Артем Чапай. Т-щастя — Видавництво 21, 2026. — 184 с.
Постапокаліпсис у літературі часто має послідовний вигляд: ось дорога, ось перешкоди, які треба долати, а ти, любий герою, мусиш вижити. Адже саме ти маєш дати нам надію, що кінець світу — це зовсім не кінець. Новий роман Артема Чапая «Т-щастя» – це постапокаліптична візія, в якій є дорога та виживання, але також постійно присутнє відчуття великого вибуху. Герой справді вижив і намагається вціліти в цьому новому світі, проте його свідомість була травмована та розщеплена. І, ні, Чапай не веде нас далеко. Ця візія відбувається в реаліях нашої війни, яка відрізняється від дійсності хіба появою нової технології.
Якби Кормак Маккарті опинився серед українських військових, «Дорога» з його роману розпалася б на низку розтрощених сюжетів, об’єднаних лише образом безнадійного шляху, який, як ти не розумієш, чи має шанс вивести тебе бодай кудись. Але стривайте, ви й самі знаєте, на що перетворилася б «Дорога». З неї б виросла нелінійна й ненадійна оповідь «Бойні номер пʼять» Курта Воннегута.
Але годі вже про цих американців. Давайте говорити про новітній постапокаліпсис, на який перетворилася наша реальність вже понад 4 роки.
Після мілітаризованого кінця світу «Вивітрювання» Артем Чапай знову звернувся до фантастичного сюжету. І видається, що різниця між «Вивітрюванням» і «Т-щастям» – це різниця між до- і післявоєнним досвідом автора.
Обережно, щасливі тригери
У новій книзі Чапай розгортає воєнну панораму, в якій розробки засобів ведення війни пішли далеко вперед. Було створено Т-технологію (Trigger Happiness), яка дозволяє не просто пілотувати об’єкти, а зживатися з ними: відчувати їхні фізичні чуття і їхній біль. Тепер ти не просто бачиш очима, ти і є очі. Очі птаха, якого ти ведеш, відчуваються так само реалістично, як твої власні. Ти буквально стаєш зброєю, відчуваючи кожний її рух і помах, як свій. Мікрорух хвостом, рану на тілі, запах вибухівки чи страх. Ти вдягаєш Т-шолом і з людини перетворюєшся на вовка чи шестикрилого янгола апокаліпсиса. «Т-щастя, як і пілотування БПЛА, безпечніше, ніж піхота й особистий досвід», — кажуть розробники. Але реальність показує, що все-таки ні.
«Т-щастя» — не крок у бік наукової фантастики. Це метафора. Як і в «Вивітрюванні», Чапай моделює фантастичну ситуацію, але залишається байдужим до того, як це зроблено. Його цікавить людський вимір, а не технологічний процес. Тому в «Т-щасті» 184 сторінки — це вам не Кідрук.
У Trigger Happiness одразу зʼявляється побічний ефект. Так само як Т-шолом дозволяє тобі зжитися зі створінням, яке ти ведеш, так само він дає можливість переживати свої найщасливіші спогади. Звісно, охочих жити в цих щасливих мареннях не забракло, тож у світі побільшало наркоманів нового типу, які підсіли на голку чистого Т-щастя. У кожного була своя довоєнна belle epoque, в якій хочеться бодай ненадовго зникнути.
Ви, певно, вже здогадались? Перед нами сповідь новітнього пожирача опіуму.
Ти (романтика): напіврозпад особистості
Якщо читати книжку Чапая неуважно, можна не одразу помітити, що його частинки мають різні займенники в основі. Фрагменти тексту чергують оповідь від «він», від «ти» і від «я». Займенники засвідчують розпад особистості, дисоціацію, як у добре знайомого вам Біллі Міллігана. Або радше, як в «Я (романтиці)» Миколи Хвильового. І приводів для розщеплення герою Чапая не бракує.
Про головного героя книжки, Віктора, не одразу скажеш, хто він і на якому відтинку лінії часу перебуває: «Твоє життя — не хронологія. Твоє життя для тебе — набір ключових епізодів і станів, які потім згадуєш і довигадуєш ціле життя», — каже він про себе. Щоправда, попереджає про це не спочатку, а дає читачам самим помітити, що з ним щось не так.
