© Getty Images
Євгенія Товстенко Яким чином інтелектуальна власність стає засобом охорони українського народного ремесла
Зараз Україна вимушена оберігати не тільки рубежі, але й власну самобутність, тобто те, що робить нас відмінними у світі — значення, знаки, культурний генокод. Українське народне виробництво сьогодні перебуває на перетині декількох суттєвих питань: фізичної ліквідації та масового відтворення, яке руйнує неповторність. У даних обставинах проблема збереження звичаїв виходить далеко за межі культури та все більше торкається національної недоторканності, економіки та, без сумнівів, виживання нашої держави.
Чи може інтелектуальна власність стати засобом культурної безпеки та як влада може підтримувати митців народних ремесел — про це ми розмовляли з керівницею Українського національного відомства інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ / IP офісу) Оленою Орлюк.
Олена Орлюк
— Пані Олено, яким чином інтелектуальна власність (Intellectual Property, ІР) може захистити народне виробництво від копіювання та втрати унікальності — і чи дійсно закон спроможний зупинити ширвжиток?
— Народні промисли — це комплексні системи знань, робіт і вмінь, які формуються віками. Будь-яке відтворення або привласнення цих форм і технологій по суті позбавляє їх глибини та самобутності. Адже сучасний ширвжиток реагує миттєво: варто лише з’явитися цікавому місцевому компоненту, як він швидко тиражується та перетворюється на звичайний декоративний мотив.
Правова охорона IP діє навпаки: вона повертає автентичному продукту справжність походження та значеннєве наповнення. Коли ремесло має чітко зафіксований статус, змінюється рівень довіри до цього виробу. Iнструменти ІP дозволяють провести виразну грань між оригінальним традиційним виробом і копією, яка не має права експлуатувати історичну та культурну спадщину.
У контексті намагань держави-агресора привласнити та перекрутити українську культуру IP набуває ще одного аспекту — національної культурної безпеки. Це така сама форма охорони, як і фізичне збереження музеїв, архівів та історичних пам’яток. І сьогодні, як ніколи, нам необхідно захищати не лише території, але й значення, традиції та знаки, які формують українську ідентичність і роблять її упізнаваною та цінною у світі.
— Якими юридичними засобами нині можливо ефективно захистити традиційні знання та культуру?
— Немає універсального засобу. Для будь-якого промислу ключовою може бути форма виробу або його декоративне оздоблення — і тоді найкраще працюватиме його правова охорона як промислового зразка. Цінність іншого зосереджена в художньому рішенні, неповторному стилі або орнаменті — і тут вже домінує авторське право. А трапляються випадки, коли сила промислу полягає у зв’язку між ремеслом і місцем. Тоді найдієвішим механізмом стає географічне зазначення, яке дозволяє закріпити за регіоном право на оригінальність.
Народні промисли не підлягають стандартизації. Тому найефективнішим є не окремий інструмент, а правильне поєднання тих правових механізмів, які максимально відповідають природі конкретного промислу.
— Як IP офіс співпрацює з митцями народних художніх ремесел?
— Системно та різнобічно. Ми поєднуємо освіту, практичну підтримку та розробку законодавчих інструментів, щоб надати майстрам те, чого їм тривалий час не вистачало: справжні знання, доступ до експертів і можливість захистити власну традицію. Серед вже реалізованих ініціатив — навчальні програми, індивідуальне наставництво та підготовка практичних матеріалів, зокрема гайдів та чеклістів. Окремо хочу виділити проєкт «Роль інтелектуальної власності у збереженні коду нації».
IP-діалог з майстрами народних художніх промислів у межах проєкту «Роль інтелектуальної власності у збереженні коду нації»УКРНОІВІ
Крім того, зараз у нашій державі триває обговорення законопроєкту «Про народні художні промисли» — і представники IP офісу не залишаються осторонь цього процесу. Ми плануємо продовжувати діяльність у цьому напрямі, розширюючи міжнародну взаємодію та формуючи стабільну екосистему підтримки для митців у різних регіонах України.
— Ви згадували проєкт «Роль інтелектуальної власності у збереженні коду нації». Які його результати, на ваш погляд, виявилися справді важливими для майстрів?
— Цей комплексний проєкт було реалізовано у 2024–2025 роках Департаментом «Академія інтелектуальної власності» УКРНОІВІ (IP Academy) за підтримки Академії Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO Academy).
Головним результатом я вважаю зміну бачення: майстри почали сприймати інтелектуальну власність не як бюрократичну перешкоду, а як засіб розвитку та охорони власної традиції. Проєкт складався з декількох етапів — тренінгового курсу, менторської програми та фінального діалогу з майстрами.
Окремим важливим підсумком стала поява прикладних матеріалів — гайдів і чеклістів, які майстри можуть застосовувати у щоденній роботі. Це не теорія, а інструменти, що допомагають орієнтуватися в питаннях захисту та розвитку традицій у реальному середовищі. Вони доступні для ознайомлення як у розділі «Бібліотека» на сайті IP Academy, так і безпосередньо на сайті УКРНОІВІ.
