza наголошує, що обидві ці мови мають власну історію витіснення, боротьби за видимість і збереження.
Організатори проєкту підкреслюють, що він виходить за межі простого перекладу. Це платформа для міжкультурного діалогу, що досліджує, як досвід війни може транслюватися через різні мови та культурні контексти.
Сам Остап Сливинський написав для StAnza есе про роботу над перекладом. У ньому він пояснює вибір саме цих двох мов та ділиться конкретними перекладацькими рішеннями. Есе доступне за посиланням, а перекладені фрагменти — за цим.
Сливинський визначає суть книжки так: «Вона — про те, як війна розвалює звичний людський світ, але й про те, як словами ми намагаємося цей світ, попри все, втримати вкупі». За його словами, наразі «Словник війни» повністю перекладено та видано 8 мовами.
Вибір шетландської та ґельської мов автор пояснює їхньою особливою вразливістю: «Це — мови, якими, мені здається, особливо тонко звучать крихкість і вразливість, проминання і втрата, але також сила спротиву щодо втрати».
Він проводить паралель з українською мовою, яка ще 30-40 років тому перебувала під загрозою зникнення. На окупованих росією територіях нині відбувається схожий сценарій: «Там і далі триває мовна війна, війна з мовою. І саме мова є гаслом і символом, зброєю і розпізнавальним знаком „своїх“».
Сливинський наводить два приклади перекладацьких знахідок Розанни Вотт, де буквальний переклад з англійської був би неможливим. У тексті «Свобода» герой називає свободу «хендмейд», бо «лише сам собі її можеш зробити». Замість прямого відповідника до «handmade» Вотт використала слово «haandmakkit». Це слово походить від дієслова «mak», яке означає не просто «робити», а «плести», «в’язати». На Шетландських островах це слово традиційно асоціюється з виготовленням теплого одягу та рибальських сіток — речей, життєво необхідних у суворому кліматі. Таким чином, переклад додає метафорі глибини: свободу не просто «роблять», її «сплітають», подібно до того, як в’яжуть одяг чи сітки, що допомагають вижити.
Другий приклад — з тексту «Прощання», де вимушені переселенці прощаються з людьми, яких ледь встигли пізнати, але вже вважають найріднішими. У фразі «ми майже не знаємо одне одного» Вотт використала шетландське слово «fremd» — «чужий». Це слово фонетично близьке до «frend» — «рідний», «свій». Завдяки цій співзвучності переклад передає прихований зміст: на війні чужа людина може стати найріднішою, підкреслюючи парадокси людських стосунків у екстремальних умовах.
Крістофер Вайт характеризує шетландську та ґельську мови як «мови під тиском». Сливинський у висновку свого есе наголошує: «Нам усім, що були чи є різною мірою та в різний спосіб „під тиском“, потрібно чути й перекладати одні одних — щоб бути».
Проєкт реалізовано за підтримки British Council Scotland (Momentum Follow-Up Fund) у співпраці з Creative Scotland.
«Словник війни» — це проєкт Остапа Сливинського, що збирає та публікує історії українців про їхній досвід війни. Співавторами «Словника» є Анна Процук, Євген Клімакін, Оксана Курило, Дмитро Ткачук, Богдана Романцова, Олександр Моцар, Станіслав Туріна, Лариса Денисенко, Вікторія Черняхівська, Катерина Єгорушкіна, Аріна Лепетюх, Віолетта Терлига.
Нагадаємо, у червні 2026 року організація Translatorium взяла паузу у проведенні фестивалю у звичному форматі в Хмельницькому, проте інші проєкти організації продовжують свою діяльність.
Водночас «Словник війни» активно видають за кордоном: у Німеччині, Польщі, Японії (з передмовою Харукі Муракамі) та США. Існують також словацьке, румунське, картвельське, корейське та інші видання.