Велоподорожі у всьому світі з року в рік стають дедалі популярнішими. Не винятком тут є і Україна, та й наші близькі сусіди-поляки. Спекотний серпень цього року не став на заваді подорожі, про яку мріялося вже майже рік, відколи тільки-но почули про грандіозний проєкт Green Velo – східний велосипедний шлях у Польщі.
Мрії збуваються, тож між народженням ідеї поїхати та її втіленням минуло всього два тижні. Цікаво було пізнати Польщу з велосипеда, а також побачити, як поляки зуміли реалізувати грандіозний проєкт у такі стислі терміни.
Одразу зазначу, що дістатися на Green Velo з України дуже легко і швидко, адже шлях проходить досить близько від україно-польського кордону. Перетнувши його, за годину-дві ви вже можете бути на Green Velo. Наша подорож проходила двома воєводствами – Люблінським та Підляським – і розпочалася знайомством із чудовим «ідеальним» містом Замостя.
Ренесансна забудова цього міста-фортеці, і особливо ринок із його ратушею та барвистими кам’яницями з аркадами – гарний початок для вражень від Польщі. Палац у Клеменсові біля Замостя був місцем старту нашої велосипедної частини та головної мети поїздки. Тут нас привітно зустріли організатори і одразу вразили новенькими сучасними зеленими велосипедами, забрендованими у кольори шляху. До речі, брендування та маркетинг побудовані надзвичайно вправно і справляють враження.
До слова, про Green Velo підготовлено понад 2 мільйони видів друкованих матеріалів різними мовами, зокрема українською. Ми також їх отримали – по кожному з п’яти воєводств окрема мапа.
У супроводі двох велогідів місцевого туристичного агентства, яке нами опікувалося, ми подорожували протягом чотирьох днів. З гідами-поляками було дуже цікаво, оскільки бачили по маршруту багато туристичних об’єктів. Але рівень інформаційного забезпечення Green Velo та його ознакування зроблені на «відмінно», і без гіда можна легко подорожувати не лише в групі, а й самостійно – практично кожен поворот позначений, і заблукати тут просто нереально. Усе читабельно і зрозуміло.
Окрім друкованих мап, можна було отримати необхідну інформацію з електронних, а також мобільних ресурсів.
Перший день ми завершили оглядом старовинного містечка Краснистав. Після цього в готелі чекала смачна вечеря і презентація Green Velo від його ініціаторів.
Другий день припав на ділянку вздовж Західного Бугу, поряд із польсько-білоруським кордоном. Історично так склалося, що ця частина Польщі здавна була заселена українцями та білорусами, тому кількість православного і греко-католицького населення сягає в регіоні близько 30%. Вражає кількість храмів цих конфесій, а також українська чи російська мови в богослужіннях і написах. Для туристів з-за кордону, та й навіть для самих поляків, цей регіон становить певну екзотику у мові, культурі, архітектурі.
Сподобалося тут і нам. Ми проїжджали біля старого і величного православного монастиря в Яблонці, костелу в Кодені, монахи якого виготовляють місцевий продукт – смачний лікувальний сироп із кульбаби.
Час від часу ми зупинялися в МОРах – місцях обслуговування роверистів, які є на всьому шляху Green Velo. Тут є набір мінімально необхідного сервісу для відпочинку та ночівлі. На одному з таких місць була також орнітологічна вежа для спостереження за птахами. Одним словом, у відповідних місцях усе зроблено для зручності туристів.
Одна з причин створення шляху Green Velo – це прагнення не лише показати туристам красу східної Польщі, а й дати поштовх розвитку сфери послуг і туризму, перш за все, стимулювати місцеве підприємництво і дати людям із місцевих сіл додаткові можливості для заробітку.
Наприкінці велодня завітали до села Заборек, де нас зустрів вказівник «Кінець Світу». Це був справді глухий закуток Польщі, який завдяки зусиллям місцевого фермера перетворили на кілька десятків гектарів чудового скансену, де нас нагодували смачними традиційними стравами регіону Підляшшя. Причому трапеза відбувалася у відновленій споруді старої плебанії (будинку священика ХІХ ст.).
До речі, господар розповів, що за день до нас тут гостював хтось із «The Rolling Stones».
Завершенням цього дня стали відвідини державного конезаводу в Янові, який вирощує елітну породу арабських коней. За тиждень до нашого візиту тут на аукціоні продали рекордно дорогого коня за 1 мільйон 400 тисяч євро.
Вхід сюди безкоштовний для всіх, а прогулянки приємні, адже і територія велика, і коней можна погодувати, і подивитися на тренування та стрімкий біг цих граційних тварин. Ну, а нам навіть пощастило побувати у старих історичних стайнях, яким по сто-двісті років, і побачити зблизька елітних коників цього заводу.
Прокрутивши декілька кілометрів третього дня, ми зупинилися в Грабарці, яка відома серед паломників Святою Горою. Її особливість – розташування на вершині гори навколо православного монастиря тисяч хрестів, які століттями сюди привозять паломники. Це справляє неабияке враження.
А ми, попивши свяченої водички, рушили далі, тепер рівнинним шляхом, через ліси до місцевості Хайнувка. Тут почалася наша екологічна та природнича частина шляху – територія Біловезької Пущі, яку більшість знає як домівку зубрів. І їх тут справді багато. Частину Пущі займає Біловезький національний природний парк, де живе кілька сотень зубрів і, як виявилося, концентрація науковців у парку найбільша у всій Польщі.
Спершу коротка екскурсія старою частиною парку, де знаходиться адміністрація, музей, де працюють науковці, а далі нас чекала зустріч із зубрами та іншими представниками поліської фауни.
Під вечір колеса наших зелених велосипедів перетинали густий ліс Пущі. Тільки побувавши в ній, розумієш цей термін. Цей ліс зовсім не схожий ані на українське Полісся, ані на карпатські ліси, та й не на грабові ліси Поділля. Він дуже своєрідний, густий, темний і непролазний. Можливо, саме тому зубрам тут добре живеться.
Наш день закінчувався. Пізно ввечері вже відпочивали у комфортному готелі, а на ранок нас чекало знайомство з курортним та історичним містечком Супрасль, з його неймовірно красивим фортифікованим монастирем, потім палац у Білостоці, який називають польським Версалем, та й саме місто, попри його чисельність, затишне і комфортне. Ну а далі – дорога додому з думками про те, як швидко пролетів час у подорожі.
Green Velo і ровер – це не тільки крутити педалі. Це ще й знайомство з місцевими селами і містечками. З традиційною культурою, архітектурою, з місцевими людьми. Дорога часом проходила повз поля та сади, і ми не завжди могли втриматися, щоб не скубнути фрукти та ягоди, або просто не помилуватися краєвидами.
Рух тут досить безпечний, і це є однією з умов його створення – дороги та місця без насиченого трафіку. Саме тому пересування на велосипедах тут приносить задоволення та цілком придатне для пересування в групах, ну і, звісно ж, для подорожей сімей з дітьми.