— Наскільки українські митці усвідомлюють важливість правового захисту своєї творчості?
— Звісно, їхня IP обізнаність поступово зростає. Адже ще декілька років тому існувала думка, що промисел є настільки природною частиною громади та культурної спадщини, що не потребує юридичної охорони.
Перелом стався тоді, коли майстри вперше зіткнулися з реальними загрозами: копіюванням виробів без дозволу та без зазначення походження, спробами привласнити назви, пов’язані з конкретними регіонами. Виникло логічне питання: як себе захистити?
Наш проєкт наочно продемонстрував, наскільки швидко майстри готові навчатися, сприймаючи IP не як обмеження, а як нову можливість. Важливим є й те, що з’являється відчуття відповідальності. Майстри усвідомлюють, що сучасний світ вимагає не тільки таланту, а й вміння оберігати результати своєї праці.
Міжнародна конференція з географічних зазначень «Збереження спадщини, формування майбутнього»УКРНОІВІ
— Які перепони досі стоять перед майстрами на шляху до реєстрації IP об’єктів? Як влада допомагає їх здолати?
— Насамперед це брак інформації та навичок, а також острах перед складністю процедур. Традиційні ремесла розвивалися в атмосфері усної передачі знань, у майстернях, де стосунки будувалися на довірі та репутації. Тож перехід у простір правових норм потребує часу та допомоги.
Саме тут важлива роль держави. І я бачу, як вона змінюється — від реактивної до проактивної. На перший план виходить комплексна підтримка: тренінги, індивідуальні консультації, створення практичних гайдів, розробка інструментів для громад. У цьому контексті вищезгаданий проєкт став своєрідною точкою входу.
Ще одним суттєвим кроком є формування законодавчої бази. Нагадаю про законопроєкт «Про народні художні промисли», над яким триває робота. Він пропонує механізм обліку майстрів, створення реєстру, вдосконалення правил надання такого статусу та прозоріші процедури взаємодії з державними інституціями. Відбуватимуться й подальші зміни законодавства в IP сфері — як у частині авторського права та дизайнів, так і географічних зазначень.
— Що означає відповідальність у збереженні народної спадщини для самих майстрів і для держави?
— Для майстрів відповідальність починається з усвідомлення, що їхня творчість — це продовження культурної пам’яті, й тому важливо не тільки створювати автентичні речі, а й забезпечувати їхню правову охорону.
Натомість для держави відповідальність полягає у створенні умов, за яких ця спадщина може розвиватися. Важливим є також посилення співпраці та узгодження дій між державними інституціями, які сприяють розвитку народних промислів. Насамперед йдеться про взаємодію нашого ІР офісу з Міністерством культури України, Українським культурним фондом, органами регіональної та місцевої влади.
— Досвід яких країн щодо підтримки народних промислів може стати орієнтиром для України?
— Ми активно переймаємо досвід держав, де народні промисли розглядають не лише як культурну спадщину, а й як економічний ресурс, інструмент культурної дипломатії та спосіб зміцнення національної ідентичності.
У цьому контексті міжнародна взаємодія України відіграє надзвичайно важливу роль. Партнерство з WIPO Academy стало для нас фундаментальним кроком. Завдяки спільним тренінгам, залученню міжнародних експертів та обміну практиками ми фактично інтегруємо українські промисли у глобальний контекст. Це не просто навчання — це визнання того, що українські вироби здатні конкурувати на світовому рівні, формуючи позитивний імідж країни.
Не менш важливою є наша співпраця з Відомством з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO). Ми активно просуваємо на ринок ЄС українські торговельні марки, дизайни, географічні зазначення, що стосуються промислів і крафтів, — та ділимося досвідом охорони авторського права.
— Як інтелектуальна власність може впливати на майбутнє народних художніх промислів?
— Їхнє майбутнє багатогранне, і саме інтелектуальна власність дає змогу розкрити кожен із цих вимірів. По-перше, правова охорона закріплює за майстрами право на традицію й допомагає зберегти її автентичність.
Другий вимір — це збереження культурної самобутності. Ми живемо у світі, де унікальність стає найбільшою цінністю. Народні промисли — це культурний код, який формує образ України як держави з унікальною історією та сучасною здатністю берегти й переосмислювати своє.
І третій — економічний. Народні промисли здатні стати потужним рушієм розвитку. Завдяки IP системі майстри здобувають інструменти, які роками були недоступні — можливість будувати бренди, офіційно виходити на міжнародні ринки, підвищувати цінність своєї праці й отримувати справедливу винагороду.
Інакше кажучи, майбутнє українських промислів — це простір, де традиції й сучасність не конфліктують, а взаємно посилюють одне одного. IP робить цей розвиток усвідомленим, захищеним і сталим.