© Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Петро Катеринич
375 років минуло, як наприкінці червня 1651 року, болотисті угіддя довкола волинської річки Пляшівки стали місцем однієї з найзначніших сухопутних баталій Європи XVII століття.
Битва під Берестечком завершилася нищівною поразкою війська Богдана Хмельницького. Майже три з половиною століття потому польський режисер Єжи Гоффман, розпочинаючи роботу над кіноверсією відомого твору Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем», свідомо відмовився від відтворення Берестецької битви. Кінострічка завершується Зборівською угодою 1649 року.
ZN.UA розповідає про процес створення наймасштабнішого кінопроєкту тогочасної Польщі, причини відступу авторів від першоджерела та про виробничі, логістичні й юридичні парадокси, що супроводжували зйомки цієї історичної стрічки.
Відступ від літературного канону
Аби усвідомити масштаб ідеологічного виклику, що постав перед знімальною групою, варто звернутися до історії створення самого роману. Генрик Сенкевич писав «Вогнем і мечем» згідно зі своєю відомою концепцією — «для піднесення духу» польського суспільства, яке було поділене між Російською, Австро-Угорською та Німецькою імперіями. У пресі роман публікувався з травня 1883 до березня 1884 року, окремим виданням — 1884-го.
Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Відвертою метою твору Сенкевича було нагадати про часи військової потужності Речі Посполитої. Однак в українських інтелектуальних колах твір одразу викликав різку критику. Зокрема, 1885 року історик Володимир Антонович оприлюднив рецензію, в якій зазначав на перекручування фактів та створення карикатурного образу козацтва.
У романі українці поставали як некерована стихія, ворожа цивілізація, а повстанців зневажливо називали «черню». Твір завершувався детальним описом військової перемоги поляків під Берестечком та тезою про ненависть, що отруїла братню кров.
Єжи Гоффман, який пережив радянську депортацію до Сибіру й добре розумів принципи пропаганди, підійшов до матеріалу з іншої перспективи. Режисер цілеспрямовано вилучив сцену Берестецької битви з фіналу кінострічки, замінивши візуалізацію звитяги польської зброї на спокійний закадровий текст із застереженням щодо братовбивчих конфліктів.
Впливовий критик Зигмунт Калужинський дорікав, що, прибравши кульмінацію та «знешкодивши» гостроту польсько-українського протистояння, режисер зруйнував усю драматургічну структуру твору і позбавив глядача логічного катарсису перемоги.
Водночас «Вогнем і мечем» спричинив в Україні значний суспільний резонанс. Деякі українські оглядачі з іронією зазначали: найпомітніший фільм про українську історію, що вийшов після здобуття незалежності, був знятий у Польщі.
Міхал Жебровський у фільмі «Вогнем і мечем»Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Юрій Іллєнко був одним із найсуворіших українських критиків стрічки Гоффмана: він вбачав в екранізації Сенкевича відтворення ворожого Україні історичного погляду. Через кілька років він представив власну, кардинально іншу версію минулого у «Молитві за гетьмана Мазепу» (2001) — першому великобюджетному фільмі незалежної України.
Однак стрічка, задумана як масштабна деконструкція російських і польських історичних міфів, викликала гостру полеміку й не стала очікуваним загальнонаціональним кінематографічним тріумфом. Наступною спробою створити українське історичне полотно став «Богдан-Зиновій Хмельницький» Миколи Мащенка (2006), проте й він не перетворився на глядацький блокбастер.
Тридцять років і галоп
Шлях до екранізації першої частини трилогії Сенкевича зайняв у Єжи Гоффмана майже 30 років, адже він розпочав з кінця — випустивши спершу «Пана Володийовського» (1969), а потім монументальний «Потоп» (1974), який був номінований на «Оскар».
Політика все ж таки втрутилася в роботу Гоффмана над трилогією. 1968 року, під час зйомок «Пана Володийовського», великий загін військових, залучених до масових сцен, був раптово відкликаний з майданчика та перекинутий до Чехословаччини для участі в операції «Дунай». До екранізації «Вогнем і мечем» режисер зміг взятися значно пізніше: перша спроба запустити проєкт 1989 року не вдалася, а повноцінне виробництво розпочалося вже після політичних змін у Польщі.
