Про вподобання та джерела сили
Нові героїні рубрики «Marie Claire питає» — українські продюсерки та учасниці обʼєднання «Вавилонʼ13» Іванна Хіцінська («Фортеція Маріуполь», «Укриття») та Олександра Братищенко («Ти — космос», «Люксембург, Люксембург»). Вони спільно спродюсували документальний фільм To Die To Live Юлії Гонтарук про українських добровольців, які повернулися після АТО й шукали своє місце напередодні повномасштабного вторгнення.
Ваша улюблена книжка?
Іванна Хіцінська: Їх дуже багато, тому обрати одну складно. Із прочитаного останнім часом — «Я бачу, вас цікавить пітьма» Іларіона Павлюка та «Арабески» Сергія Жадана. А ще завдяки племіннику відкрила для себе чудовий дитячий світ Андрія Кокотюхи, зокрема книжку «Жабеня, Ставок і Море».
Олександра Братищенко: «Маленький принц». Привожу собі примірник із кожної нової країни місцевою мовою. Вже зібрала невелику колекцію.
Ваш улюблений фільм?
Іванна Хіцінська: «Земля» Олександра Довженка, особливо у версії із сучасним музичним супроводом від ДахаБрахи. Це приклад того, як класика може звучати абсолютно по-новому.
Олександра Братищенко: Якщо відповідати саме сьогодні — «Камінний хрест» Леоніда Осики. Для мене він про те, що дім можна залишити фізично, але неможливо залишити серцем.
Ваша коронна страва?
Іванна Хіцінська: Борщ — обов’язково насичений, гострий і з великою кількістю овочів. Для мене головний секрет — не поспішати: дати бульйону добре настоятися, додати трохи часнику наприкінці й обов’язково подавати зі сметаною, салом та свіжим хлібом.
Олександра Братищенко: Люблю готувати, хоча часу на це зазвичай небагато, тому більшість моїх рецептів займають не більше 20 хвилин. Але якщо говорити про коронну страву — це лазанья за рецептом Джеймі Олівера з домашнім рагу.
Ваше місце сили?
Іванна Хіцінська: Для мене місце сили — це не географічна точка, а люди. Там, де поруч мої рідні, я почуваюся вдома. Зараз таким місцем для мене є Старокостянтинів.
Олександра Братищенко: У Києві — це Squat 17B. Жила там якийсь час, люблю повертатися туди, щоб привітатися з сусідами.
Ваші улюблені речі в гардеробі?
Іванна Хіцінська: Джинси та кросівки. Я досить байдужа до моди — для мене набагато важливіші комфорт і можливість вільно рухатися.
Олександра Братищенко: Чоловічі сорочки. Завжди знаходжу привід купити ще одну.
Пісня, яку зараз слухаєте найчастіше?
Іванна Хіцінська: Останнім часом часто слухаю Pink Floyd та Imany. Їхня музика допомагає зупинитися, подумати й трохи відновитися.
Олександра Братищенко: Важко вибрати одну. Мабуть, найбільш відповідна зараз — Florence + the Machine — Sympathy magic. Для мене ця пісня про вибір не опускати рук, навіть коли навколо темрява.
За ким стежите в Instagram чи в інших соцмережах?
Іванна Хіцінська: Насамперед стежу за друзями, бо цікаво бачити, чим вони живуть і що їх надихає. Також регулярно читаю Віталія Портникова, бо ціную його аналітику й здатність пояснювати складні процеси.
Олександра Братищенко: Маріам Наєм. Її книга про колоніалізм зараз стала для мене важливою частиною дослідження для нового документального проєкту «Коло вибору», присвяченого історії української еміграції до Канади та її несподіваним перетинам з історією Перших націй Канади.
Людина, яка є для вас взірцем?
Іванна Хіцінська: В’ячеслав Чорновіл — за принциповість і відданість своїм переконанням. Але найбільшими авторитетами для мене завжди були мама, тато та дідусь з бабусями. Саме вони навчили мене відповідальності, людяності й поваги до інших, наполегливо працювати, підійматися і йти вперед після падінь.
Олександра Братищенко: Софія Яблонська. Унікальна жінка, яка була першою українкою, котра здійснила навколосвітню подорож. Щиро раджу її книги.
Що вас зараз надихає та надає сили?
Іванна Хіцінська: Мої мама і тато. Їхня стійкість, турбота і здатність підтримувати навіть у найважчі моменти дають мені сили рухатися вперед.
Олександра Братищенко: Піші прогулянки поблизу води та перебування в дорозі.
Ваш найважливіший життєвий урок?
Іванна Хіцінська: Мабуть, найважливіше, що я зрозуміла — не варто ідеалізувати людей. Усі ми недосконалі, можемо помилятися, розчаровувати чи навіть зраджувати. Але це не привід втрачати віру в себе або переставати довіряти світу. Це лише нагадування цінувати тих, хто залишається поруч.
Олександра Братищенко: Цінувати людей поруч і не забувати дякувати їм. Бо іноді можливості сказати це потім уже не буде.