8 квітня 2021 року Україну сколихнула трагічна звістка: від ускладнень, спричинених COVID-19, померло подружжя Володимира та Діани Родікових. Вони виховували 13 дітей – п’ятьох рідних та вісьмох прийомних. Володимир мав 44 роки, його дружина – 45. Минулого року вони відсвяткували 25-річчя спільного життя.
Останні сім років родина мешкала на Київщині. До цього, у 2014 році, рятуючись від війни, вони разом з дітьми переїхали з Макіївки Донецької області. Попри те, що їхали без певної мети, без допомоги родичів чи заощаджень, Родікови зуміли подолати труднощі.
Нині, після смерті батьків, опіку над усіма дітьми прагне оформити їхня старша донька, 21-річна Олександра.
«Тато з мамою викликали швидку, але їм сказали, що люди з сатурацією вище 80 повинні лікуватися вдома»
Доля цієї багатодітної родини привертала увагу тисяч українців у соціальних мережах. Історія розпочалася у липні 2014 року, коли Володимир Родіков написав у Facebook: «Їду до Києва і буду стояти на вокзалі з табличкою: «Багатодітна сім’я шукає житло». На той час вони виховували десять дітей. Після цього почалися пошуки даху над головою, ночівлі у християнській школі, численні звернення до чиновників. Зрештою, через кілька років, сім’я отримала житло у Васильківському районі на Київщині, де й оселилася.
У 2019 році відбулася важлива подія: митрополит Епіфаній хрестив дітей Родікових у Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві. Проживаючи на Київщині, вони взяли під опіку ще трьох дітей. А в лютому 2021 року Діану Родікову було нагороджено почесним званням «Мати-героїня». Останній запис Володимира Родікова у соцмережах датується 1 березня, де він показує, як його молодші доньки заплітають йому косички. Того ж дня до їхньої родини прийшов COVID-19.
«Першою захворіла мама, а через три дні симптоми з’явилися і у тата, – розповіла «ФАКТАМ» старша донька Володимир та Діани, 21-річна Олександра. – Батьки зробили тест на коронавірус, який виявився позитивним. Одразу звернулися до сімейного лікаря. Їм телефоном прописали лікування, але воно зовсім не допомагало – хвороба розвивалася дуже стрімко, і через кілька днів обидва вже були у важкому стані. Частина дітей теж заразилася, але вони перенесли хворобу легко, практично безсимптомно. А тато з мамою, хоч і молоді та без хронічних хвороб, зовсім скоро вже не могли дихати…»
«Вони постійно говорили про це сімейному лікарю, але нічого, крім рекомендацій у «Вайбері», не отримували – не було ні обстежень, ні тим більше госпіталізації. Хоча вже стало зрозуміло, що їм необхідно потрапити до лікарні. Однак цілий тиждень їх відмовлялися забирати. Один раз тато з мамою навіть викликали швидку, але їм сказали, що нібито є якийсь протокол, згідно з яким люди з сатурацією вище 80 повинні лікуватися вдома. Хоча 80 – це критичний показник. Вже потім від лікарів з Олександрівської лікарні у Києві ми дізналися, що протоколу, про який нам говорили, насправді немає…»
«Тата з мамою госпіталізували до Васильківської районної лікарні тільки 8 березня. Ще через три дні тата перевели в реанімацію, звідки він вже не вийшов. Ми з того часу жодного разу не почули його голос – він був не в змозі розмовляти, а потім його підключили до апарату ШВЛ… З мамою я в цей час ще тримала зв’язок, її стан був трохи кращим. Але потім і її перевели в реанімацію.»
«Про смерть Володимира Діана так і не дізналася, – розповіла «ФАКТАМ» близька подруга сім’ї Любов. – Коли це сталося, вона вже була в медикаментозній комі, і прогнози лікарів були невтішними. Ми забили на сполох, підключивши всі можливі зв’язки, домоглися, щоб Діану перевели до Олександрівської лікарні в Києві. Коли її реанімобілем перевозили до Києва, у Діани зупинилося серце… Тоді лікарям вдалося її реанімувати.»
«В Олександрівській лікарні нам відразу сказали, що надії мало. Спасибі лікарям, вони робили все, що могли. Але у Діани були вражені всі легені, сатурація вже була нижче 30. Цей показник вдалося підняти за допомогою апарату ШВЛ, потім тиск впав до 80 на 30, відмовили нирки. Вона померла 29 березня – через дев’ять днів після Володимира. Напевно, він забрав її з собою…»
«Вони 25 років разом. Одружилися зовсім молодими і з тих пір жили душа в душу. Я познайомилася з ними ще в Макіївці. Далеко не завжди в сім’ях можна побачити таку любов і розуміння, як у них. На той момент у Діани і Володимира вже було п’ятеро власних і п’ятеро прийомних дітей. І всі вони були для них рідними.»
«Ми відірвали все своє коріння від землі, на якій виросли»
Про свою сім’ю та труднощі, які їм довелося пережити, Володимир і Діана не раз розповідали в інтерв’ю. Вони згадували, що ідея всиновити або взяти під опіку дитину з дитбудинку з’явилася у них давно. Володимир і Діана познайомилися в Макіївці в новорічну ніч 1995 року. Після весілля планували дитину, але у Діани не виходило завагітніти, і молоде подружжя задумалося про усиновлення. Але, щойно почали це обговорювати, Діана дізналася, що чекає на малюка.
