9 травня відкривається Венеційська бієнале. Національний павільйон України показує на ній “Гарантії безпеки” — експозицію Жанни Кадирової під керівництвом Ксенії Малих та Леоніда Марущака.
Прямо біля входу до Giardini della Biennale — садів бієнале, одного з двох основних місць проведення Венеційської бієнале, — відвідувачі побачать скульптуру Жанни Кадирової: оленя, що висить на крані вантажівки. “Оригамі Олень” мисткиня створила у 2019 році для парку “Ювілейний” у Покровську. Скульптура пережила вивезення, коли до міста наблизилася лінія фронту, мандрувала світом і врешті-решт дісталася Венеції.

Проєкт покажуть у двох місцях: скульптуру виставлятимуть у Giardini della Biennale — підвішеною на крані вантажівки. Другу частину виставки буде представлено в Українському павільйоні в Арсеналі. Там продемонструють архівні матеріали, пов’язані з Будапештським меморандумом, а також відеоматеріали про вивезення скульптури та її шлях до Венеції.
Про проєкт розповідають куратори — мистецтвознавиця, програмна директорка Promprylad Art Center Ксенія Малих і голова ГО “Музей відкрито на ремонт” Леонід Марущак.
Яка передісторія появи оленя в Покровську? Як трапилося, що на місці радянського реактивного літака в місцевому парку виникла сучасна скульптура?
Реклама.
Леонід Марущак: У період після Майдану до культури східних регіонів було звернено велику увагу. Тоді Міністерство екології започаткувало реконструкцію деяких парків у Донецькій і Луганській областях. Одним із них став парк “Ювілейний” у Покровську. Міністерство найняло підрядника, який мав займатися оновленням парку, — ним стала знайома сестри Жанни Кадирової. Вона звернулася до художниці з пропозицією створити скульптуру для громадського простору.
Спочатку Жанна запропонувала для парку іншу роботу — велопарковку у вигляді великого блокнота з написами: “один кубометр газу коштує стільки”, “одне євро — стільки”, “бензин — стільки”. Її також втілили в життя. Згодом підрядники звернули погляд на порожній п’єдестал у парку. Він стояв незайнятим із 2015 року — раніше там був встановлений радянський літак Су-7. Тоді Жанна разом зі своїм партнером Денисом Рубаном запропонували створити на цьому місці абсолютно нейтральну скульптуру — оленя в стилі орігамі.

Як реагували жителі міста на оленя в Покровську?
Леонід Марущак: Цікаво, що олень постійно набуває все нових значень. Він уже вийшов за межі покровського кола впливу та України. Щодо реакції місцевих, то ми з нашою ГО “Музей відкрито на ремонт” тоді часто приїжджали в той момент, коли Жанна з Денисом завершували скульптуру. Ми багато спілкувалися з місцевими музейниками: “У вас зараз найвідоміша художниця країни робить проєкт — підіть, зафіксуйте, візьміть ескізи!” Але місцеві музейники ставилися до цього дуже спокійно.
Насправді особливих сенсів “Олень орігамі” почав набувати тільки з моменту свого вимушеного переміщення та блукань світом. Саме ці блукання надають йому значення легендарного переселенця.

Ксенія Малих: Ця скульптура створена безпосередньо для громадського простору. Вона не знаходиться в просторі сучасного мистецтва, і це відразу знімає багато упереджень. Жанні дуже вдаються та підходять роботи в публічному просторі, оскільки вона вміє працювати з верхнім шаром сприйняття. Для неї важливо, що люди відчуватимуть. “Олень орігамі” став символом міста — люди говорили: “Зустрінемося біля оленя”, біля нього любили фотографуватися на випускний. З погляду мистецьких комунікацій він дуже демократичний.
У чому була найбільша складність його вивезення з міста у 2024-му, коли лінія фронту наблизилася до Покровська?
Леонід Марущак: Історія з евакуацією — дуже емоційна для мене. На той час наша громадська організація “Музей відкрито на ремонт” уже вивезла більшість експонатів із місцевих музеїв. Під час одного з таких візитів, просто проїжджаючи повз, я зрозумів, що олень усе ще стоїть на місці. Ми просто забули про нього!
Телефоную Жанні: “Жанно, що ми будемо робити?” — “А що я можу?” — відповідає Жанна.
Ми пішли до музею, а там кажуть: ми не маємо права на вивезення… Пішли до міської адміністрації, але, відверто кажучи, їм було не до оленя — на той момент у місті відбувалося масове вивезення людей і матеріальних цінностей. У міської влади навіть не було можливості оформити документи для вивезення, тобто фізично вони не могли підготувати цей пакет документів. Ми приїздили туди чотири рази, щоб хоч якось зрушити процес. Тривалий час не могли знайти кран — нам було потрібно, щоб місто надало єдиний робочий кран у місті. Ну а коли ми заїхали, у нас було лише чотири години на все — тому що об 11 ранку в Покровську закінчувалася комендантська година, а о 15:00 починалася. Усі комунальні служби могли працювати лише до 15:00.
Ну а найбільша проблема була в тому, що оленя було відлито на п’єдесталі. Тому, на жаль, фактично частину скульптури ми залишили на місці, тому що це була основа пам’ятника.
Момент “розчленування” призвів до того, що скульптура стала нестійкою. Ми не можемо просто десь її поставити — її потрібно розміщувати в підвішеному стані, і це додаткова метафора. 31 серпня нам вдалося перевезти оленя з Покровська до Вінниці, і далі почався його шлях світом.

