Традицію виготовлення обрядової страви на Городищині наприкінці березня внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
«Шпачки» – смажені пиріжки розміром 3–5 см з картоплею – за формою схожі на пташок. Їх готують на сковорідці до золотистої скоринки та рясно поливають олією з часником.
Широке представлення страви громадськості відбулося на початку липня на обласному фестивалі «Шпачок-фест» на Черкащині, де зібралися представники 30 громад, зокрема із сусідньої Кіровоградщини.
Гостинні хазяйки фестивалю розповіли про процес приготування шпачків кореспондентові Укрінформу.
alt=”ородище. Міський палац культури ім. Гулака-Артемовського” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786722877-469.jpg” title=”ородище. Міський палац культури ім. Гулака-Артемовського” width=”630″/>
«ШПАЧКИ» – СИМВОЛ ВЕСНИ
Презентація шпачків відбулася у приміщенні Городищенського міського палацу культури імені уродженця міста – українського композитора, співака та драматурга Семена Гулака-Артемовського за участі директорки палацу Світлани Іванівни Скалиги та завідувачки методичного відділу цього ж закладу Світлани Григорівни Грицай. Усю основну частину, від замішування тіста до смаження і викладання готового продукту в макітру, робила Світлана Григорівна, а Світлана Іванівна долучалася, коли треба було відволіктися від сковорідки до замішування нової порції тіста, або коли наставав час готувати заливку для мікропиріжечків. Згодом до команди приєдналась очільниця відділу культури Городищенської міської ради Наталія В’ячеславівна Салій.
alt=”КАБ «Вирівнювач»” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786721346-603.jpg” title=”КАБ «Вирівнювач»” width=”630″/>
– Звідки така назва – шпачки?
– Є декілька версій походження назви – відповіла Світлана Грицай. – Шпачки були більш обрядовою стравою. Готували їх на християнське свято Стрітення Господнє та інші великі релігійні свята. Говорили, що навесні шпаки прилітають і приносять на своїх крилах весну, тепло, пробудження природи, – то це і символізували шпачки. Є й інша версія. Коли матусі готували ці маленькі пиріжечки, подавали їх до столу, то галаслива малеча на одному подиху їх розбирала та з’їдала. І матусі на них жартома сварили, говорили: «Ну, налетіли, шпаченята!». Найчастіше саме так пояснюють походження.
Звичайні великі пиріжки готують усі. А от маленькі, 3–5 сантиметрів у довжину, з картопляною начинкою, традиційно готують на Городищині, і називають їх шпачками. По-родинному. Смачно.
alt=”Наталія Салій” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786722428-291.jpg” title=”Наталія Салій” width=”630″/>
ТРАДИЦІЯ, ЯКА ОБ’ЄДНУЄ РОДИНИ
– Є про них якісь легенди, казки, тости?
– Ще не знаємо. Ми досліджували ці страви, та нічого такого не чули. Але це як символ родинного достатку, об’єднання родин. Бо коли готувалися до великих свят, з’їжджалася родина, збиралися діти, це була традиція передавання досвіду. Це традиція об’єднання родини. І це саме той був процес, коли збиралася родина, коли матусі мали змогу непоспіхом розповісти про страву, про свій рецепт і передати цей досвід дочкам, онучкам. Вони і показували, і навчали дівчаток, як саме заліплювати, формувати ці невеличкі пиріжечки.
Звісно, постало питання, скільки років уже існує традиція. Зі слів Світлани Григорівни, вона зародилася після Другої світової війни.
alt=”1″ height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786721871-733.jpg” title=”1″ width=”630″/>
– Ми спілкувалися з однією бабусею з Орлівця (село Городищенської громади), – продовжує розповідь Світлана Григорівна. – Вона пам’ятає: у голодні повоєнні роки, щоб хліба вистачало на велику родину і діти були нагодовані, мама готувала такі маленькі шпачки. Вони були ситними та простими для приготування.
alt=”Городище. Пам’ятник Семену Гулаку-Артемовському.” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786723350-774.jpg” title=”Городище. Пам’ятник Семену Гулаку-Артемовському.” width=”630″/>
Проте жінки віком за 80 років казали, що пам’ятають цю страву ще з довоєнних часів. А оскільки вона має обрядове значення, – її починали готувати на Стрітення, – ми вважаємо, що страва виникла ще раніше.