Фінансове та логістичне забезпечення стрічки стало безпрецедентним для східноєвропейського кінематографа того часу. Загальний бюджет сягнув 24 мільйонів злотих (еквівалент 8 мільйонів доларів США). Стрічка залишалася найдорожчим польським фільмом до виходу «Камо грядеши» (Quo vadis) 2001 року.
Знімальний процес тривав 118 днів, протягом яких було відзнято понад 130 кілометрів плівки. До роботи залучили понад 100 професійних акторів, близько 10 тисяч статистів та 250 спеціально навчених коней.
За спецефекти відповідала британська компанія Machine Shop, яка співпрацювала над голлівудськими проєктами «Термінатор 2» та «Хоробре серце». Такий підхід дозволив зобразити жорстокість військових зіткнень з натуралізмом, нетиповим для традиційного історичного кіно. Локації були розташовані по всій Польщі: Запорізьку Січ зняли в археологічному скансені у Біскупіні. Перша сцена з реплікою, за спогадами учасників, була знята лише на 61-й знімальний день.
Прем’єру обставили як виставу: 8 лютого 1999 року перед варшавським Великим театром палало 300 смолоскипів, вулицею проїхала кавалькада козацько-татарсько-польського війська, а козаки били у величезний січовий барабан.
«Вогнем і мечем» подивилися 7 151 354 глядачі — майже кожен п’ятий поляк. Це стало абсолютним рекордом польського прокату після 1989 року. А коли на Великдень 2001-го фільм уперше показали на телебаченні, його переглянули 10,3 мільйона глядачів.
Ступка, якого назвали зрадником
Богдан Ступка у ролі Богдана Хмельницького у фільмі «Вогнем і мечем» (1999)Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Кастинг докорінно змінив ідеологічний напрям твору. Важливу роль у ньому відіграла дружина режисера — корінна киянка Валентина Трахтенберг, яку близькі називали Валею.
Подружжя прожило разом понад 30 років. Саме Валентина помітила Ізабеллу Скорупко в телевізійному інтерв’ю («Маєш Гелену», — сказала Гоффманові). Фільм Гоффман присвятив дружині; вона померла від хвороби незадовго до прем’єри й так і не побачила картини на екрані.
Ізабелла Скорупко у фільмі «Вогнем і мечем» (1999)Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Образ Богдана Хмельницького зазнав найбільшої трансформації: з похмурого бунтаря в книзі український актор Богдан Ступка створив складний портрет мудрого стратега й шляхтича, який усвідомлює вартість своїх рішень.
Ціну заплатив і сам актор: за словами Гоффмана, щойно в Україні дізналися, що Ступка гратиме гетьмана в польського режисера, його почали називати зрадником, що «продався за польські гроші». На думку Гоффмана, Ступка створив величний і гідний образ гетьмана. За цю роль актор отримав Офіцерський хрест ордена «За заслуги перед Республікою Польща».
Богдан Ступка у фільмі «Вогнем і мечем»Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Долею Богуна також розпорядився випадок. Спершу роль запропонували зірці польських кримінальних стрічок Богуславу Лінді, але за три тижні до початку зйомок він відмовився, обравши участь у «Пані Тадеуші» Анджея Вайди. Так з’явився росіянин Алєксандр Домоґаров, що мав потрібні навички верхової їзди та фехтування.
Примітно, що екранний «Юрко Богун» — постать значною мірою вигадана: реальний вінницький полковник звався Іван Богун, був одружений і мав на час повстання двох дітей. Сенкевичівського Богуна читачки любили дужче за головного героя Скшетуського — і Гоффман це чудово розумів.
Міхал Жебровський у ролі Яна Скшетуського та Ізабелла Скорупко у ролі Гелени Курцевичівни у фільмі «Вогнем і мечем» (1999)Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Поряд заграла ціла галерея акторів: Ізабелла Скорупко (Гелена), яка після фільму про Джеймса Бонда відмовлялася від голлівудських пропозицій; Даніель Ольбрихський у ролі Тугай-бея — місток до попередніх стрічок Гоффмана; українка Руслана Писанка в образі чаклунки Горпини.
