
Метт Деймон у ролі Одіссея © Кадр з фільму «Одіссея»

Петро Катеринич

Іван Нерсесов
16 липня на українські екрани виходить «Одіссея» Крістофера Нолана — найдорожчий проєкт у режисерській кар’єрі та перший в історії кіно, повністю знятий камерами IMAX. Голлівуд, як завжди, обіцяє глядачам епічну сагу про видатного героя. Проте, якщо уважно прочитати Гомера, виявиться, що він оповідав зовсім про інше.

Найвідоміший мандрівник у світовій літературі — не зовсім той бездоганний приклад для наслідування, яким його представляють шкільні підручники. Насправді він намагався уникнути мобілізації, підступно позбувся того, хто його викрив, одразу після перемоги розграбував мирне місто, втратив усю свою команду і повернувся додому з розповідями, достовірність яких ніхто ніколи не зміг підтвердити.
Саме тому гомерівська «Одіссея» — це значно більш захоплюючий і глибокий твір, ніж зазвичай вважається. Це, ймовірно, найдавніший документ у західній цивілізації, що свідчить: фізично дістатися додому з війни — це лише найпростіша частина процесу повернення.

Кадр з фільму «Одіссея»
«Хмару всю чорну раптово наслав громоносний Кроніон на корабель наш доладний…»
Кар’єрний шлях славетного героя розпочався з відвертого ухилення від обов’язку. Коли Агамемнон та Менелай збирали союз проти Трої, Одіссей категорично відмовлявся брати участь у війні. Оракул передбачив: якщо він піде на війну, то повернеться лише через 20 років як жебрак. На той час цар Ітаки щойно отримав довгоочікуваного сина, володів невеликим, але заможним царством та мав прекрасну дружину — і не виявляв жодного бажання приносити своє життя в жертву чужій подружній драмі. Тому він удав, що збожеволів: запряг у плуг вола та осла, почав орати землю біля узбережжя і демонстративно засівати її сіллю.
Його викрив Паламед — де-факто керівник комісії з «оцінки придатності» та, можливо, єдиний персонаж у цій історії, хто був розумнішим за самого Одіссея. Паламед (якому, за переказами, приписують створення частини грецького алфавіту, винахід гральних кубиків та розробку системи маяків) просто поклав немовля Телемаха на борозну перед плугом. Батько інстинктивно зупинив тяглову силу — і цим підписав собі мобілізаційний наказ на 20 років.
Одіссей виношував план помсти протягом усієї війни. Згідно з пізнішими джерелами, він підкинув золото в намет Паламеда і сфабрикував листа від троянського царя Пріама. Мудрого винахідника військо закидало камінням як зрадника. Варто пам’ятати про це кожного разу, коли Одіссея називають «хитромудрим»: в оригіналі його винахідливість має відтінок не стільки гострого інтелекту, скільки жорстокої спецоперації проти незручного свідка.

Кадр з фільму «Одіссея»
Троянський кінь — вершина його інженерної майстерності — став прелюдією до нічного знищення цілого міста, включаючи літніх людей та дітей. А перша зупинка його флотилії на шляху додому — місто кіконів Ісмар — була пограбована просто тому, що опинилася на їхньому маршруті: чоловіків було вбито, а жінок та майно розділено, про що сам герой спокійно розповідає в дев’ятій пісні. Античність не знала ілюзій: Данте відправив Одіссея у восьме коло пекла, де він горить у тому ж вогні, що й Діомед, саме за Троянського коня та інші «подвиги розуму».

