Багато українців побували в Америці, Таїланді, Африці, але не відвідали сусідню Румунію. Країна ця дуже колоритна, цікава своєю природою, архітектурою і традиціями. Румуни їздять в Україну ще менше, ніж українці в Румунію. Я з великим задоволенням взяв участь у міжнародному проєкті «Карпатські вузькоколійки», в якому румунським журналістам показуватимуть наш Карпатський трамвай, а нам — відому на всю Європу залізницю Моканіта в долині Васер.
Марамуреський природний парк
Знайомство з Румунією наша журналістська група розпочала з дружньої вечері в колі співробітників природного парку Марамуреш в урочищі Красна Валя Вішелуй. Тут розуміють, чого потребує людина, стомлена цивілізацією. Слова «екологічний» і «натуральний» наповнюються змістом і перестають бути просто маркетинговим ходом.
Уявіть: долина в місці злиття двох гірських річок. Двоповерховий дерев’яний будиночок біостанції. Електроенергія — від сонячних батарей, жодного мобільного зв’язку та Інтернету. Поряд — кошара з великою отарою кіз та овець. Один із баранців вже кілька годин обертається на вертелі над вогнищем і покрився рум’яною скоринкою. Сир бутз і бринза з кошари викладені акуратними шматочками на тарілці, палінка розлита у келишки. Як усе це пахне! Словами не передати…
Румунська палінка — окрема тема. У цій країні немає державної монополії на виготовлення міцного алкоголю. Народна традиція гнати горілку з солодких фруктів настільки потужна, що навіть Чаушеску не вистачило нахабства втрутитися. Кожна родина намагається зробити власну, кращу палінку, щоб почастувати нею дорогих гостей. Замовляють пляшки та етикетки власного дизайну. Чисту, як сльоза, духмяну палінку, якою пригощав нас співробітник природного парку Алін, ми відразу охрестили «алінкою». Якість «алінки» дала про себе знати наступного ранку: голова світла, самопочуття чудове.
Спів пташок. Ранковий туман над горами, купання в гірській річці. Міцна кава, і ми вирушаємо на прогулянку в гори. Екологічна стежка до долини нарцисів зручна й добре розмічена маркерами. Дорогою ласуємо стиглою ожиною. Поступово набираємо висоту. Нарешті піднімаємося вище букового лісу і виходимо на полонину. Працівники природного парку пояснюють, що ця полонина — заповідник площею 100 гектарів — найвища в Румунії місце цвітіння нарцисів. Ось куди варто приїхати в травні!
Старий і добрий паротяг
Залізниця Моканіта відома тим, що потяги з туристами тут рухають справжні парові локомотиви. Вранці ми приїхали на станцію в містечку Валя Вішелуй і опинилися наприкінці ХІХ століття. Паровози виїхали з депо. Машиністи підкидали в топки дрова, з труб вивергалися дим і пара. Туристи займали місця у вагонах. Лунає гудок, і, пухкаючи димом, потяг рушає з місця. Навіть сиві німецькі пенсіонери радіють, мов маленькі діти, адже ми перемістилися на сто років у минуле!
Потяг рухається вгору долиною Васер, що в перекладі з німецької означає «вода». Спочатку широка і розлога, долина звужується, перетворюючись подекуди на каньйон. Пасажири фотографують мальовничі скелі, річку, тунелі й містки, через які потяг перетинає притоки.
Потяг зупиняється біля запруди для дозаправки водою. Машиніст витягає шланг, доливає в котел воду, змащує та перевіряє механізми. На кінцевій станції пасажири відвідують музей із фотографіями та макетами з історії залізниці.
Тут можна подивитися на діючі дрезини, перероблені з вантажівок і мікроавтобусів, погуляти вздовж річки й пообідати на свіжому повітрі. Залізниця Моканіта — не тільки і не стільки туристична атракція. Це діюча залізниця для вивозу лісу.
Минуло півстоліття, і лісозаготівельники повернулися від лісовозів до старої доброї залізниці. Вона має купу переваг над сучаснішим транспортом. По-перше, не завдає шкоди екології. Хто бачив у Карпатах лісові дороги, розбиті лісовозами, зрозуміє, про що я кажу. По-друге, залізниця в рази економніша за витратами енергії та палива. Вгору порожній потяг тягне тепловоз, а назад навантажені вагони котяться завдяки силі тяжіння.
