27 серпня Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка відкриває сезон прем’єрою, яка викликала значний резонанс у культурних колах Києва: “Одіссея ~ Меотида” Івана Уривського, створена у співпраці з першим корпусом НГУ “Азов”.
Редакція українського Vogue кілька днів провела на репетиціях, спілкуючись із творчою групою про виклики зображення сучасної російсько-української війни в театрі та про те, як у цьому може допомогти античний міф.
Гомерівська “Одіссея”, яка розповідає про поневіряння царя Ітаки протягом десяти років у пошуках дому, датується VIII століттям до нашої ери. П’єса “Одіссея ~ Меотида”, написана у 2025 році драматургом та військовослужбовцем Олексієм Доричевським, значно ближча до сучасності. На відміну від Гомера, Доричевський є безпосереднім свідком подій: 24 лютого 2022 року, маючи вийти на сцену Театру на Лівому березі, він мобілізувався, залишивши дім, дружину та дітей. Як і герой вистави, він досі не повернувся додому, продовжуючи службу.
У виставі “Одіссея ~ Меотида” збережено близько 30% тексту Гомера, зосередившись на мотиві повернення героя додому. Класичний міф поєднано з реальними історіями оборонців Маріуполя. У цьому полягає сила вистави та її головна колізія: як говорити про події, свідками або учасниками яких ми є? Як не поглибити біль тих, хто пройшов пекло “Азовсталі”, спостерігаючи потім за переказами про це з глядацького залу?
Ідея вистави виникла в підрозділі “Азов” як “спроба зафіксувати історію військового корпусу та історію цієї війни”, зазначає Максим Золоєдов, продюсер постановки, який курує культурну дипломатію та міжнародні проєкти “Азову”. Перед підрозділом не стояло завдання створити документальну виставу, адже це було б “занадто болісно”. Натомість хотіли надати проєкту більше “свободи та художності”. Режисер Іван Уривський, відомий своїми символічними “Безталанною”, іронічною “Конотопською відьмою” та холодно-технологічним “Макбетом”, має талант говорити про вічні теми образно, естетично, іноді з певною відстороненістю, що робить його ідеальним для такого проєкту.
Сам режисер згадує, що першу пропозицію від “Азову” отримав рік тому, але спочатку відмовився, вважаючи, що це “не під силу”. “Я не вмію говорити про війну, я все-таки роблю більш абстрактні вистави… А потім вирішив: треба вчитись і ризикувати”.
Уривський описує процес роботи як “складний та кайфовий”. Перші труднощі виникли під час пошуку “свого Одіссея” – героя, який би втілював як епічний гомерівський міф, так і сучасного оборонця зі своїми страхами, болями та почуттями. Врешті, головну роль виконують двоє акторів: 41-річний Акмал Гурєзов, актор театру Франка та зірка вистав Уривського (це їхня сьома спільна робота після таких постановок, як “Калігула”, “Макбет”, “Марія Стюарт”, “Безталанна”), і 35-річний Данііл Мірешкін, який з 2022 року служить у підрозділі “Азов”.
Під час роботи над п’єсою драматург Олексій Доричевський провів десятки інтерв’ю з оборонцями Маріуполя та їхніми родинами, зокрема з дружинами тих, хто їздив на аудієнцію до Папи Римського у травні 2022 року. “Інтерв’ю з оборонцями переважно зосереджені на свідченнях про події, мені ж хотілось поговорити з ними просто як з людьми, – розповідає Доричевський. – Що з тобою відбувається? Що ти відчував чи відчувала, перебуваючи “там”? Серед усього цього емоційного шуму театр може лише цим виграти: зазирнути всередину людини, поговорити про почуття”.
Тому центральною героїнею, поряд з Одіссеєм, є Пенелопа (у виконанні Дарії Легейди та Марії Рудинської). Її очікування є активним: вона уособлює всіх українських жінок, чиї близькі перебувають на фронті, в полоні чи зникли безвісті. “Це не акторство в класичному розумінні, – каже 33-річна Дарія Легейда. – Треба зібрати увесь особистий досвід та прожити його на сцені”. Чоловік Дарії, актор Дмитро Сова, долучився до війська у 2022 році.
Дія вистави розгортається у двох вимірах – світі Пенелопи та Одіссея, який разом з побратимами намагається дістатися додому, – і двох часових реальностях – античному світі та сучасності. Найбільший біль вистави полягає в тому, що ці світи в реальності не перетинаються, і омріяного Одіссеєм повернення не відбувається. Проте, як не дивно, пережити цей біль глядачеві допоможе апелювання до міфу Гомера. Уривський зазначає, що вони свідомо використовують частини тексту класичної “Одіссеї”, адже це “створює певну дистанцію – так трохи легше переживати те, через що ми проходимо сьогодні”.