Народився їхній перший син Богдан, якому зараз 24 роки. Потім у сім’ї з’явилися Олександра, Данило і Кароліна. У 2010 році Діана чекала на п’яту дитину, вагітність протікала з ускладненнями. Лікарі радили зробити аборт, оскільки була висока ймовірність, що дитина може народитися з патологіями. Діана відмовилася. Донька Настя народилася недоношеною – вагою всього 1,2 кілограма. За її життя лікарі боролися три місяці. Володимир і Діана згадували, що саме в той важкий час, коли їхня крихітна донька лежала в барокамері, вони вирішили, що обов’язково усиновлять дитину, а може, і не одну.
Настя вижила, зараз їй десять років. А подружжя незабаром взяло на виховання двох дітей з дитбудинку. Оскільки їхня мати вважалася зниклою безвісти, Володимир і Діана не могли їх усиновити – не дозволяла процедура. Тоді подружжя вирішило створити будинок сімейного типу. І буквально через три місяці взяли ще трьох дітей.
Діана розповідала, що це був непростий, але дуже щасливий час. Старші діти ідею батьків схвалили і охоче допомагали у вихованні новоприбулих. У Макіївці у Родікових був великий будинок, у Володимира, який займався розведенням і продажем акваріумних рибок, – стабільний заробіток. Так було до весни 2014 року.
Потім почалася війна. Володимир розповідав, що в той момент, коли на Донбасі все тільки починалося, вони всією сім’єю з’їздили до Львова, щоб взяти участь в акції «Єдина країна». Після цього в Макіївці ставлення до них різко змінилося – навіть з боку людей, яких вони вважали близькими друзями. А коли діти, повертаючись одного разу від бабусі, знайшли на переїзді неподалік будинку бойові патрони, Володимир і Діана посадили їх у мікроавтобус і вивезли. Це було 14 липня, в день, коли у старшої доньки Олександри мав бути випускний.
«Це був найважчий момент у нашому житті. Ми кинули свій будинок, в який душу вклали, порвали зв’язки з родичами. Відірвали все своє коріння від землі, на якій виросли. Ми, як маленький паросток, у якого трохи корінця, а корінь весь залишився в землі. Тепер ми розуміємо наших дідусів і бабусь, які говорили, що є життя до і після війни. Наше життя так розділилося», – розповідала в інтерв’ю «Українській правді» Діана Родікова.
Подружжя з гіркотою говорило, що їхній вимушений від’їзд поклав край стосункам з більшістю друзів, сусідів і навіть з багатьма родичами. «Війна відкрила багато. Ми з Діаною залишилися, як два кеди, і десять шнурків біля нас бігають», – в тому ж інтерв’ю розповідав Володимир.
Тоді, 14 липня, чоловік і жінка ще сподівалися, що їдуть не назавжди. Вони зупинилися в літньому санаторії в Запорізькій області, де їм запропонували погостювати знайомі з благодійного фонду. Але коли 26 липня «ДНР» заборонила вивозити дітей-сиріт з окупованої території, стало ясно, що додому Родікови вже не повернуться. Вони поїхали до Києва. А надія коли-небудь, після закінчення війни, повернутися до Макіївки, розбилася на друзки після того, як «доброзичливці» спалили їхній будинок і отруїли собак.
Київська єпархія Православної церкви України піклуватиметься про осиротілих дітей
На Київщині родині Родікових довелося починати все з нуля. Володимир зайнявся інтернет-торгівлею акваріумного обладнання, що з часом почало приносити невеликий прибуток. Через кілька років Родіковим виділили житло у Васильківському районі Київської області.
Життя налагоджувалося – і нещодавно Володимир і Діана взяли ще трьох дітей.
«Два з половиною роки тому у нас в родині з’явилася дівчинка, а півроку тому – ще двоє діток. На жаль, батьки не дожили до суду, де повинні були остаточно вирішитися питання з їхнім оформленням у будинок сімейного типу, – каже Олександра. – Але вони обов’язково залишаться з нами. Після смерті батьків піклуватися про дітей буду я.»
«Саші всього 21 рік, але вона ні секунди не сумнівалася у своєму рішенні, – продовжує Любов. – Трохи більше року тому вона вийшла заміж, і її чоловік, дуже добрий і чуйний хлопець, сам запропонував взяти дітей під опіку. Зараз вони з Сашком займаються оформленням документів. Діти поки перебувають у реабілітаційному центрі. З ними працює психолог. Смерть Діани і Володимира для всіх нас потрясіння. Але ж серед дітей є ті, хто втрачає батьків вже вдруге.»
«Кажуть, що оформлення документів займе не менше місяця, – розповідає Олександра. – Зараз ми з чоловіком намагаємося якомога частіше відвідувати дітей, їм дуже потрібна підтримка. Вони всі для мене рідні. Росли на моїх очах, я була їхньою головною нянькою. Наш старший брат Богдан (йому 24) вже переїхав до рідної домівки. Будемо жити однією великою родиною.»
Після похорону Діани Родікової, яку відспівували в Михайлівському монастирі, митрополит ПЦУ Епіфаній повідомив, що Київська єпархія Православної церкви України піклуватиметься про осиротілих дітей з сім’ї Родікових.
«Підтримка дітям необхідна, – переконана Любов. – Ми вдячні всім, хто дзвонить, питає, чим допомогти, пересилає гроші. Сім’я втратила годувальника, а в їхньому будинку до того ж потрібен ремонт… Після прощання з Діаною, на яке дітей відпустили з реабілітаційного центру, ми всі разом прийшли до них додому. До цього моменту діти ще трималися, а в будинку кожен куточок нагадав їм про батьків. Вони тільки й говорили: «Ось це зробив тато своїми руками. І це також. А тут вони з мамою любили пити чай…» Їм дуже важко, але вони сильні і обов’язково впораються. Як не раз справлялися Володимир і Діана.»