На початку червня до київського аеропорту «Бориспіль» приземлився пасажирський «Боїнг», що доставив зі Стамбула близько 200 осіб. Здебільшого це були туристи та відряджені. Серед них опинився і незвичайний пасажир, який повернувся з п’ятирічного «примусового відрядження», де його утримували насильно, не даючи можливості навіть зателефонувати рідним. Зі столиці він одразу вирушив до Одеси, а згодом — до Вилкового, до родини, в якій за роки його відсутності молодший син уже закінчив Одеську морехідку.
«Сказали, що буду очолювати екіпаж судна, яке працює в рамках «антипіратської програми»
У червні 2015 року 48-річний капітан далекого плавання Геннадій Гаврилов піднявся на борт судна Avant Garde під прапором Шрі-Ланки, що стояв в акваторії Червоного моря. Напередодні він підписав робочий контракт з одеською крюїнговою компанією, за умовами якого мав очолити екіпаж теплохода, що забезпечував безпеку мореплавства в басейнах Червоного моря та Аденської затоки — районах поблизу Сомалі та північної частини Індійського океану. Завдання Avant Garde полягало в тому, щоб у зоні піратської активності доставляти працівників легальної служби озброєної охорони на торгові судна, які рухалися потенційно небезпечними водами. Для цієї діяльності судно мало відповідну ліцензію та повний пакет необхідних документів.
«У крюїнгу мене поінформували, що ланкійське судно вже давно працює в рамках відомої «антипіратської програми «Сімаршал», — розповів «ФАКТАМ» Геннадій Гаврилов. — Також сказали, що термін документів на право його експлуатації закінчується за кілька місяців. Тому після закінчення цього терміну слід перегнати судно до Шрі-Ланки».
Капітан прибув на борт, ознайомився з документацією — все було в порядку. Підписав офіційний контракт із судновласником — шріланкійською компанією Sri Lanka Shipping Company Limited. Цю фірму судно зафрахтувала інша місцева компанія — Avant Garde Maritime Security, яка відповідала, зокрема, за зброю на борту (понад 800 китайських автоматів Т-56, по суті, копії автоматів Калашникова) та боєприпаси до них. На борту перебував офіційний представник цієї компанії, а також представник державної шріланкійської компанії, афілійованої з Міністерством оборони цієї країни.
«У мої обов’язки входили тільки навігація та безпека мореплавання, — конкретизує співрозмовник. — Свою роботу я знаю. Мій морський стаж понад 30 років — від матроса в Дунайському пароплавстві до капітана. Спеціалізувався на буксирах, плавав уздовж і впоперек не тільки Чорного та Азовського, а й Середземного, Мармурового та інших морів. Здійснював океанські плавання на великих буксирах-«постачальниках». Avant Garde належить до суден такого класу».
Все йшло за планом. По завершенні рейсу ми з офісу отримали вказівку прямувати до берегів Шрі-Ланки. Підійшовши туди, стали на якірну стоянку в очікуванні дозволу на вхід у територіальні води. Біля цих берегів я опинився вперше. Тут-то і сталося непередбачене.
«Суд виправдав мене і… відправив за ґрати»
У 2016 році в Шрі-Ланці після виборів змінилася влада — замість «тиранів», якими було незадоволене місцеве населення, прийшли опозиціонери-демократи. Відповідно, замінили керівників усіх владних структур. Документи, оформлені попередниками, визнали нелегітимними. Морська сфера не стала винятком. Претензії про те, що наявна на судні документація була придбана за хабарі, висунули і капітану Гаврилову.
«Попри те, що ми стояли в нейтральних водах, мене як капітана почали «атакувати» військові: запитували, що ми збираємося робити, — продовжує Геннадій. — Я відповідав, що очікуємо дозволу на вхід у територіальні води. Не приховував і характеру наявного на борту вантажу — автоматична зброя, яка знаходилася в опломбованих контейнерах. Там усе було в повному порядку».
Протягом п’яти годин військові наполегливо рекомендували капітану завести судно в територіальні води Шрі-Ланки, незважаючи на відсутність офіційного дозволу. Коли отримали категоричну відмову, корабель ВМС і три швидкісні катери «затиснули» цивільне судно з метою домогтися, щоб течія «втиснула» його в територіальні води.
Капітан вивів Avant Garde з цієї пастки. У відповідь військові висадили на борт оглядову групу. Вивчивши документи, старший групи констатував, що все в порядку, але тут-таки отримав наказ затримати команду та супроводжувати судно. Капітан відразу ж вніс записи в судновий журнал про те, що лейтенант ВМС наказав увійти у шріланкійські води — примусово.