Проте уважний глядач, добре знайомий з історією “Азову” та подіями в Маріуполі у 2022 році, або з географією міста, розділеного річкою Кальміус (до теми річки, а також Меотиди, що є давньою назвою Азовського моря, відсилає пліт Одіссея та його побратимів, яких втілюють актори Михайло Кукуюк, Іван Білаш, Андрій Самінін та Роман Ясіновський), навіть в абстрактних моментах впізнає реальні факти.
Так, одна з найзворушливіших сцен вистави відбувається в дитячому садочку (можливо, в уяві Одіссея), коли той приходить забрати свого сина Телемаха, але вихователька підступно запитує: хто ви? за ким прийшли? Ролі вихователів яскраво втілюють артисти Віталій Ажнов та Дмитро Чернов, але ми не будемо спойлерити щодо їхніх персонажів. Ця сцена містить відсилання до подій 17 лютого 2022 року, коли російські війська обстріляли з важкої артилерії дитячий садок “Казка” у Станиці Луганській. Тоді в садочку перебували діти та волонтери. Цей обстріл став сигналом про загострення ситуації на Донбасі, а через сім днів почалося повномасштабне вторгнення.
“Мотив Телемаха у виставі для мене особливо важливий, – розповідає драматург. – У мене двоє дітей, і для мене тема повернення – це саме шлях до родини. Один із побратимів Одіссея у виставі промовляє: “Я ще чую крик “тато” у своїх вухах”. Це дуже боляче: коли я приїздив на кілька днів зі служби до Києва, а потім мусив повертатись на фронт, виходив з дому, а за дверима чув: “Тату, не йди”. Або коли я приходив за дітьми в садочок, але навіть не знаю імен виховательок, і мене питали: “Ви за ким?” Я тоді відчував, що в цьому цивільному світі я ніби чужий”.
Найбільша цінність вистави “Одіссея ~ Меотида” полягає в спробі поговорити про почуття та об’єднати людей з різними досвідами: цивільних та військових, українців, які обрали залишитись, та тих, хто обрав виїхати, жінок, що чекають, або жінок, які щонеділі виходять на мітинги, нагадуючи про військовополонених.
Акторка Олена Хохлаткіна, яка втілює роль матері Одіссея Антиклеї, вважає, що театр мусить говорити про війну, адже “якщо ти її не згадуєш, ти просто її скасовуєш”. Способів може бути безліч – навіть у французькій комедії можна знайти шлях висловити наш біль. Зокрема, про біль повернення, адже майже кожен актор у цій виставі має власну історію повернення або його неможливості. “У моєму випадку фізично повернутись додому неможливо, адже мій дім знищено”, – каже Олена, яка 15 років прожила в Донецьку та працювала в Донецькому драматичному театрі, але з початком війни у 2014-му була змушена залишити дім.
Для актора Акмала Гурєзова ця вистава також про пам’ять і дім. Уривський запросив його на роль Одіссея, попередивши: “Робота буде дуже складною, але цікавою”. Готуючись до ролі, Акмал найбільше боявся надмірної героїзації персонажа. “Мені хотілось зробити його людиною, не супергероєм. Показати, що він відчуває, коли залишається сам, чого боїться, за ким сумує, що з ним зробили роки війни. Цікаво шукати в ньому сучасну людину, яка переживає цю війну і хоче повернутись додому. І тоді він для мене стає близьким”. Акмал народився в Таджикистані, виріс у Донецьку, а його мати нині перебуває в окупації на Донецькій області.
Про спільність досвідів і почуттів говорить і виконавець ролі Одіссея Данііл Мірешкін, у минулому актор, а нині – офіцер 12-ї бригади спеціального призначення НГУ “Азов”, піхотинець. “Одіссей шукає спокою – ззовні і всередині. Як і всі ми. Ми звикли сприймати його як героя, але наша історія демонструє, що у війську багато звичайних людей – звичайних людей у незвичайних обставинах”.
На запитання про підготовку до ролі він з посмішкою відповідає: “Готувався чотири роки у війську, підходить?” І зізнається, що найважчим у роботі було повертатись до травматичних подій і транслювати це назовні, зі сцени. Проте Мірешкін впевнений, що “Одіссея ~ Меотида” може стати терапевтичним досвідом – як для військових, адже на фронті немає можливості прорефлексувати травматичний досвід, так і для глядачів.
На питання, як грати Одіссея після відомого фільму Нолана з Меттом Деймоном, Мірешкін лаконічно зазначає: “Ми не можемо конкурувати, бо у Метта Деймона немає військового досвіду. У нас різні “Одіссеї”.