Ви відразу розуміли, що будете показувати оленя у Венеції саме в підвішеному стані?
Ксенія Малих: Так, скульптуру виставляють у Giardini della Biennale на крані вантажівки. Наш вимушений переселенець, що висить на крані у Венеції, — це дуже метафорична історія. Підвішений стан символізує невизначеність, знайому сьогодні українцям. Щодо Національного павільйону, то в Арсеналі у нас представлена відеоінсталяція, яка показує історію подорожі оленя з Покровська до європейських столиць і момент його в’їзду до Венеції.

До Венеційської бієнале ви встигли показати оленя в шести європейських містах. Як реагує на нього світ?
Ксенія Малих: Нам було важливо показати його не в громадському просторі, а у впливових мистецьких інституціях. Ідея полягала в тому, щоб цей шлях до Венеції був видимим. У кожному місці, крім презентації фільму та проєкту, ми проводили лекції та публічні обговорення із залученням місцевих експертів. Це створило дуже щільний інтелектуальний простір навколо цієї скульптури. У Венеції олень уже буде багатьом відомий.
Тема, яку ви піднімаєте у проєкті Жанни, “Гарантії безпеки”, — і політична, й історична водночас. Наскільки вдалося пояснити європейській аудиторії, чому український павільйон сьогодні говорить про Будапештський меморандум?
Леонід Марущак: Коли ми завершили концепцію Національного павільйону та почали повідомляти її назовні, то зрозуміли, що багато хто у світі не знає, що таке Будапештський меморандум. Після його підписання у 1990-х про це мало говорили — світ просто полегшено зітхнув, адже три країни відмовилися від ядерної зброї. Після цього ніхто особливо не повертався до цієї теми. Це ми живемо з цим, усвідомлюючи небезпеку. Тож у контексті блукань оленя Європою ми хотіли нагадати: є така тема, і ми живемо з відчуттям цієї загрози.
Ксенія Малих: Щодо рефлексії тих, хто бере участь у наших обговореннях, то було багато розмов про ядерний шантаж. У Європі ця тема добре сприймається саме в такому ракурсі, адже всім зрозуміло, що Росія займається цим просто зараз. Також ми багато говоримо про безпекову ситуацію в Європі — ця тема теж багатьох турбує. Плюс теми, пов’язані з екологією, кліматичною справедливістю, антропоценом. Гадаю, це ще матиме розвиток у межах нашої програми у Венеції восени.

Леонід Марущак: У павільйоні ми порушуємо й інші теми — зокрема, тему вимушеного переміщення. Також говоримо про поняття культурної спадщини та вразливості сучасного мистецтва. Скульптурі Жанни пощастило, а скільки таких скульптур залишилося по всій Україні, які ми не змогли врятувати?..
Коли ми говоримо про надзвичайні ситуації та скульптури в громадському просторі, то в нашій країні немає порядку визначення, що є цінним, а що ні, що потрібно зберігати та вивозити. Часто це мистецтво приречене. І не тільки скульптури — можемо згадати будинок Поліни Райко на Херсонщині, який постраждав після катастрофи на Каховській ГЕС. Скільки таких речей ми не встигли врятувати? Звісно, в умовах війни першочерговим є людське життя, далі — матеріальні цінності, а вже потім — публічне мистецтво.