Кадр з фільму «Одіссея»
«Вернеться все ж Одіссей…»
Усі хрестоматійні чудеса «Одіссеї» — циклоп Поліфем, сирени, чаклунка Цирцея, яка перетворює людей на свиней, лестригони-людожери та спуск до царства мертвих — займають лише чотири пісні з двадцяти чотирьох. І всі вони розказані самим Одіссеєм. Герой сидить на бенкеті у царя феаків Алкіноя, який обіцяє йому корабель і щедрі дари, і починає розповідати про свої десятирічні поневіряння. Існує пряма залежність: чим багатші обіцяні дари, тим неймовірнішою стає розповідь.
Гомер послідовно демонструє, що його герой майстерно і з насолодою бреше. Повернувшись до Ітаки, Одіссей на ходу вигадує щонайменше п’ять різних біографій — свинопасу, дружині, рідному батькові. Дослідники називають це «критськими оповідями», адже в кожній вигадці він чомусь називає себе родом з Криту.
Таким чином, єдиним джерелом інформації про чудовиськ є професійний брехун, якому конче потрібно було якось пояснити суспільству, чому з 12 кораблів і кількох сотень людей додому не повернувся ніхто, крім нього. Якщо перечитати ці епізоди як свідчення єдиного вцілілого, текст починає звучати як розповідь людини, яка просто вигадує собі виправдання.
Вже у першому рядку поеми Гомер називає Одіссея polytropos — епітетом, який століттями перекладали як «хитромудрий» чи «велемудрий». Перекладачка англійською Емілі Вілсон запропонувала варіант complicated man, тобто «людина непроста».
«Цілих три роки вона лукавством морочить ахеїв…»
Поки Одіссей розповідає феакам про німф і чудовиськ, на Ітаці розгортається менш барвиста, але не менш героїчна історія. Дружина Одіссея Пенелопа — це не плаский літературний символ пасивного очікування, яким її зробила пізніша традиція. Вона — досвідчений політик під облогою.

Енн Гетевей у ролі ПенелопиКадр з фільму «Одіссея»
Сто вісім претендентів на її руку — це не залицяльники в романтичному розумінні, а претенденти на трон, які роками влаштовують бенкети в чужому домі та марнують чуже майно. За архаїчними нормами того часу, вдова царя була легітимним інструментом передачі влади. Свекор Лаерт, замість того, щоб стати опорою, занурюється в депресію і живе у страшній бідності. Держави, яка могла б захистити царицю, просто не існує: вона сама собі держава.
Жінка, перебуваючи в розквіті сил, донька спартанського царя, постає перед жорстоким вибором: піддатися, побудувати нове життя та поховати гірку правду в серці, або приректи себе на нестерпне очікування і стати на захист власного дому. Подібно до левиці, яка після зникнення партнера мусить боротися за своє потомство проти зазіхань чужих левів, Пенелопа стає для дитини одночасно годувальницею, захисницею, батьком і матір’ю. Вона переживає те, що сучасна психологія називає амбівалентною втратою: ніхто не може ані підтвердити, ані спростувати факт загибелі чоловіка, тому емоційне завершення просто не може настати.

«Пенелопа та женихи», картина Джона Вільяма Вотерхауса (1912)
Тут з’ясовується, що найефективнішою зброєю в поемі є не лук, а ткацький верстат. Чотири роки вона терпіла грабунок, три з яких вигравала час, обманюючи озброєних чоловіків. Вона обіцяла обрати нового чоловіка, щойно зітче поховальний саван для Лаерта, але щоночі таємно розпускала денну роботу.
Пенелопа перетворилася на хамелеона: демонструвала силу й виявляла агресію там, де це було необхідно, а потім зачинялася в спальні й гірко плакала. Жінка, змушена трансформуватися в моноліт і вирватися з архаїчних соціальних норм, — хіба це не один із головних подвигів «Одіссеї»? Трагедія і героїзм Пенелопи нічим не поступаються шляху самого Одіссея.
«Годі дитиною бути!»
Поруч із нею дорослішає Телемах — юнак, який навіть не пам’ятає обличчя батька, бо той пішов на війну, коли йому не було й року. Чи змогли б ви вказати шлях відступу ста восьми кремезним чоловікам, будучи 16-річним підлітком, якого підтримують лише мати та старий знайомий? Телемах був бажаною дитиною, виріс під материнською любов’ю, його зв’язок з батьком ретельно плекали. Проте у його вихованні критично бракувало сильної чоловічої фігури.