Руслана Писанка у фільмі «Вогнем і мечем»Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Не обійшлося й без курйозів, на які Ступка та інші реагували з іронією. Так, коні на знімальному майданчику виявилися норовливішими за акторів. В одній сцені для великого плану кінь Скшетуського, побачивши, що решту тварин ведуть до стайні, прагнув приєднатись — і його стримували аж четверо людей. А в епізоді страти кінь, що мав злякано вискочити з-під шибениці, натомість флегматично виходив на середину кадру й починав скубати траву, незворушно зриваючи дубль за дублем.
Думка на два серця
Музику до фільму створив Кшесімір Дембський, поєднавши європейську симфонічну традицію з елементами української та східної музики. Головним ліричним хітом стрічки стала композиція Dumka na dwa serca на слова Яцека Цигана.
Спочатку планувалося, що пісню самостійно виконає Ізабелла Скорупко: це мало стати додатковим маркетинговим інструментом. Однак акторка відмовилася від запису, вважаючи вокальну партію надто складною. Після низки кулуарних обговорень і відхилення інших кандидатур композицію перетворили на дует. У виконанні Едити Гурняк та Мечислава Щесняка вона увійшла в історію польської естради.
Зовсім інша ситуація склалася навколо української музики. У фільмі неодноразово лунає потужна хорова козацька пісня «Наливаймо, браття». Багато глядачів сприйняли її як автентичний народний твір, хоча музику створив український композитор Віктор Лісовол, а слова написав поет Вадим Крищенко.
Як стверджують автори пісні, її використали у фільмі без їхньої згоди та виплати авторської винагороди, а прізвища Вадима Крищенка та Віктора Лісовола не зазначили у фінальних титрах.
Іронія полягала в тому, що згодом уже сам Єжи Гоффман заявив про порушення своїх авторських прав в Україні. «Вогнем і мечем» викликав у нашій країні значний глядацький інтерес і суспільний резонанс. Водночас, як заявляли представники Гоффмана, українські телеканали протягом кількох років транслювали цю та інші його стрічки без згоди авторів і належних відрахувань, а копії фільмів продавали в роздрібній мережі.
Намагаючись захистити свої права, режисер звернувся до українських судів і, за його словами, пройшов усі інстанції — аж до Верховного суду. На київській пресконференції 28 жовтня 2008 року Гоффман заявив, що вперше в житті «був позбавлений авторських прав на власні фільми судом вільної держави».
Кадр із фільму «Вогнем і мечем»
Суть конфлікту полягала в тому, що право демонструвати та розповсюджувати стрічки українські установи та суди пов’язували з компаніями, які отримали прокатні посвідчення або придбали права на прокат, тоді як режисер вимагав визнання свого права на авторську винагороду за кожне використання фільмів.
Тодішня очільниця Державної служби кінематографії Ганна Чміль заявляла, що Мінкульт лише видавав прокатні посвідчення, питання авторських виплат не належало до його компетенції, а в документах режисером «Вогнем і мечем» був зазначений Єжи Гоффман.
2025 року Держкіно відмовило у державній реєстрації та заборонило розповсюдження й демонстрування нової версії фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» — того самого пристрасно антиімперського фільму Іллєнка, який колись забороняли в Москві. Причина — шведського короля зіграв росіянин Нікіта Джиґурда, а він належить до переліку осіб, що становлять загрозу національній безпеці.
На цьому тлі по-новому читається доля «Вогнем і мечем». Богуна в ньому грає Алєксандр Домоґаров — російський актор, відомий підтримкою російської агресії: ще 2020 року він радив незгодним із російською владою виїхати й «дзявкати» за кордоном. Домоґаров публічно підтримав повномасштабне вторгнення й побажав «перемоги» російській армії. Однак станом на червень 2026 року його немає у списку. Тому сама участь Домоґарова наразі не стала формальною підставою для заборони «Вогнем і мечем» в Україні.
Олександр Домогаров у ролі БогунаКадр із фільму «Вогнем і мечем»