Подорожі Україною, світова літературна класика, нові треки Charli XCX та книги, які допомагають експериментувати з модними образами: редакція українського Vogue розповідає, що надихає нас цього літа. Нехай ця добірка стане приємним відкриттям і для вас.
Довідник “A Dictionary of Color Combinations”, Санзо Вада
Цього літа поставила собі за мету частіше виходити за межі звичних модних “рамок” і сміливіше експериментувати з яскравими відтінками у своїх образах. Найбільше в цьому мені допомагає A Dictionary of Color Combinations японського художника й дизайнера Санзо Вади – компактне видання, створене на основі його легендарної шеститомної праці Haishoku Soukan. Гортаю його, коли хочеться зібрати образ із несподіваною кольоровою комбінацією, а іноді – просто відкриваю навмання, коли відчуваю, що бракує натхнення.
Редакторка відділу моди Олександра Семенченко
Трек Love & Hate, Майкл Ківанука
Останні тижні майже щодня повертаюся до культової Love & Hate Майкла Ківануки. Особливо до live-версії Live In Session at RAK Studios 2016 року, яка нещодавно з’явилася в Apple Music. У ній є щось дуже справжнє: ніби музиканти просто зібралися в студії й зіграли так, як відчували в той момент. Щоразу чую в ньому щось нове: це і туга за тим, що вже минуло, і особлива гіркувато-солодка ностальгія, яка не засмучує, а, навпаки, додає внутрішнього спокою, і водночас – надія. Саме тому рядки You can’t take me down, You can't break me down щоразу звучать як нагадування не зупинятися й пробувати знову.
Редакторка відділу моди Олександра Семенченко
Альбоми Music, Fashion, Film Charli XCX та A*Pop Тайли
Кожне літо мені подобається асоціювати з якимось одним альбомом. Але цього сезону вийшли одразу дві довгоочікувані та діаметрально протилежні платівки — Music, Fashion, Film від Charli XCX та A*Pop Тайли.
Альбому Чарлі я чекала ще з дуже життєвого SS26 та експериментальної Rock Music. До списку фаворитів додам ще Wink Wink і Card Declined – у них дуже дівочий, трохи розгублений характер. Впізнаю в них себе в моменти сумнівів або втоми.
А під нові пісні Тайли мені найбільше подобається збиратися на вечірки – вони ідеально створюють атмосферу пекучого літнього вихідного, коли попереду лише танці й друзі.
Світлана Манукян, редакторка соцмереж
Музей родини Кричевських, Опішня
Цього літа мене особливо надихають подорожі Україною, яку я продовжую відкривати щодня, закохуючись у нові місця та людей. У липні на запрошення культурної менеджерки та журналістки Тетяни Терен я їздила на Полтавщину. Таня, полтавчанка за походженням, нещодавно заснувала культурну агенцію “Терени” та організовує мандрівки в різні регіони України, надихаючи українців більше дізнаватися про локальну культуру.
На Полтавщині мене найбільше захопила Опішня – давнє село, розташоване на мальовничих пагорбах над Ворсклою, яке варте уваги не лише завдяки медитативним краєвидам, а й тому, що історично це столиця гончарного ремесла в Україні. Наша подорож, втім, була присвячена не стільки дослідженню кераміки, скільки знайомству зі спадщиною відомої мистецької родини Кричевських. З цією родиною пов’язаний розвиток Полтавщини, адже Василь Кричевський був автором проєкту будинку Полтавського губернського земства, де сьогодні працює Полтавський музей, та ще декількох будівель, які визначають дуже неочікуваний модерністський ансамбль Полтавщини (варто зауважити: дорога з Києва до Полтави займає не більше трьох годин).
Одна з найцікавіших точок Опішні – Музей родини Кричевських, розташований у будівлі, зведеній 1916 року за проєктом Василя Кричевського та Івана Лебіщака. По-перше, сама будівля: ефектна, цегляна, у стилі українського модернізму, вона демонструє, наскільки сучасною людиною був Василь Кричевський (між іншим, автор українського Тризуба). Фактично усе XX століття тут функціонували гончарні артілі, де працювали найкращі майстри Опішні. Зараз у музеї зберігаються роботи родини Кричевських – від Василя Кричевського і до його прапрапраправнуків, які сьогодні живуть в Штатах, але працюють у мистецтві й опікуються музеєм: графіка, живопис, кераміка та інсталяції. По-друге, тут можна побачити чудову колекцію кераміки з різних регіонів України (Василь Кричевський багато подорожував Полтавщиною та збирав українську спадщину), а також вишитих сорочок та декоративно-ужиткових предметів.