– Ну, може, у якихось творах згадані шпачки? Одарка Карасю з лірико-комічної української опери «Запорожець за Дунаєм» їх не ліпила?
– Не знаємо, може, ліпила, подавала… Думаю, автор цього твору Семен Гулак-Артемовський точно знав про цю страву, – усміхається Світлана Григорівна.
alt=”Наталія Салій і Світлана Скалига” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786722457-439.jpg” title=”Наталія Салій і Світлана Скалига” width=”630″/>
СЕКРЕТИ ПРИГОТУВАННЯ ШПАЧКІВ
– Ну добре, – перервала історичні студії Світлана Грицай, – будемо починати. Сьогодні традиційно готуватимемо тісто на кислому молоці. Беремо борошенце, трішки солі. Беремо кефір, і трішки-трішки ми даємо соди, щоб воно заграло й ожило, щоб сода дала життя нашому борошнові. Будемо замішувати. Можна, звісно, ложкою це все перемішувати, але дуже приємно на дотик відчувати, коли воно починає оживати в руках і стає таким живим, приємним, еластичним.
Щодо пропорцій, то більшість господинь бере складники на око. Так воно смачніше виходить. Звісно, кожна має свої секрети. Хтось до тіста додає яйце, щоб воно було більш жовтеньким, насиченим (особливо коли яйце домашнє), воно дає борошну приємний смак. Дехто додає трішки сметани, щоб тісто стало жирнішим.
Кожна господиня експериментує, робить своє тістечко, а потім ці секрети передає своїм донечкам, які вже одна поперед одної вихваляються своєю кулінарною майстерністю.
Еластичність тіста відчувалася навіть очима, на відстані кількох метрів. Трошки перестрибну у хронології: у фіналі приготування олія, що залишилася на пательні, була геть прозора, наче тісто не просмажилося до рум’яної скоринки. Жінки навіть не зрозуміли, як так сталося. Мабуть, для них це – звичайна річ. Олія була своя, рідна – соняшникова.
Світлана Грицай розповіла, що недавно була в дітей за кордоном, де нашої олії не знайшлося.
alt=”Майбутній шпачок” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786857662-306.jpg” title=”Майбутній шпачок” width=”630″/>
– Додавала оливкову, – каже жінка, – непогано вийшло. Тож можна робити й на оливковій.
– Можна експериментувати. Робила і на відварі з картоплі, вирішила спробувати, яке воно буде. Хочу сказати, що коли зразу обжарюються шпачки, виходить таке хрумке тістечко, дуже добре смакує, просочується дуже гарно поливочкою олійно-часниковою. Але якщо вони не присмачені цією поливочкою, то дуже швидко черствіють. Тож якщо готувати на відварі, їсти треба швиденько.
alt=”Присмачення” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786722043-531.jpg” title=”Присмачення” width=”630″/>
– Як це – черствіють? Хіба їх не відразу з’їдають?
– Але ж готували чимало, а з’їдаються вмить! Знаю це й по своїх дітях. Якось приготували, зять прийшов з роботи, скуштував – і відразу насипав собі в контейнер та сховав. Каже: «Завтра йду на роботу, треба ж мені мати щось на перекус. А ви так завзято їсте, що я відчуваю – на завтра нічого не залишиться». Тож з’їдають їх дуже швидко.
Світлана Григорівна згадала, як з колегами робила челендж спільного приготування у школі №2. Прийшло понад сто дітей, долучилися кухарочки, які обслуговують той заклад.
