Шанувальники історії, ймовірно, цікавилися: чому європейські чоловіки наприкінці XVI та на початку XVII століття часто вдягали дивовижні та розкішні коміри на шиї? Чи це був просто черговий нерозумний тренд моди, чи за цим незручним «мереживом» ховалися значно глибші мотиви?
Короткий огляд історії появи "пишних комірів"
Знаковий символ європейської моди кінця XVI століття — знаменита фреза — об’ємний складчастий відстібний комір, нерідко укріплений дротом і накрохмалений. Існує поширена оповідь, що моду на такі речі започаткувала шляхетна іспанка, яка намагалася приховати дефекти на шиї. Проте історики й досі сперечаються, намагаючись визначити, кому першому прийшла ідея, що носити "млинове коло" на шиї — це добра думка.
У добу пізнього Ренесансу комір-фреза вважався досить дорогою прикрасою, яка потребувала багато часу на догляд та існувала для найзаможніших і найпривілейованіших вельмож іспанського двору. Накрохмалені зморшки були справжніми зрадниками: варто було трішки спітніти або опинитися в тумані, як вся ця велична споруда перетворювалася на мокру ганчірку, що жалібно звисала на шиї. З цієї причини аксесуар неможливо було одягнути повторно без повторного формування та нанесення свіжого крохмалю.
Для чого їх носили?
Такі вироби фактично брали свого власника в полон, примушуючи фізично тримати голову неприродно високо й величаво — дивитися додолу було просто нереально. Виглядало це помпезно, а коштувало неймовірних коштів, тому кожен аристократ, який цінував себе, так само як і багато жінок, почали носити цей виріб.
В Іспанії ж носіння фрези вважалося не стільки стильним, скільки хвалькуватим, адже це було очевидним символом аристократії та заможності.
Поширення моди в Європі на фрези
Спочатку подібні аксесуари мали досить стримані розміри. Об’єми комірів стрімко збільшилися з появою в Іспанії крохмалю, привезеного з Нідерландів.
Догляд за цим мереживним чудовиськом ставав справжнім кошмаром для прачок і слуг, які, напевно, ненавиділи той день, коли винайшли крохмаль. Вони тримали їх у спеціальних скринях. Крохмалили біле лляне полотно, з якого і робили ці коміри. Згодом тканину старанно збирали в складки, іноді у формі вісімок. Потім їх формували і сушили гарячим круглим прутом, що називався гофрованою праскою. Дуже широкі оборки зі складками на тканині були занадто важкими для збереження форми одним лише крохмалем, тому додатково був потрібен металевий каркас, на який натягувалася вся основна накрохмалена лляна тканина.
Європейська мода, що примандрувала з Іспанії, на фрезу почала процвітати у 1550-х роках, коли виробництво крохмалю потрапило до Англії. У 1564 році пані Дінген ван дер Плассе перебралася з Фландрії до Лондона, започаткувавши власну справу з виробництва крохмалю. Бізнес розквітав, і невдовзі виробники з’явилися по всьому Лондону. Крохмаль виготовляли із зернових культур, здебільшого з пшениці.
Виготовлення крохмалю було настільки масштабним, у тому числі й для продажу Іспанії, що Вільям Сесіл, головний міністр Єлизавети I, одного разу сказав: «Чи не надто прикро, що ми витрачаємо стільки зерна на демонстрацію марнославства і пихи, замість того, щоб наситити голод дуже багатьох зголоднілих на вулицях?»
Саме завдяки цим велетенським комірам у Європі масово поширилася мода на виделки, адже донести їжу до рота руками крізь таку перешкоду стало справжнім акробатичним номером.
Критика цієї моди та її згасання
Незважаючи на популярність, гофровані коміри викликали досить великі розбіжності у шістнадцятому столітті. Суворі протестанти, у яких від однієї думки про розкіш зводило вилиці, клеймували ці аксесуари як сатанинські "колеса" розпусти.
Відомий пуританин того часу Філіп Стаббс був шокований такою модою. У 1583 році він писав:
«Величезні жахливі коміри… Вони виступають на чверть ярда від їхньої шиї… Диявол у всій своїй злобі, першим винайшов би ці "колеса", судячи з усього, це і є його вбрання.»
Чим більше поширювалася така мода в Європі, тим більш химерно люди крохмалили собі фрези, і нерідко можна було зустріти людей з неймовірно величезними виробами. Дійшло до того, що деякі європейські уряди намагалися прийняти закони, які обмежували розмір таких комірів. Королева Англії Єлизавета I, яка правила з 1558 по 1603 рік і любила сама носити фрезу, у 1580 році видала закон, що обмежував їхній розмір, який могли носити люди поза її двором. Доходило до цілковитої нісенітниці: королева змусила бойову варту біля воріт Лондона займатися не ловлею шпигунів, а вимірюванням комірців у перехожих, перетворивши солдатів на "поліцію моди".
Фрезу чоловіки продовжували носити і на початку XVII століття, але всього за декілька десятиліть він вийшов з моди. Коли король Карл I зійшов на престол у 1625 році, європейська шия нарешті змогла вільно дихнути — задушливий аксесуар відійшов у минуле. А іспанський король Філіп IV заборонив їхнє носіння на території своєї країни.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Розкішні аксесуари за ціною життя: це право на самовираження чи демонстрація зверхності?
Вже проголосували 3 людини. Долучайтесь до обговорення.
👑 Символ величної еліти 👺 Розпуста багатіїв 🤔 Мода завжди дивна
📊 Карта думок
👑 Символ величної еліти 33% 👺 Розпуста багатіїв 66% 🤔 Мода завжди дивна 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!