Секцію "Особливий погляд" Каннського кінофестивалю відкрила свіжа картина трансгендерної режисерки Джейн Шьонбрун. Про "Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма", де героїні Ганни Айнбіндер та Джилліан Андерсон по-новому інтерпретують фільм жахів, жіночу тілесність і саме єство потягу, розповідає кінокритик Соня Вселюбська.
Реклама.
У розпал поп-культурного буму 1980-х кіно створило золоту добу фільмів страху. Широка мережа відеопрокатів, недорогі відеокамери та послаблені моральні устої дали життя таким легендарним кінострічкам, як "Кошмар на вулиці В’язів" або франшиза "Техаська різанина бензопилою". Елемент хоррору, часом не дуже правдоподібний через скромний обсяг виробництва, часто поєднувався з гіперсексуалізованими оповідями, які нерідко відбувалися навколо підліткових відносин. Глядачі цих фільмів, особливо ті, хто ідентифікував себе з віком героїв, відкривали для себе секс і світ жанрового кіно одночасно. Вони сприймали дивне відчуття поєднання страху та хвилювання та намагалися зрозуміти в цих підтекстах сенси, які тоді здавалися набагато більшими за них самих. Ймовірно, вони вказували на певну незвичайність або, простіше кажучи, на квірність.
Саме такі емоції відчувала головна героїня фільму "Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма" – 29-річна Кріс (блискуча Ганна Айнбіндер). Вона амбітна і принципова квір-режисерка, до якої несподівано надходить професійна пропозиція, про яку вона навіть не могла думати. "Табір Міазма" – колись популярна слешер-серія, складалася з низки низькобюджетних і розпусних фільмів про Містера Маленьку Смерть, який поселився в річці та виходить на полювання в табір, де 17-річні підлітки втрачають невинність.
Кріс, як завзятому фанату шоу, випадає чудовий шанс відродити франшизу у власному, оновленому вигляді. Але про продовження не може бути й мови без "останньої дівчини" — колишньої улюблениці публіки, яка, втім, покинула акторство й тепер живе у цілковитій самотності в тому ж таборі Міазма. Саме туди й вирушає Кріс на початку фільму на пошуки творчого контакту. Добираючись до табору крізь дуже засніжені дороги, де її зустрічають затишні дерев’яні будиночки, темний ліс і кінозал з плівковим проєктором. Захоплена героїня оглядає місцевість, аж поки прямо в тому кінозалі, ніби виходячи з проєктора, не з’являється легендарна Біллі Преслі (неймовірна Джилліан Андерсон). Ефектна блондинка з розкішними локонами й у звабливому вбранні, таємничо запрошує Кріс на вечерю до свого дому. Розуміючи дуже кінематографічну атмосферу їхньої зустрічі, вона жартує, що, можливо, нагадує Глорію Свенсон з “Бульвару Сансет”, і це справді дуже точна аналогія.
Однак, задуми фільму Кріс наштовхуються на іронію Біллі, яка не готова так просто відкрити душу й повернутися на екран. Спочатку акторці важливо дати гості шанс зрозуміти, про що ця франшиза насправді для неї, і Біллі з висоти свого віку й досвіду готова запропонувати багато відкриттів. Так за вечірніми посиденьками біля каміна, переглядом фільмів франшизи й, врешті-решт, відвертими розмовами про сексуальність кожної, жінки налагоджують духовний і романтичний зв’язок. "Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма", який починався як легка лесбійська драма, поступово обростає додатковими пластами фантазій і рефлексій, переймаючи кіно мову оригінальної франшизи. Фільм вдається до яскравих кольорів і абсурдних монтажних рішень, що впевнено стирають грань між реальністю та кіно, блукають між страхом і хвилюванням, допоки все не набуває форми вибухової сексуальної фантазії.
Джейн Шьонбрун, без сумніву, найвідоміша трансгендерна режисерка сучасності й одна з найобдарованіших інді-майстринь свого покоління загалом. Зростаючи квір-підлітком наприкінці ХХ століття, вона шукала відповідей на питання своєї ідентичності в кіно, книгах й інтернет-форумах. Її фільми, такі дотепні, фантастичні й надзвичайно синефільські, присвячені переосмисленню масової культури та гендерних норм. Таким, наприклад, був її попередній хіт “I Saw the TV Glow” – повільний артхаус, що став оригінальною рефлексією на тему трансгендерної ідентичності.
У "Підлітковому сексі й смерті у таборі Міазма", вже завоювавши довіру студій і вийшовши за межі суто квір-аудиторії, Шьонбрун підкорює Канни диким психосексуальним дійством, що занурюється у складні питання ідентичності, жіночого задоволення та великої спадщини хоррору. Звертаючись до жанру, вона виводить на поверхню історичну роль жінок у ньому – і тих, що виконували ці ролі, і тих, що сформувалися під впливом цих образів. Зрештою, фільм ставить риторичне питання: чому все-таки хоррор так відгукується у дівчат, які росли трохи не такими, як усі? Чому сьогодні, бачачи ці фільми з їхніми відверто скандальними й неетичними моментами, ми все одно лишаємося до них прикутими? І як ці химерні екранні образи пов’язані з жіночою сексуальністю або навіть із небажанням сексу взагалі?
В оригінальній франшизі є момент, який закарбувався Кріс у пам’ять і повертається у фільмі Шьонбрун знову й знову: героїня Біллі, займаючись сексом без будь-якої насолоди, досягає оргазму рівно в той момент, коли Маленька Смерть встромляє в неї свою зброю. Переглядаючи й обговорюючи ці сцени знову й знову, фільм натякає, що іноді справжній жах у подібних фільмах походить не від паранормального, а від реального, нав’язливого сексуального дискомфорту.
"Підлітковий секс і смерть у таборі Міазма" переповнений інтертекстуальними посиланнями до кіно, серіалів та інтернет-жартів, щедрий на символи й метафори, а також на насміхання з сучасної воук-культури. Однак, ця перенасиченість не відштовхує, а навпаки, ще сильніше зближує з історією, пропонуючи безліч точок дотику для найрізноманітніших культур та їхніх VHS- чи DVD-канонів. Серед усіх цих підтекстів і метафор перлиною фільму є неповторна Джилліан Андерсон, яка вкотре вражає своєю сценарною інтуїцією та сміливістю братися за такі відверті ролі. Важко уявити більш підхожу акторку на цю роль, і для самої Шьонбрун, великої шанувальниці “The X-Files”, попрацювати з Андерсон було її шаленою мрією.
Андерсон дарує захопливий перформанс, привносячи у фільм той необхідний п’янкий шлейф свого екранного впливу на кілька епох попкультури. Саме з тих фільмів і серіалів, де такі юні дівчатка, як Кріс, шукали своєї втіхи, вдивляючись в екран. І, як показує Шьонбрун, іноді сексуальні фантазії таки можуть увійти в реальність, варто лише довіритися грі й відкинути застарілі стереотипи. Для самої Андерсон, як вона зізналася в інтерв’ю Variety, цей фільм є відвертим діалогом "з усіма, хто переживає дисоціацію, проходить досвід виходу з тіла або відчуває, що не є частиною загальноприйнятих соціальних норм і не вписується в їхні рамки… цей фільм – ідеальна пожива для ескапізму".