– То, хочу вам сказати, вони не встигали смажити ті шпачки. Дітки так швидко їх робили, а потім так швидко їли, що це було взагалі щось неймовірне! Вони аж так загорілися цим спільним приготуванням, що ці маленькі пиріжечки просто запалили їм душі.
Наступного дня одна вчителька зателефонувала й розповіла історію, яку їй повідала мама її учениці (у майстер-класі брали участь учні 1–3 класів). Мама прийшла з роботи, а донечка сидить і чекає на неї. Питає: «Що ви там готували?». А донька каже: «Мамо, а приготуймо горобців!» – «Яких горобців?!» – «Ну, тих, що ми готували». Тобто шпачків.
alt=”” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786857699-946.jpg” title=”” width=”630″/>
ШПАЧКИ ЗДОБУЛИ МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ
Слід сказати, популярність городищенські шпачки завоювали ще до того як свій позитивний вердикт винесло Міністерство культури, зокрема на міжнародному рівні.
Ще торік приїжджав до Городища на майстер-клас один дуже відомий шеф-кухар, і після цього візиту в меню його ресторану з’явилися шпачки. Ні, він не присвоїв собі цей винахід, але надто вже радикально вдосконалив рецепт: тісто взяв листкове, уже готове; заливка в нього майонезна (мабуть, вирішив, що традиційна олійно-часникова – то надто по-провінційному чи що). Городищани, які відвідали цей заклад, нічого поганого про столичні новації не сказали, але… Якесь воно не рідне. Свої, домашні шпачки – вони найкращі.
alt=”Заливка олійно-часникова” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786857548-907.jpg” title=”Заливка олійно-часникова” width=”630″/>
Війна розкидала багато городищан по світах. Та свою малу батьківщину вони не забувають. Також у сенсі кулінарному.
– Ми проводили такий челендж (нам надсилали фотографії): готували шпачки й у Франції, і в Польщі, Нідерландах, Норвегії, – зауважила пані Світлана. – Моя племінниця в Данії, коли був День кухні народів світу, робила презентацію України та презентацію цієї страви. Було багато людей. Але, як вона розповідала з великим задоволенням, по-перше, усі слухали, співчуваючи нашій трагедії. А по-друге, дуже були здивовані розміром цих маленьких пиріжків та їхньою такою нетрадиційною назвою. Питали: «Це з пташок?» – «Ні, це пиріжки. Жодна пташка в процесі приготування не постраждала». Ось так, за веселими розмовами й жартами, і готували цю страву для великих-великих родинних свят.
Справді, це був такий фурор, особливо серед дітей. На одному подиху, каже, розмели. Тож готують. Готують усі. Частують, розповідають. Зберігають у серцях своїх родичів. Ну і, знаєте, з думкою про те, мабуть, як казали мами, щоб із війська хлопці до своїх домів поверталися, мов шпаки до шпаківень. Мабуть, справді, готуючи їх десь за кордоном, далеко, кожен подає цю страву до столу з надією на те, що повернеться додому. Частинку України, рідного дому вони носять завжди із собою. А от частинка наших шпачків говорить про те, що хоч як би не було холодно взимку, хоч як би не вимерзала земля, хоч як би природа не засинала надовго і моторошно було дивитися на ті обмерзлі, холодні, безлисті дерева, усе одно весна прийде. У будь-якому разі сонце пробудить землю, оживе все навколо.
alt=”” height=”472″ src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786858125-411.jpg” title=”” width=”630″/>
– Вибачте, що не ризикнув приєднатися до вас у процесі приготування, – кажу своїм співрозмовницям.
У відповідь чую, що перший чоловік, який готував з ними цю страву, був ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін, який приїздив на презентацію мистецької організації «Метелики в голові» про весільні віночки Городищенської громади. Тоді разом з ними був почесний консул Угорщини на Прикарпатті Василь Вишиванюк.
– Мабуть, тоді уперше ми презентували наші шпачки широкому загалові, – розповідають жінки.