Том Голланд у ролі ТелемахаКадр з фільму «Одіссея»
Батько — це той, хто дозволяє синові робити помилки. Коли настає час пересісти на двоколісний велосипед, саме батько знімає додаткові коліщатка. Він відпускає, аби потім з гордістю спостерігати, як «майбутня зірка», попри подряпані коліна, мчить йому назустріч. Для Телемаха цю роль виконала жінка — богиня мудрості Афіна. Ховаючись за образами царя Ментеса та старого наставника Ментора (від чийого імені походить це поняття), вона зняла з юнака ці «додаткові коліщатка».
«Знову, доладне узявши весло, йди по світу блукати…»
У греків існував окремий жанр — nostoi («повернення»), цикл поем про шлях героїв додому. «Одіссея» — єдина з цих історій, що збереглася повністю. Саме від її ключового слова походить термін, вигаданий швейцарським студентом Йоганнесом Гофером у 1688 році: ностальгія (від nostos — повернення та algos — біль). Цим словом він описував фізичну недугу швейцарських найманців, які перебували на чужих війнах — вони переставали їсти, спати та воювати. Отже, туга за домом народилася саме як військовий діагноз.
Наприкінці ХХ століття психіатр Джонатан Шей, який десятиліттями працював із ветеранами В’єтнаму, прочитав Гомера як текст, що відображає механізми бойової травми та складного повернення до мирного життя.
За Шеєм, міфічний маршрут Одіссея — це карта станів ветерана. Лотофаги уособлюють залежності, в які втікають від болісних спогадів (супутники плачуть, коли їх відривають від солодкого плоду). Печера циклопа — надмірна самовпевненість командира, яка призводить до загибелі побратимів. Сирени, які ваблять Одіссея не тілом, а інформацією про «те, що діялося під Троєю», — це румінація, нав’язливе й неможливе повернення до пережитого досвіду.

«Одіссей і сирени», картина Джона Вільяма Вотерхауса (1891)
А сім років на острові Каліпсо — це емоційна ступорність людини, яка плаче на березі й прагне лише додому, але не може зрушити з місця.

«Одіссей і Каліпсо», картина Арнольда Бекліна (1882)
Найточніша психологічна деталь розкривається після прибуття. Одіссей не поспішає обіймати родину. Він з’являється в лахмітті й перевіряє власну дружину, сина та слуг, з’ясовуючи, хто зберіг вірність.
Коли стара нянька Евріклея впізнає його за шрамом під час миття ніг, він миттєво хапає її за горло і погрожує смертю. Це класична гіперпильність людини, яка повернулася з пекла і втратила здатність довіряти. Фінал обертається жахливою різаниною — сто вісім трупів женихів, дванадцять повішених служниць і скалічений пастух. Громадянську війну на Ітаці зупиняє лише пряме втручання Афіни.
Гомер ніби визнає: людських механізмів, аби зупинити цю спіраль насильства, він не бачить. Аби знайти спокій, провидець Тіресій наказує Одіссеєві взяти весло і йти вглиб суходолу, доки не зустріне людей, які ніколи не бачили моря і назвуть весло лопатою для зерна. У сучасному прочитанні це звучить як пошук місця, де війна нарешті втратить свою владу над людиною.

Кадр з фільму «Одіссея»
«Й не у хвилі морській тебе смерть після того легка спіткає…»
Втрачена антична поема «Телегонія» додала цьому міфу ще гіркіший епілог: багато років по тому героя вбив Телегон — його власний син від чаклунки Цирцеї. Юнак, який так само виріс без батька і, припливши на Ітаку, просто не впізнав його. Цей своєрідний темний двійник Телемаха поставив крапку в історії великого мандрівника, пронизавши Одіссея списом із отруйним жалом ската.

Кадр з фільму «Одіссея»
Нолан перетворює цей матеріал на найдорожчий міф в історії кіно — бюджет близько 250 мільйонів доларів. Незважаючи на те, що фільм ще до прем’єри став епіцентром культурної «війни» через сучасні акценти акторів і некласичний кастинг (що викликало обурення правих коментаторів, включно з Ілоном Маском), критики здебільшого відзначають безпрецедентний масштаб і навіть елементи жахів.
Нолана влучно називають «режисером-Роршахом» — у його фільмах кожен бачить підтвердження власних поглядів. І хоча трейлери представляють нам класичного героя з м’язами та сценами битв, Нолан, який зняв «Оппенгеймера» про тріумф як прокляття, навряд чи перетворить Одіссея на плаский монумент.
Ми дивитимемося фільм у країні, де «Одіссея» давно перестала бути античною метафорою. Де сотні тисяч жінок тримають свої домівки і стають монолітами, як Пенелопа. Де зростає ціле покоління Телемахів, які часто не мають поруч своєї Афіни.
Гомер чесно попередив нас крізь тисячоліття: шлях додому може бути значно довшим за саму війну, а повернення людини — це завдання на багато років.

Кадр з фільму «Одіссея»