Ось «він» — колишній військовий з ампутацією, що живе в окупації відлюдником і сповідує принцип максимальної концентрації на своїх фізичних чуттях. Сильна особистість, яка загнала себе у власноруч створений Т-світ, позбавлений реальності, і дозволяє собі лише годинку Т-щастя на день.
Але ось його змінює «я» — коханий чоловік і зворушливий батько. Особистість, яка залишилася поза межею війни, але якою наш герой найбільше хоче бути. Особистість, яку ми всі з початком повномасштабної війни безнадійно втратили, але далеко не всі швидко зрозуміли і прийняли це.
У це вплітаються глави про «ти» – історії про військового Віктора, пілота з Т-шоломом, який тільки починає забуватися на берегах Т-щастя, й існує десь між усіма пережитими потрясіннями.
Три ідентичності – як три кільця на дереві досвіду героя. Паралелі з Миколою Хвильовим закономірні. Як і в «Я(романтиці)», в «Т-щасті» особистість героя розщеплюється, оскільки він не може осягнути всі пережиті травми. А травм не бракуватиме: розрив з родиною через війну, смерть побратимів, полон, втрата кінцівки, яку він власноруч відгризає в Т-сеансі, щоб вижити.
До речі, якщо ви вже звернули увагу на займенники Чапая, можна звернути і на свої власні. Є імовірність, що ваше «я» теж не відповідає вашій сутності тут і зараз. Вибачте, що висмикнули з сеансу Т-щастя.
Ти — зброя
Густав Юнг казав, що в нас усіх є темна сторона, щось на кшталт внутрішньої тваринної сутності — тінь. Віктор втрачає своє звичне довоєнне «я» на війні, щоб майже буквально перетворитись в Т-шоломі на тінь. Його тінь має подобу вовка — коли він втілюється, до Віктора повертається займенник «я». Це його основна воєнна особистість, яка місцями заступає довоєнне «я».
Цікаво, що технологія, яку Чапай обирає для свого героя, гуманізована. Зброя цього романого світу — це живі істоти. Це не дистанціювання від воєнних місій, а перетворення на чистий інстинкт і переживання того, що відбувається, максимально особистісно. Це геть несхоже на дискурс росіян, які, як Ейхман в Єрусалимі, «не відали, що коять» і просто ефективно виконували накази. Це максимально особиста історія.
Не епічна історія
Ми досить часто звертаємося до старозавітньої образності, коли проговорюємо наш досвід. Так от, пілоти «Т-щастя» нагадують архангелів: коли Чапай пише, що його герой несе під кожним зі своїх шести крил по бомбі, мимохіть уявляєш собі церковні фрески. От тільки його архангели не безсмертні і не всесильні.
Інколи ми відсуваємо військових на епічну відстань від звичного часоплину, перетворюючи їх на персонажів новітніх епосів чи легенд. Нам простіше наділити їх красивим шаблонним образом, на який так зручно спертися. Частково через те, що ми, цивільні, теж не можемо витерпіти цю реальність. Якщо вони — герої, на них можна покластися. Їм можна віддати традиційну функцію захисників, а самим сховатися в будиночку інших соціально значущих ролей. Зрештою, епос — дуже пафосний і негуманний жанр.
Одна з частинок героя Чапая, «він», справді нагадує ідеалізований образ. Той врівноважений і зі сталевим самоконтролем, памʼятаєте? Але це роман не про сильну особистість, а про розламану. Про наркотичне бажання забутися в минулому. Про неможливість доторкнутись до своєї родини — загалом про розірваність родин, чиє життя потекло різними річищами. Може, цей сильний стриманий чоловік — це теж вигадка Т-щастя, створена спеціально для нас. Так, для нас із вами.
Свого часу про Другу світову було написано чимало хороших фантастичних книжок. «Бійня номер 5», «Кантика для Лейбовіца», «Мумі-тролі», той же «Володар перснів». Всі вони заходили на територію химерних мандрів, які віддаляють нас від реальності та водять манівцями внутрішніх хащів. Можливо, Гемінгвей і справді нічого не знає. Але товариство авторів вищезгаданих книжок проживало й шукало схожі слова та способи передати те, що не може витримати наша поламана війною свідомість. Те, для чого шукає слів та образів Артем Чапай.
Але герой, розламаний досвідом апокаліпсиса, не конче мусить дійти до кінця своєї дороги.