Музей родини Кричевських – сучасний, розвинутий, майже взірцевий музей у невеликому мальовничому селі. Він демонструє, яким сильним рушієм розвитку може бути небайдужість до власної спадщини.
Редакторка відділу культури Дарія Слободяник
Сторінка Istanbul Edits
Instagram Istanbul Edits (@istanbuledits)
Останні кілька років я щиро захоплена турецькою культурою – з Duolingo вивчаю мову, читаю Орхана Памука та Еліф Шафак, ходжу в походи їхнім середземноморським узбережжям, кілька разів за рік їздила в Стамбул. І під час своїх пошуків побачила наснажливу сторінку проєкту Istanbul Edits, що надихає, який збирає вінтажні книжки. Багато з них якраз присвячені тюркській культурі – ці архівні фотографії можна роздивлятися годинами. Куратори проєкту – Сімай Їлмаз з Manu Atelier та Озге Тан Озбек. Для всіх, хто працює з візуалом – must.
Шеф-редакторка сайту Віолетта Федорова
Джон Стайнбек, “На схід від Едему”
Цього літа я нарешті взялася за “На схід від Едему” Джона Стайнбека. Уже з перших сторінок стає зрозуміло, чому цей роман вважають одним із найважливіших в американській літературі XX століття. Читаю роман в оригіналі, і кожна сторінка приносить величезне задоволення. Стайнбек пише неймовірно тонко, просто й легко. Він віртуозно працює з художніми образами та метафорами, але ніколи не ускладнює текст заради ефекту. Кількома реченнями він створює настільки виразну картину, що здається, ніби ти сам усе це бачив або особисто знаєш його героїв. Окремої згадки заслуговують його іронічні спостереження й дотепи. Над ними спершу смієшся, а потім перечитуєш ще раз, уже із професійною заздрістю, намагаючись зрозуміти, як можна було сформулювати думку настільки точно. Просто бездоганний баланс форми й змісту. Якщо давно планували познайомитися зі Стайнбеком, це чудовий момент: цього року Netflix випустить екранізацію роману.
Редакторка та відеоредакторка Марина Шулікіна
Arctic Monkeys
Цього літа я якось мимохіть вирішила переслухати старі альбоми Arctic Monkeys. Несподівано на повторі майже безперервно опинився Humbug. Для мене Arctic Monkeys ніколи не були просто музичним гуртом. Якби їхні тексти видали окремою поетичною збіркою, я б без вагань поставила її на одну полицю з Волтом Вітменом, Сильвією Плат і Томасом Еліотом. Найбільше мене захоплює не те, що написано, а те, як це написано. Їхні тексти багатошарові, іронічні, образні й настільки влучні, що іноді я ловлю себе на тому, що втретє перемотую той самий фрагмент лише для того, щоб ще раз почути один-єдиний рядок. Музика загалом не раз буквально витягувала мене з найтемніших періодів життя. Але Arctic Monkeys – один із тих гуртів, яких слухаєш і відчуваєш щиру вдячність за те, що тобі пощастило жити в один час із людьми, здатними створювати щось настільки блискуче.
Редакторка та відеоредакторка Марина Шулікіна
Книга “У Марго проблеми з грошима”, Руфі Торп
Загалом завжди, і цього літа особливо мене підтримують нові знання, а ще – книжковий клуб, який вже понад рік підтримує мої читацькі пригоди. Нещодавно ми читали й обговорювали книгу “У Марго проблеми з грошима” американської письменниці Руфі Торп. Це роман про дівчину, яка вагітніє, стає матір’ю-одиначкою, кидає навчання, втрачає роботу й не розуміє, як бути далі… і починає заробляти на OnlyFans. Спочатку я не була зацікавлена у цій історії, але, почавши читати, зрозуміла, що це ідеально легке чтиво, з якого кожен винесе щось важливе для себе. Я, наприклад, закрила книжку, захоплюючись мудрістю та сміливістю головної героїні. До речі, навесні за нею вийшов серіал на Apple TV.
Редакторка Валентина Анохіна