Дар’я Бассель — кінопродюсерка, кураторка, директорка платформи DOCU/ПРО Міжнародного фестивалю Docudays UA, завдяки невпинній роботі якої світ відкриває для себе українське документальне кіно. Дар’я є учасницею першого друкованого видання Vogue Ukraine Leaders 2024.
Ім’я кінопродюсерки Дар’ї Бассель можна побачити в титрах найпотужніших українських документальних стрічок, які йшли в кінотеатрах останніми роками. Її понад 13-річна робота в команді фестивалю Docudays UA дала поштовх фільмам, що здобули світове визнання: від оскарівського номінанта у 2023 році, дансько-українського фільму “Будинок зі скалок” Сімона Леренга Вільмонта про Лисичанський центр соціально-психологічної реабілітації дітей, до приголомшливої картини “Мирні люди” Оксани Карпович, в якій зібрані перехоплені розмови російських військових, що вражають дикістю й жорстокістю.
Фільми, які продюсує Дар’я, — гучні, іноді буквально. У 2022-му в Каннах відбулася прем’єра ігрової стрічки “Бачення метелика” Максима Наконечного (її Бассель співпродюсувала з продакшн-командою Tabor) — про аеророзвідницю, що повертається з російського полону. На прем’єрному показі на червоній доріжці лунала сирена — на згадку про війну в Україні у святковій атмосфері Лазурового Берега. У лютому на Берлінале представляли “Мирних людей” Оксани Карпович. Обійшлися без спецефектів — перехоплені розмови російських військових, зібрані в одній картині, вражали дикістю й жорстокістю.
“Оксану я знаю дуже давно, відколи вона ще приходила на фестиваль Docudays UA волонтеркою. Ми з нею думали робити зовсім іншу стрічку, — розповідає Дар’я про народження фільму. — Готували заявку в Український культурний фонд на підтримку картини, мали подати її 24 лютого”. Після вторгнення росіян Карпович почала працювати з телекомпанією Al Jazeera: як фіксерка і продюсерка кілька місяців провела на передовій на Харківщині та Донеччині, організовувала знімання для журналістів, а ночами слухала перехоплені розмови окупантів. Так народилась ідея картини.
Бассель завжди цікавилась кіно та кіновиробництвом. Цьому сприяли батьки: тато — актор і засновник незалежного одеського театру “hевел hеволим”, мати — локейшн-менеджерка на Одеській кіностудії (працювала, зокрема, на проєктах Кіри Муратової). Після закінчення Одеського університету Дар’я, випускниця кафедри німецької мови та літератури, пішла працювати в місцевий журнал, потім переїхала до Києва, де влаштувалася на канал Star TV адміністраторкою. Там зустрілася з композитором Антоном Байбаковим, який познайомив її з друзями — організаторами Docudays UA. До команди фестивалю Бассель доєдналась у 2011-му. “Я на той момент взагалі нічого не знала про документальне кіно. У мене було уявлення, що це National Geographic або телевізійні фільми. На Docudays я почала шлях як гостьова координаторка”, — згадує вона.
Фестиваль, який за 21 рік існування сформував сучасну українську документалістику, показує найактуальніше кіно з усього світу. Саме тут відбувся перший український показ тепер уже лауреата “Оскара” — “20 днів у Маріуполі” режисера Мстислава Чернова.
Один із ключових напрямків фестивалю — індустрійна платформа DOCU/ПРО, за яку відповідає Бассель. Вона організовувала поїздки українських делегацій на головні документальні кінофоруми світу — Visions du Réel у Швейцарії та IDFA в Нідерландах. Крім того, Дар’я продюсує незалежне кіно. Це стрічка 2013 року про безхатьків “Хворісукалюди” Юрія Речинського, фільм-концерт 2019-го “Розділові Наживо” Вадима Ількова, що досліджує поезію Сергія Жадана через візуальні образи, і “Тато — мамин брат” того ж режисера — історія андеграундного київського перформера Анатолія Бєлова, що змушений був стати опікуном п’ятирічної племінниці.
У розмові Бассель називає себе “воркаголіком” і зізнається, що довгий час жертвувала заради роботи вільним часом та здоров’ям. Каже, що зараз баланс вирівнявся, але досі готова працювати цілодобово над проєктами, за які вболіває. Один із таких — продакшн-компанія Moon Man, що стартувала з гіта “Будинок зі скалок” Сімона Леренґа Вільмонта 2022 року. Данські продюсери почали роботу над фільмом без українського фінансування, хоча зазвичай міжнародні ініціативи залучають гроші з країни, де знімається кіно. Це робиться для того, щоб місцева команда взяла на себе частину виробничих завдань, а стрічка потім вийшла тут у прокат. На державному рівні це є частиною культурної дипломатії. За допомогою Бассель данці отримали грант від Держкіно. У 2023 році ця стрічка про дітей із Лисичанського центру соціально-психологічної реабілітації отримала номінацію на “Оскар”. На церемонію в Лос-Анджелес Дар’я не поїхала — натомість вирушила в Братиславу дознімати картину “Редакція” Романа Бондарчука, ігрову трагікомедію про роботу місцевої херсонської газети: “Постійно між собою жартували, що всі поїхали в Лос-Анджелес на церемонію, а я у Братиславу. Але це було важливо”.
Бассель каже, що в її проєктах більше щирості, ніж стратегії чи власних амбіцій: “Мені просто цікаві задуми та люди, які працюють заради цінностей. Я мрію, щоб українське документальне кіно посіло своє місце на світових фестивалях. А найбільше мені подобається та неповторна атмосфера, яка є у нашій професії, коли збираються прекрасні люди разом і створюється кіно”. Зараз Дар’я продюсує згадані стрічки “Мирні люди” і “Редакція”, а також анімаційний фільм Ірини Цілик “Червона зона”, про її особисті переживання війни, і “Пісні землі, що повільно горить” Ольги Журби — колективний портрет українця в часи повномасштабного вторгнення. Нещодавно стало відомо, що стрічка Ольги Журби представить Україну на Венеційському кінофестивалі, що розпочнеться вже 28 серпня. Бассель впевнена, що показ фільму у Венеції дасть змогу “говорити із глядачами в усьому світі на рівні глибоких емоцій, передаючи наш біль і змушуючи замислитись про наслідки цієї війни для всього світу”.
Продюсерка розповідає, що хоче і далі створювати документальне кіно, яке б зачіпало почуття глядача. Один із головних викликів на цьому шляху — організувати продакшн, що приноситиме дохід і продюсуватиме мистецькі та цікаві фільми. На розв’язання цієї задачі Бассель дає собі кілька років. За цей час, без сумніву, її фільми ще не раз гучно прозвучать на міжнародних кіноподіях.
Зачіски та макіяж: Dmytro Grushkivskiy