Я не усвідомлювала, що сама свого часу обрала тебе як свого батька
Оновлено: 20 червня 2026
Привіт, тату!
Це моє перше послання до тебе за 36 років. Завтра в Україні та в багатьох куточках світу відзначатимуть День батька, і цей лист — мій дар тобі та, можливо, відчайдушна спроба змінити минуле. Минуле, в якому ти майже 20 років тому писав мені листи від руки з Криму й надсилав їх на адресу ректорату мого університету в Києві. Це була твоя єдина спроба зв’язатися зі мною, і ти нею скористався. Але щоразу, коли мене викликали до ректорату та повідомляли про черговий лист від тебе, я просила викинути його, не читаючи. Я жодного разу не торкнулася твоїх послань. Мені щиро шкода про це сьогодні, розмірковуючи, скільки любові, теплих слів, підтримки я відкинула — з такою легкістю, не замислюючись ані на мить.
З моменту, коли ти припинив писати мені, минуло майже 5 років. Я вже навчалася в магістратурі й приїхала на Новий рік до оселі подруги з мого університету. Ми підіймали келихи за рік, що минає, як раптом я, на свій подив, промовила: «Як би я хотіла привітати тата». На що мама моєї подруги відповіла: «У коридорі телефон, у чому проблема, йди й привітай». І я набрала твій номер, який дивним чином пам’ятала, хоча не спілкувалася з тобою з 12 років, коли поклялася собі, що більше тебе не буде в моєму житті. Почувши твій голос, у мене перехопило подих, а крізь горло й очі проривалися ридання. Я плакала кілька хвилин, а ти мовчки чекав — і раптом я усвідомила, як сильно мені все життя бракувало мого тата.
Усе дитинство я боялася тебе, ненавиділа за те, що ти приходив посеред ночі напідпитку та влаштовував скандали з мамою, голосно кричав та ображав її. Ми зачиняли двері до кімнати та тримали їх, аби ти не зайшов. Але я старалася, бо була переконана: якщо ти зайдеш — станеться щось жахливе. Тоді я не знала, що все, що відбувається, — це гра вас двох. Тебе й мами. Але вона не моя, і ніколи моєю не була. Просто в якийсь момент я, як дитина, яка потребувала захисту матері, сама вирішила стати на її захист. І цим самим визначила тата ворогом, від якого треба боронити і маму, і саму себе. Причому ти ніколи, жодного разу не ображав мене. Зовсім навпаки — ти казав, що я стану знаменитою, завжди казав, що я особлива, придбав мені відеомагнітофон та приносив касети з найновішими мультфільмами.
Тоді я не усвідомлювала, що сама свого часу обрала тебе як свого батька — моїй душі був потрібен саме ти, і той самий досвід, який я могла отримати лише з тобою.
Один із моїх духовних наставників говорить: «Досить легко подякувати батькам за те, що вони вам дали. Спробуйте дійти до того, щоб щиро подякувати їм за те, що вони вам НЕ дали».
Я лише на шляху до цього відчуття, але вже зараз я абсолютно чітко усвідомлюю: найголовніший дар, який тільки ти міг для мене зробити — ти вже зробив. Ти став причиною моєї появи на світ, і ти назавжди є всередині мене. Рівно половина твоєї ДНК стала моїм тілом, твоя сила — також і моєю силою, і нічого більш грандіозного ти б не зміг для мене зробити, навіть якби ти був ідеальним батьком у розумінні суспільства та загальнолюдської совісті.
Ти наполовину мій творець — поряд із мамою. І я назавжди пов’язана з тобою невидимим Wi-Fi, який дає мені можливість звертатися до сили твого роду та отримувати безмежну підтримку. Хтось вважатиме це дурницею або навіть легким божевіллям, але факт залишається фактом: з того самого часу, як я усвідомила, що ти просто найкращий тато для мене лише завдяки тому, що подарував мені можливість прийти в це життя та зіграти в цю незвичайну гру — повністю змінилися мої стосунки з грошима. Гроші стали мене не просто помічати, а бачити по-справжньому й приходити легко. А я перестала боятися їх витрачати, як робила багато років поспіль, просто вчепившись у них мертвою хваткою і при цьому неминуче втрачаючи їх.
А також сьогодні я точно знаю: те, чого тато НЕ дав мені — турботу, підтримку, особливу батьківську любов просто так, без причин — стало моєю силою. Я завжди знала, що можу розраховувати лише на себе. Стати помітною в місті, яке не звертає уваги на більшість — хіба це не ще один дар, який підніс мені ти, сам про це не здогадуючись?
І тому знайти своє місце у величезному мегаполісі, куди я приїхала, не знаючи нікого — хіба це не перемога, яка стала можливою завдяки моїй внутрішній опорі?
Багато в чому я виростила цю опору саме тому, що опори на батька у мене не було. Зате ця опора формувалася роками і не залежить ані від людей, ані від обставин. Адже вона всередині мене — завжди й назавжди.
Мені абсолютно байдуже, що більшість із вас, прочитавши це, вважатимуть мене не з цього світу або трохи божевільною. Мені, чесно кажучи, абсолютно байдуже. Бо це лист до мого тата — найкращого для мене тата на світі. Я безмежно вдячна, я безмежно щаслива бути твоєю донькою, твоєю назавжди половиною. Разом зі мною ти ніколи не зникнеш — і через тисячі й тисячі років частина твого ДНК буде в дітях моїх дітей, і так до нескінченності. Яку грандіозну магію життя ти подарував мені, тату!