Ми повертаємося на кінцеву станцію й оглядаємо паровозне депо, потяг-готель з пульманівських вагонів та музей дерев’яної марамуреської архітектури, які не встигли оглянути зранку. Насичений враженнями день закінчився чудовим фольклорним шоу з музикою і танцями в ресторані готелю «Габріела».
Карпатський трамвайчик
Українська частина нашого туру була присвячена туристичній вузькоколійці в селищі Вигода, відомій під назвою Карпатський трамвай. У Долинському районі Івано-Франківської області лісозаготівельники теж зрозуміли переваги залізниці, збудованої ще наприкінці ХІХ століття австрійським бароном Леопольдом Поппером фон Подгарі для вивозу лісу, і відновили 78 кілометрів колії.
Знайшлися ентузіасти на чолі з Любомиром Яцківим, які відремонтували кілька пасажирських вагонів і стали возити вузькоколійкою туристів. Переважно це відпочивальники із сусідніх Моршина і Трускавця. Поки що наш трамвайчик тягне тепловоз. Паротяг вже знайшли, але він важчий за тепловоз. Для нього потрібно полагодити колії та зміцнити мости. У селищі Вигода закінчується ремонт садиби барона Поппера, де відкриється музей лісової залізниці.
Нині туристична інфраструктура Карпатського трамвайчика тільки розбудовується, команда ентузіастів робить із прогулянки залізницею театралізоване дійство. Колеги з Румунії мали змогу переконатися, що Україна дійсно має таланти. Посадка на потяг відбувається під запальні коломийки троїстих музик. Публіка влаштовується у вагонах, і починається екскурсія, сповнена легенд і народного гумору.
Під стукіт коліс зі швидкістю 10–15 кілометрів на годину Карпатський трамвайчик проїжджає повз заповідне болото Ширковець, де карликова сосна за 200–300 років виростає аж до 2-х метрів; є багато унікальних болотяних рослин і тварин, джерело лікувальної мінеральної води типу «Нафтуся», що розливається і надходить у продаж під маркою «Горянка».
Біля джерела «Дзюркач» робимо зупинку. Туристи куштують чисту джерельну воду. Раптом лунає постріл. З кущів вибігає вуйко у вишиванці, кептарику зі шмайсером на шиї та карабіном Мосіна в руці. Цей «бандерівець» — ще один член атракційної команди Карпатського трамвайчика. Фото з вуйком на згадку, ковток джерельної води або медовухи — хто чого бажає, і трамвайчик їде далі.
Музики грають гопака, у вагончику-кабріолеті починаються танці. Келишки наповнюються медовухою, що п’ється підступно легко.
Ще одна зупинка біля водоспадів річки Мізунки. Колись тут був великий водоспад, що заважав барону Попперу сплавляти ліс річкою, ще до того, як збудували залізницю. Водоспад підірвали і утворилося кілька менших, схожих на пороги.
Звідси Карпатський трамвайчик вирушає у зворотному напрямку. Тепер він нагадує потяг із фільмів часів громадянської війни. Музики грають, медовуха ллється, «бандерівець» час від часу стріляє холостими, пасажири водять хоровод у вагоні-кабріолеті. Румунські колеги під сильним враженням. На цій веселій ноті наш потяг повертається на станцію в селищі Вигода.
Цікавинки Долинщини
На превеликий жаль, румунські журналісти після подорожі Карпатським трамвайчиком вирушили назад до Румунії, пояснюючи свій короткий візит браком часу. Вони багато втратили, адже наступного ранку ми відвідали Гошівський монастир на Ясній горі, де мали цікаву бесіду з настоятелем і слухали карильйон – музичний інструмент з 52-х церковних дзвонів.
Останнім акордом нашої мандрівки став природний парк Скелі Довбуша. Це яскрава пам’ятка природи біля села Бубнище. Скелі з каменю-пісковика серед букового лісу нагадують казкових героїв.
Тут свого часу було язичницьке святилище, пізніше — фортеця, в якій місцеві жителі боронилися від монголо-татар. Дуже красиве місце з сильною енергетикою. У дерев’яній колибі з вогнищем посередині ми підняли прощальний келих.