«Тиждень наше судно стояло на якорі, представники місцевої влади постійно перевіряли документи, вантаж, але нічого забороненого не знаходили, — уточнює Геннадій Гаврилов. — Лише після цього підключили поліцію. Судно заарештували і завели в порт Галле. Коли на борт піднявся досвідчений, посивілий офіцер, я поцікавився у нього: «Що все це означає, що я порушив?» Він відповів: «Капітане, не хвилюйтеся. Це наші внутрішні справи, через три-чотири місяці ви поїдете на батьківщину».
Минуло чотири місяці, я запитав у судноплавної компанії дозвіл списатися, покинути борт і відбути на батьківщину. Мені відповіли, що вони б із задоволенням, але отримана вказівка «згори»: капітана корабля не списувати на берег і заміну не робити. На запитання про причини відповіли, що як такої її не існує.
Гаврилову порадили звернутися до посольства України (територіально воно розташовується в сусідній Індії, представляє інтереси нашої країни також у Шрі-Ланці). Співрозмовник, прізвище якого капітан пам’ятає і зараз, сказав, щоб він не хвилювався. Мовляв, вони в курсі справи, все моніторять і питання вирішать. Минуло ще три місяці — капітан знову подзвонив до посольства. Там запевнили, що «все нормально, питання на стадії завершення».
Час ішов. Капітан звернувся до почесного консула України в Шрі-Ланці (він — громадянин цієї країни). Той запросив Геннадія Івановича до столиці — Коломбо.
«Ми зустрілися, — каже мій співрозмовник. — При мені він подзвонив в українське посольство. Після розмови дивувався: «Я їм давно всі документи надіслав, а вони стверджують, що нічого не отримували». Ось так наші чиновники «намоніторили» мені цілих п’ять років. Ніхто з дипломатів нічим не займався. Я написав листа тодішньому президенту України Петру Порошенку, потім записав відеозвернення до нього. Відповіді не отримав. Кажу правду, як є. Тільки вже на самому кінці з’явився в цій структурі хтось Громов, який хоч щось намагався зробити. Взагалі ж усім займався я сам, допомагала мені морська профспілка. Зате тепер із поверненням на батьківщину мене привітав сам український міністр закордонних справ…»
Лише 23 червня 2016 року суд міста Галле розглянув «справу» Гаврилова і виправдав його, надавши право покинути Шрі-Ланку. Прямо з суду він попрямував на судно, щоб зібрати речі. Але опівдні на борт теплохода прибули офіцери Судового департаменту. Вони пред’явили ордер на арешт капітана. Документ був сингальською мовою, в юридичній допомозі українцю відмовили. Дозволили лише телефоном повідомити консула про арешт.
Капітана доставили до поліцейської дільниці, повторно довго допитували, прагнучи нав’язати підозри в транспортуванні зброї. Вранці Геннадія, як каже він сам, буквально викрали — провели в будівлю суду… через дірку в паркані. Той самий суддя, який виніс виправдувальне рішення, зачитав тепер уже обвинувальний вирок. Капітана відразу супроводили до в’язниці.
«Місцева влада пожвавішала: суд дозволив вивантажити зброю з борту та відпустити з гавані Avant Garde (основний речовий доказ у так званій справі капітана. — Авт.), — наголошує Геннадій. — Усім членам екіпажу, 21 моряку, було наказано покинути судно. Вони місцеві, відразу ж роз’їхалися по домівках. Цапом-відбувайлом зробили мене — іноземця».
Ніякої конкретики з так званих матеріалів справи взагалі не вбачалося. Просто підігнали все під те, що зброя і боєприпаси, мовляв, транспортувалися незаконно. Хоча і не посвяченому зрозуміло: на судні, офіційно «заточеному» під антипіратську діяльність, повинен бути відповідний арсенал.
Підсумок — тюремна камера три на три метри, з п’ятьма мешканцями. Ліжок немає — всі лежали на тонких матрацах. Благо, кліматичні умови дозволяли: вночі +26, вдень — вище 30 градусів. Годували рисом тричі на день.
— Хоч місцевим цейлонським чаєм напували?
— Як же, розігнались… Вода з-під крана, правда, незвичайна: вип’єш склянку — ніби чистої хлорки скуштував. З’явилися проблеми зі шлунково-кишковим трактом, катаракта. Ув’язнені раз у раз чіплялися з різних приводів і без. Вимагали, погрожували. Коли начальник в’язниці дізнався, що я обвинувачуюся в незаконному трафіку зброї, дуже здивувався: «А решта учасників цього трафіку де — екіпаж судна, судновласник? За цією статтею повинні притягатися до відповідальності всі». Мій адвокат Дан Маліка Гунасікера пояснив, що це просто «політичний кейс», хтось прагне вирішити на цій справі свої питання.
