Поїздка в Чорнобильську зону відчуження – це подорож у минуле, де час ніби завмер, зберігши реалії, в яких я ніколи не жила. Для мене, народженої через десять років після аварії на ЧАЕС, це особливий досвід.
Розповіді про Чорнобильську катастрофу 26 квітня 1986 року завжди здавалися чимось далеким, схожим на сюжети трилерів. Але можливість особисто відвідати Зону дала змогу відчути цю історію по-новому.
Почалася наша мандрівка з АЗС за межами Києва. Після сніданку та кави ми рушили до КПП «Дитятки» – першого рубежу, що відділяє реальний світ від Зони.
Перетнувши його, ми не одразу помітили кардинальних змін: та ж асфальтована дорога, зелені й жовтуваті дерева, синє небо. Лише стела з написом «Місто Чорнобиль» стала першим серйозним нагадуванням про те, куди ми прямуємо.
Щоб подорож не була монотонною, гід Сергій із туристичної компанії «Чорнобиль Тур» ділився цікавими історіями. Він розповів про одного туриста, який одного разу заснув у машині після вживання алкоголю. Його довелося шукати, адже він зник, а навколо машини були сліди вовків. Цей випадок призвів до заборони алкоголю в турах.
На околиці Прип’яті, серед диму від багаття, розведеного з меблів покинутої хати, ми побачили того самого туриста. Поруч мирно дрімав він, а земля навколо була вкрита вовчими слідами. Герой історії отримав покарання, а на алкоголь було запроваджено заборону.
Перші будівлі Чорнобиля вражали. Напівзруйновані хати викликали тривогу, але я не могла зрозуміти, що саме створює це відчуття. Із зупинкою машини та вимкненням двигуна це стало очевидно: абсолютна тиша. Жодного гомону, жодного шуму транспорту – тільки свист вітру.
Гід розповідав про місцеві пам’ятки, а я шукала цікаві ракурси для фото. Правила безпеки забороняли торкатися землі, окрім як ногами. Будь-які «забруднені» речі вилучалися на зворотному контролі.
На вулиці Кірова, навпроти пожежної частини, стоїть пам’ятник «Тим, хто врятував світ». Сіра залізобетонна композиція зображує реактор, оповитий стрічкою, та рятівників. На стрічці лежали свіжі квіти. Хоча монумент виготовлений скульпторами-аматорами, його враження неперевершене.
Після огляду техніки, яка брала участь у ліквідації аварії, ми попрямували до самої АЕС.
Раптом хтось із групи голосно зойкнув, тицяючи пальцем у вікно: «Вовк, вовк!». У лісі справді стояв великий сіро-бурий вовк. Він не виявив до нас особливого інтересу і зник за деревами.
Враження від зустрічі з диким звіром не минуло, і Сергій розповів про місцеву фауну. Після того, як люди покинули Зону, природа почала відроджуватися. На 2600 км² оселилися олені, вовки, лисиці, лосі, єноти, зубри та багато інших тварин. Більшість ховається у лісах, але іноді звірі, особливо лисиці, підходять близько до людей у пошуках їжі.
Дорогою ми минули охолоджувальний ставок, звідки відкривався вид на станцію. Відчувалося прохолодне дихання історії, що навіювало спогади про вибух. Ми швидко проїхали повз станцію, адже попереду була Прип’ять, а до самої АЕС ми ще мали повернутися.
Ми пробиралися до центральної площі Прип’яті, повз колишній кафетерій з неймовірним вітражем, актову залу та будівлю, що нагадувала сучасний бізнес-центр. Це був інший вимір. Мені хотілося б, щоб це місце залишилося музеєм, закарбованим часом. Це обличчя цілої епохи, плин якого зупинився тут 30 років тому.
Почалася фотосесія. Густа суміш дерев, кущів та бетону, сонячні промені на склі, пташки… І знову тиша.
На одному з будинків я побачила гасло: «Хай буде атом робітником, а не солдатом». Символічно…
Природа активно воювала з архітектурними надбаннями: стадіон перетворився на сквер, площа з парком атракціонів повільно тонула в зелені, а спальні райони стали лісами з багатоповерхівками. Обійшовши все, ми повернулися до мінівена і вирушили оглядати новий конфайнмент.
«Укриття-2» – найбільша рухома споруда у світі. Вона має прикрити перший, аварійний саркофаг. Розміщене над четвертим енергоблоком, «Укриття-2» досі добудовується. Стоячи біля пам’ятника 20-річчю вшанування загиблих робітників, я відчувала зворушення від можливості побачити все на власні очі. Це місце – нагадування про ядерну небезпеку для нас і майбутніх поколінь.
За подорож дякуємо туристичній компанії «Чорнобиль Тур».
chornobyl-tour.ua