У новому випуску «Залаштунків з Marie Claire» ми вирушаємо до Andreas Moskin — бренду, який добре знає, як перетворити класичний костюм на щось значно більше, ніж просто одяг. За виразними плечима, складними конструкціями та бездоганною посадкою завжди стоїть велика команда і багато роботи, яку зазвичай не видно з першого погляду.
Цього разу ми вирішили поговорити саме про це: як народжується колекція — від першої ідеї до виходу на подіум, що відбувається на примірках, скільки роботи ховається за складними технічними рішеннями та як дизайнери знаходять спосіб втілити, здавалося б, неможливі задумки. А ще — про адаптивну моду, інклюзивність і людей, які щодня допомагають перетворювати ідеї Andreas Moskin на речі, які хочеться носити.
Андрію, Андреасе, з чого для вас почалася робота над SS27? Яка ідея чи візуальний образ стали відправною точкою цієї колекції?
Андрій: Усе почалося з питання: скільки в людині сьогодні залишається її самої, а скільки – того, чого від неї очікують інші? Так з’явилася тема AWAKENING THE SELF – «Пробудження себе».
Андреас: Ми багато думали про момент, коли людина перестає весь час відповідати певним ролям і починає повертатися до себе справжньої. В одязі це перетворилося на дуже чітку архітектуру: сильне плече, окреслену талію, скульптурні лацкани, але водночас відкритість тіла, рух і вразливість. Нам був важливий саме цей контраст – сила, яка вже не потребує ховатися за бронею.
Ірина Данилевська в анонсі сезону зазначила, що він є особливим – адже попри виснажливу зиму, попри літо під постійними обстрілами, українські дизайнери продовжують жити і творити в Україні. Поділіться своїм досвідом, як це – готувати нову колекцію в цих непростих умовах? Які найбільші труднощі ви долаєте у виробництві зараз?
Андрій: Найскладніше сьогодні – навіть не окрема повітряна тривога чи відключення. Найскладніше – накопичена втома людей. Ти маєш команду, виробництво, дедлайни, але за кожною робочою функцією стоїть людина, яка так само не спала після обстрілу, переживає за близьких і живе в постійній напрузі.
Андреас: І при цьому ми свідомо продовжуємо створювати колекції саме тут. Для нас важливо, щоб український фешн під час війни не перейшов виключно в режим виживання. Ми повинні дозволяти собі ставити амбітні творчі задачі, розвивати виробництво й створювати продукт, здатний конкурувати глобально. Мабуть, сьогодні саме це і є однією з форм нашої стійкості.
Як ви працюєте у творчому дуеті? Як розподіляєте ролі під час створення нової колекції? Чи йдете на компроміси один з одним?
Андрій: Ми вже настільки добре знаємо сильні сторони один одного, що багато процесів розподіляються природно. Один може принести ідею, інший одразу побачити, як її перетворити на продукт – або навпаки.
Андреас: Ми багато сперечаємося, і це нормально. Для нас компроміс – не коли кожен поступився половиною і в результаті вийшла річ посередині. Ми сперечаємося доти, доки не з’явиться третє рішення, сильніше за наші два початкові думки.
Ваш бренд спеціалізується на чоловічих костюмах. І це завжди про складну архітектуру, вивірені конструкції, цікавий крій. Можете розповісти, як відбувається процес створення лекал? Бо часто здається, що дизайн – це передусім красивий ескіз, але скільки роботи стоїть за тим, щоб намальований силует зрештою правильно «сів» на людину?
Андрій: Ескіз – це, напевно, 10% шляху. На папері можна намалювати будь-яку форму, але далі починається справжня архітектура: баланс виробу, посадка, плече, пройма, талія, пропорції, поведінка тканини в русі.
Андреас: Особливо складно це в Andreas Moskin, тому що ми часто працюємо з гіперболізованими плечима та лацканами, дуже чіткою талією, нестандартними конструктивними лініями. Іноді зміщення буквально на сантиметр повністю змінює сприйняття силуету. Тому між ескізом і подіумом – лекала, макети, примірки, корекції й інколи повна перебудова конструкції.