— Скільки ви перебували в тюрмі? Чи був хоч якийсь зв’язок з рідними?
— Про що ви говорите! Там не те що по телефону подзвонити, навіть записку передати комусь неможливо. Шрі-Ланка — країна унікальна, нагадала мені колишній Радянський Союз. Спочатку людину відправляють до в’язниці, а вже потім шукають докази її провини. Якщо такі не знаходять протягом 12 місяців, відповідно до тамтешніх законів, ув’язненого мають випустити. Рік я провів за ґратами. У квітні 2017 року суддя Верховного суду не знайшов у моїх діях складу злочину і ухвалив рішення випустити мене під заставу, без можливості залишати країну і працювати там. Повернутися в Україну не дозволяли, мотивуючи продовженням розслідування. Словом, домашній арешт.
Заставу внесла компанія Sri Lanka Shipping Company Limited, з якою був укладений робочий контракт. Мене поселили в офісі філії цієї компанії в місті Галле у крихітній, практично нежитловій кімнатці — ліжко, стіл, стілець, мінімальні зручності. Благо, судновласник допомагав, інакше мені б просто кінець…
Двічі на місяць Гаврилова возили до суду. Таких засідань загалом було понад сотню! Нікого з членів екіпажу як свідків не запрошували. Втім, як і інших свідків. Словом, судилище над капітаном-одинаком.
У серпні 2017 року в залі суду Геннадію стало погано. Це сталося після того, як повідомили, що слухання у справі знову відкладають і переносять на березень 2018 року. Капітана доставили до госпіталю, де лікарі виявили серйозні проблеми з коронарними судинами і рекомендували операцію на серці. Те, що його серце може відмовити в будь-який момент, підтвердили дві приватні та державна клініки.
«Серце забезпечувалося подачею крові всього на 30 відсотків, — уточнює капітан. — Це не дозволяло довго ходити, спати на лівому боці, часто турбував біль. Суддя, будучи відмінно обізнаним про мій фізичний стан, зажадав медичний висновок, в якому зобов’язав лікарів вказати, скільки мені залишилося жити…»
Судові засідання постійно переносили. Мій стан погіршувався, відкладати операцію стало просто неможливо. Зробили мені її там же, у Коломбо. Солідні шрами залишилися — нагадування про роки, проведені в цій острівній державі.
«Цей випадок безпрецедентний: п’ять років нашого співвітчизника утримували, не випускаючи з країни, — прокоментував «ФАКТАМ» перший заступник голови Профспілки працівників морського транспорту України Михайло Кірєєв. — Це при відсутності будь-яких конкретних доказів порушення закону, в чому капітана постійно намагалися звинуватити. До розв’язання проблеми звільнення Гаврилова, надання йому допомоги були підключені багато структур. Починаючи від нашої профспілки до колег зі Шрі-Ланки та міжнародної організації транспортників (ITF)».
«У 2019 році в Шрі-Ланці зібралися 76 представників ITF з різних країн світу, керівники та юристи головного офісу, щоб місцевій владі продемонструвати документи, які доводять невинність нашого земляка, — розповіла інспектор ITF в Україні Наталія Єфименко. — Була запланована зустріч з прем’єр-міністром. Але шріланкійські чиновники на неї просто не з’явилися».
Визволення капітану довелося чекати ще близько двох років. Виявилося, все впиралося в той самий «політичний кейс», про який згадував адвокат.
У листопаді 2019 року президентом Шрі-Ланки був обраний колишній міністр оборони, підполковник Готабая Раджапакса. У березні 2020 року він розпустив вищий законодавчий орган країни, а 5 серпня в Шрі-Ланці пройшли парламентські вибори, які двічі переносили через пандемію.
І тільки у травні нинішнього року шріланкійський суд зняв з Геннадія Гаврилова всі звинувачення, відкривши йому дорогу на батьківщину.
На запитання: «Які ваші плани?» капітан відповідає: «Хочу продовжити працювати за професією. Напевно, я просто опинився не в той час і не в тому місці. Втім, на моєму місці міг опинитися будь-хто…»
Нагадаємо, в січні цього року шістьох українських моряків звільнили з полону піратів у Нігерії. Тим часом Іспанія затримала трьох українських моряків, звинувативши їх у перевезенні наркотичного вантажу.