А поважні гості виявили бажання взяти участь у процесі приготування. Тоді пані Світлана запросила всіх до себе додому, приготувала шпачки та почастувала всіх. Пан Павло захотів долучитися до приготування страви. На це було дуже цікаво й приємно дивитися. Вийшли дуже смачні шпачки, і розмова була дуже змістовна.
РЕЦЕПТ ШПАЧКІВ ЗАКАРБУВАВСЯ У ФОЛЬКЛОРІ
Нічого легендарного про шпачки співрозмовниці так і не згадали, але згодом Наталія В’ячеславівна надіслала кілька віршованих текстів. І мало не в кожному проглядається ставлення до страви як до чогось сакрального. От, наприклад:
Там, де Вільшанка тихо воду котить,
Де Городище береже свій рід,
Живе рецепт, що душу заворожить,
Священний спогад, батьків завіт.
Це спадщина Черкащини велична,
Що крізь роки до серця промовля:
Маленькі, пишні, золоті «шпачки» це,
Якими горда рідна нам земля…
(Лариса Гора)
Замішу я тісто з дрібкою тепла,
Потім трішки щастям все припорошу,
Щоб прадавня сила миттю ожила,
І натхненну казку я сюди вплету.
В кисле молоко – краплинку срібних рос,
Соду додаю, неначе подих вітру.
Із дбайливих рук, мов з давніх снів і проз,
Народжується страва, що створює палітру!
Палітру із обрядів, традицій та легенд,
Де на смачній пательні шкварчить рум’яний скарб…
(Інна Мазурова)
Є в поетичному доробку городищан і «шпачині» твори гумориста Івана Чорнозуба.
За півтори години, враховуючи вимішування тіста, шпачків назбиралася ціла макітра; настав процес смакування кулінарного дива. У тому, що пиріжечки вийшли такими маленькими, є свій підступ: організм втрачає орієнтацію, що легко призводить до переїдання. Не знаєш де зупинитися. Один додав понад міру, другий… Вони ж крихітні, шкоди не буде, якщо того красеня закинути, і ще цього. Та й олійно-часникова заливка корисна – спитайте будь-якого дієтолога… Заливка така проста, що відразу згадалася версія про голодні роки: 2–3 столові ложки олії, пів склянки кип’яченої холодної води, 2–3 зубчики часнику та сіль.
У буклеті, виданому під керівництвом Наталії Салій, рецепт допускає кріп і петрушку (Світлана Григорівна обійшлася без зелені). Усе. Але… Додайте замість заливки майонез – і ви занапастите страву!
alt=”” src=”https://static.ukrinform.com/photos/2026_08/1786865988-986.jpg” title=”” />
Як готувати «класичні» шпачки, можна зрозуміти з наведених тут розповідей пані Світлани. Єдине застереження: начинка має бути тільки з добре потовченої картоплі. Звісно, ніхто не може заборонити господині класти всередину що їй до душі припаде, але ж ми тут – про класику…
Довідково. Щоб зберегти притаманні різним куточкам нашої держави обряди, звичаї і традиції, у 2008 році Україна приєдналася до Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Стаття 12 цього документа зобов’язує кожну державу-учасницю складати та вести національні реєстри відповідних об’єктів. Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини (НКС) України, затверджено наказом Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року № 105.
Збереження спадщини є надзвичайно важливим під час війни, коли деякі території її поширення окупували російські війська, а носії змушені шукати прихисток в інших регіонах чи навіть за кордоном. Тому з 2024 року інформаційне агентство «Укрінформ» веде власне дослідження об’єктів Національного переліку елементів НКС, підготувавши вже орієнтовно 50 публікацій, зокрема, про петриківський розпис, косівську мальовану кераміку, кримськотатарський орнамент орьнек, травництво Старобільщини, поминальне деревце Буковини, клезмерську музику Подільського (Кодимського) району Одеської області, сукання обрядової весільної свічки на Житомирщині, створення клембівської сорочки «з квіткою» (Вінниччина) та ін.