На яких силуетах, тканинах та деталях робили акцент цього сезону?
Андрій: Головний акцент сезону – архітектурний силует. Виразне плече, окреслена талія, довгі вертикалі, гіперболізований лацкан. Особливо важливою для нас стала жіноча лінія: ми фактично взяли ДНК класичного чоловічого костюма Andreas Moskin і перебудували її навколо жіночого тіла.
Андреас: У матеріалах багато костюмної вовни, атласних і шовкових поверхонь, торочок, пір’я. А палітра рухається від чорного й глибокого шоколадного до пудрового рожевого, червоного та лаймового. Нам подобається зіткнення жорсткої конструкції з матеріалами, які рухаються разом із тілом.
Розкажіть про руки, які створюють цю колекцію. Скільки людей стоїть за брендом сьогодні і хто ті ключові майстри, які перетворюють ваші ідеї на складні конструкції?
Андрій: За будь-якою колекцією стоять десятки людей, яких глядач не побачить на подіумі. Конструктори, технологи, закрійники, швачки, майстри ручних робіт, команда виробництва – кожен із них буквально залишає в речі частину своєї роботи.
Андреас: Для нас особливо важливі конструктори й технологи, тому що саме вони допомагають перетворити іноді майже неможливу ідею на реальний виріб. Дизайнер може намалювати неможливе. Сильна команда знаходить спосіб зробити його можливим.
Чи буває, що під час примірки річ має не зовсім такий вигляд, як ви уявляли на етапі ескізу? Як тоді працюєте: намагаєтеся врятувати початкову ідею чи готові повністю від неї відмовитися?
Андрій: Постійно. І це одна з найважливіших частин процесу. Ескіз не рухається, не має ваги й не взаємодіє з тілом. Примірка дуже швидко показує правду.
Андреас: Ми не закохуємося в ескіз настільки, щоб рятувати його будь-якою ціною. Якщо випадкова зміна під час примірки робить річ сильнішою – ми підемо за нею. А якщо ідея просто не працює, можемо відмовитися від неї повністю. У фінальну колекцію має потрапити найкраща річ, а не найточніше відтворений малюнок.
Яка саме річ або деталь у SS27 стала для вас найбільшим технічним викликом? Скільки прототипів або спроб знадобилося, щоб отримати бажаний результат?
Андрій: Одним із найбільших викликів стали гіперболізовані лацкани та скульптурні конструкції верхньої частини виробів. Нам потрібно було зробити їх візуально дуже жорсткими й архітектурними, але водночас такими, щоб вони працювали разом із тілом і не виглядали костюмованими. Ми змінювали внутрішні конструкції, жорсткість, пропорції, способи фіксації.
Андреас: Деякі рішення переробляли кілька разів. У таких речах найскладніше – досягнути моменту, коли глядач бачить лише красиву форму й навіть не здогадується, скільки інженерії приховано всередині.
Ви одні з амбасадорів адаптивної моди в Україні. Як змінюється конструкція одягу, коли ви створюєте його для людини, яка втратила кінцівку? Які саме технологічні та конструктивні рішення дозволяють зробити річ не лише естетичною, а й максимально зручною та ергономічною?
Андрій: Для нас адаптивність починається не з питання «як зробити спеціальний одяг», а з питання: що саме ця людина повинна мати можливість робити в цьому одязі самостійно й комфортно?
Андреас: Тому конструкція залежить від конкретної потреби. Це можуть бути приховані блискавки, роз’ємні частини штанин, додаткові відкриття, змінена ширина, інший спосіб застібання, знімний рукав – рішення, які полегшують одягання та доступ до протеза. Але принципово важливо, щоб зовні це залишався Andreas Moskin. Адаптивність не повинна забирати в людини право на естетику.
Хто бере участь у процесі розробки таких моделей? Чи працюєте ви безпосередньо з ветеранами під час створення та примірок, і наскільки їхній реальний досвід впливає на фінальний дизайн?
Андрій: Обов’язково. Неможливо спроєктувати справді функціональну адаптивну річ, лише уявляючи досвід іншої людини.
