«За Перекопом є земля», «Я змішаю твою кров з вугіллям. Як зрозуміти український Схід» та інші.
Читання давно перестало бути лише способом провести вільний час — сьогодні це одне з найулюбленіших хобі, яке надихає, допомагає розслабитися й відкриває нові світи. У кожного з нас є книжки, до яких хочеться повертатися, герої, що залишаються в пам’яті, та історії, які змінюють погляд на життя. Саме такими літературними відкриттями діляться герої нашої рубрики «Особистий букліст».
Цього разу про свої улюблені книжки розповідає Марія Мохова — співзасновниця PR- та брендбілдінгової агенції White Rabbit Agency, авторка проєкту «Фешн вік на дивані», редакторка та енергокоачиня.
«Я змішаю твою кров з вугіллям. Як зрозуміти український Схід», Олександр Михед
Останні декілька років заново вивчаю та відкриваю для себе історію України, і ця книжка зайняла особливе місце на цьому шляху для мене. Я народилась та зростала в Кривому Розі, тож стереотипні історії про «східняків» часто мене зачіпали та ранили. Та і по самому Сходу я дуже багато подорожувала до 2014 року.
Ця книжка — глибоке журналістське та людське дослідження того, який насправді складний український Схід, як мало ми про нього дійсно знаєм, та найголовніше — наскільки катастрофічно він був недооціненим. Не за ресурси, а за людей, історію та надзвичайно важливий для сучасної України культурний пласт, що формувався саме там.
Особливо важливою вона стала після 2022 року, адже велика частина місць, що досліджував автор, зараз окуповані, а то і стерті з лиця землі.
«За Перекопом є земля», Анастасія Левкова
Я все дитинство та юність їздила з родиною в Крим, та про його справжню історію дізналась лише після його окупації. В моїй російськомовній школі нам не розповідали ані про депортацію кримських татар, ані про ті складнощі, з якими вони стикались по поверненню додому. Тож ця книжка, написана як історія дорослішання дівчини та її друзів, дала цим болючим сторінкам нашої історії ще більш людське, живе обличчя.
Авторці вдалось дуже влучно передати всю складність непростого діалогу культур, мов та версій історії, що відбувались на невеличкому півострові. І ще краще — абсолютну розгубленість від тотального шоку українців та цинізм і відвернуті погляди світової спільноти, коли у 2014 році Крим окупувала росія.
«ПОРА СЕРЦЯ. ЛИСТУВАННЯ», Інґеборґ Бахман, Пауль Целан
Ця драматична історія кохання в листах відбувалась у повоєнній Європі, між двома найвидатнішими німецькомовними поетами свого часу. Читати її цікаво, боляче та мрійливо. Як людина, що все життя закохується у слово та романтизує листування, я звісно ж не могла пройти повз цієї книги.
Це точно не історія з хепі-ендом, чи про двох однозначно хороших героїв. Вона нюансована, складна та заплутана — і саме тому вона дуже чесна та людська.
«Great Demon Kings: A Memoir of Poetry, Sex, Art, Death, and Enlightment», John Giorno
Мемуари одного з найвідоміших поетів нью-йоркських 60-х стали для мене нескінченним джерелом натхнення та нагадування про те, що таке по-справжньому богемне життя. Джон Джорно дружив та мав стосунки з Енді Ворголом, Робертом Раушенбергом та Джаспером Джонсом, а з Вільямом Бероузом його взагалі поєднував особливий, духовно-містичний зв’язок.
Він був одним з перших відомих митців, що відкрито заявляв про свою гомосексуальність, попри суспільний осуд та неприйняття. Та це не завадило йому також створити дійсно революційні артпроєкти, на стику поезії, перформансу та доступних на той момент технологій.
Читати про його життя, наповнене творчістю, пристрастю, сексом та невпинним дослідженням світу — суцільне задоволення. Щоб далі відкласти книжку та робити своє життя яскравим і насиченим, і проживати на повну свою справжність та автентичність.
«Жінки, що біжать з вовками», Кларисса Пінкола Естес
Це та особлива книжка, що знаходить свій шлях до жінки саме тоді, коли вона потрібна. Для мене це трапилось років 6 тому, при тому вона якийсь час до того вже просто стояла на полиці, поки я не відчула дивне «ось зараз мені треба прочитати саме її».
Подорож крізь жіночі архетипи, міфологію та казки є не просто захоплюючим антропологічним дослідженням. Це є шлях жінки до себе. До своєї природи, своєї дикості, своєї самості. В цьому дуже багато сили та первісної краси, глибинної та сакральної. І це та книжка, до якої я хочу ще раз повернутись — саме тоді, коли відчую цей потяг знову.