Андреас: Саме під час примірок ми отримуємо найціннішу інформацію: де конструкція заважає, що складно застібнути самостійно, де потрібен швидший доступ до протеза, що працює в статичному положенні, але стає незручним у русі. Тому людина, для якої створюється річ, фактично стає одним зі співавторів її конструкції.
Показ Andreas Moskin цього сезону відбувався поза межами основної локації UFW. Як саме ця нова локація взаємодіє з одягом? Це був вибір заради сценографії чи бажання створити більш камерну/особливу атмосферу?
Андрій: Ми шукали не просто простір, де можна поставити подіум. Нам була потрібна власна реальність на один вечір.
Андреас: AWAKENING THE SELF – це історія, яка потребує драматургії: моменту входу, очікування, темряви, світла, музики, самого runway і фінального перформансу. Тому локація для нас стала частиною режисури. Ми хотіли, щоб людина прийшла не просто подивитися нову колекцію, а на певний час повністю опинилася всередині її світу.
Чи є у вас якісь маленькі традиції чи ритуали напередодні показу, які ви повторюєте щоразу?
Андрій: У нас є одна негласна традиція – в якийсь момент перестати щось змінювати. Це складніше, ніж звучить, тому що за день до показу дизайнер здатний захотіти переробити половину колекції.
Андреас: А ще перед стартом завжди намагаємося знайти буквально кілька хвилин, коли ми залишаємося удвох. Без команди, телефонів і гостей. Просто щоб усвідомити: те, що ще кілька місяців тому існувало лише у наших головах, зараз за декілька хвилин вийде на подіум.
Що відбувається за кілька годин до початку показу? Який момент для вас є найбільш напруженим – фінальна перевірка образів, чи вже останні хвилини перед стартом?
Андрій: Це контрольований хаос. Фінальні примірки, світло, музика, моделі, beauty, стилізація, порядок виходів, останні корекції – одночасно відбувається десятки процесів.
Андреас: Але найнапруженіші для нас – не ці години. Це останні тридцять секунд перед першою моделлю. Тому що до цього моменту ти ще можеш щось змінити. А потім починається музика – і колекція вже більше не належить тільки тобі.
В SS27 на подіум знову вийдуть ветерани та цивільні, чиє життя назавжди змінила війна. Водночас показ уперше в Україні супроводжувався професійною live-аудіодескрипцією для людей із порушеннями зору. Чому для вас було важливо зробити показ доступним для цієї аудиторії? І що для вас означає інклюзивність у моді сьогодні?
Андрій: Ми багато говоримо про те, що фешн має відображати сучасне суспільство. Але тоді виникає просте питання: хто насправді має доступ до цього досвіду?
Саме тому цього сезону ми поєднуємо участь ветеранів і цивільних, чиє тіло змінила війна, з професійною live-аудіодескрипцією для гостей із порушеннями зору та спеціальною тактильною зоною перед показом. Через дотик можна буде сформувати уявлення про фактури й конструкцію, а під час шоу голос у реальному часі описуватиме силуети, кольори, деталі та рух.
Андреас: Для нас інклюзивність – не про створення «особливого досвіду» для окремої групи. Це про рівний доступ до одного й того самого культурного досвіду. Людина не повинна бачити світ так само, як ми, щоб мати право бути його частиною.
Коли остання модель сходить із подіуму і ви нарешті можете видихнути, що ви відчуваєте – полегшення, гордість, бажання одразу почати працювати над наступною колекцією? Що особисто для вас означає цей момент?
Андрій: Перші секунди – майже нічого. Після кількох місяців роботи організм ще не встигає зрозуміти, що все вже відбулося.
Андреас: А потім приходить дуже дивне відчуття: те, що довгий час існувало тільки між нами, командою, ескізами й примірками, раптом стало частиною пам’яті сотень інших людей. І, мабуть, це найцінніше. Одяг залишається на рейлах. Але якщо після показу в людині залишається думка або відчуття – значить, ми створили щось більше, ніж просто колекцію.
Залаштунки з Marie Claire: Надя Дзяк про народження колекції «Їхніми очима», виробництво в Дніпрі та підтримку команди