Нова філософська анімація Юґо Б’єнвеню.
13 серпня в український прокат виходить «Арко. Мандрівка крізь час» – новий анімаційний фільм Юґо Б’єнвеню, який відкривав цьогорічний «Чілдрен Кінофест» і виборов титул найкращої європейської анімації за версією Європейської кіноакадемії.
Стрічка переконливо зламує головний шаблон жанру про подорожі в часі і ось чому. Попкультура довго привчала нас до ідеї ретроспективного порятунку. Від «Назад у майбутнє» до «Термінатора» й блокбастерів Marvel герої рушають у минуле, аби виявити першопричину лиха, залатати стару помилку чи переписати власну історію. Б’єнвеню розвертає цей вектор на 180 градусів. Він переконаний, що виправляти минуле – це ілюзія та спроба втекти від відповідальності. Дивитися треба не назад, а в обличчя тим, кому доведеться жити у залишеному нами світі.
Дзеркало для 2075 року
Події «Арко» розгортаються у 2075 році. Земля вигорає від суцільних лісових пожеж, атмосфера отруєна, а люди ховаються від катаклізмів у приватних захисних куполах. Повсякденність підпорядкована цифровому затишку: батьки постійно відсутні, пропадаючи на віддалених роботах і з’являючись лише у вигляді бездушних голограм, а виховання дітей повністю делеговане роботам-доглядачам.
У цей світ сірої тривоги й екологічного задухи буквально з неба падає хлопець у сяючому веселковому плащі. Арко – гість із набагато віддаленішого майбутнього. У його епосі людство пережило повний крах земної екосистеми, змушене було адаптуватися й побудувати нову цивілізацію високо в хмарах. Там люди вчаться жити в дбайливому балансі з залишками природи та мандрують часом за допомогою веселок.
Коли місцева дівчинка Ірис знаходить Арко, між ними виникає зв’язок, який і оголює головний ідейний задум фільму.
Чому не минуле?
У класичній фантастиці людина з майбутнього повертається, щоб відвернути катастрофу. Але «Арко» показує тверезу реальність: екологічні зсуви й культуру бездумного споживання неможливо скасувати чарівною кнопкою чи ліквідацією одного лиходія. Помилки минулого вже стали нашою реальністю. Саме тому Арко потрапляє у 2075 рік не як «рятівник-інструктор» із готовими рецептами, а як живе свідчення того, що майбутнє взагалі можливе.
Для Ірис та її покоління, яке росте серед палаючих лісів під наглядом алгоритмів, майбутнє здається закритим проектом. Дорослі у 2075-му капітулювали: вони розробили технології, щоб ізолюватися від зруйнованого довкілля, але відмовилися від боротьби за нього. Вони переклали турботу про власних дітей на штучний інтелект, розриваючи найважливіший міжпоколінний ланцюг – передачу досвіду, любові та екологічної пам’яті.
Арко відкриває для Ірис те, чого її позбавив цифровий світ: він навчає її слухати птахів, бачити живу природу як цінність. Справа не в тому, щоб змінити вже написану історію, а в тому, щоб закласти в свідомість тих, хто прийде після нас, іншу етику відносин зі світом. Ми не мусимо рятувати минуле. Наше завдання – врятувати здатність наступних поколінь відчувати, мислити й діяти інакше, ніж це робили ми.
Ручний малюнок проти комп’ютерного стандарту
Візуальна мова «Арко» – це окрема заява проти панування стандартної 3D-графіки. Б’єнвеню свідомо обрав класичну ручну 2D-анімацію. За його словами, це «єдина техніка, що здатна по-справжньому зачарувати світ».
Візуально фільм цитує естетику Хаяо Міядзакі («Мій сусід Тоторо», «Рибка Поньо на кручі»), спирається на кінокласику на кшталт «Інопланетянина» Стівена Спілберга та перегукується зі стилістикою французьких графічних візіонерів – Жана Жиро (Мьобіуса) та Рене Лалу.
Атмосферу підсилює акустична робота: звуковим дизайном займався оскарівський лауреат Ніколя Беккер («Звук металу», «Прибуття», «Гравітація»), а саундтрек створив Арно Тулон, відзначений премією Спільноти авторів, композиторів і видавців музики (SACEM). До продюсування проєкту долучилася Наталі Портман, яка також подарувала свій голос одній із героїнь в англомовній версії.
Світовий контекст
Після світової прем’єри в Каннах «Арко» зібрав головні фестивальні відзнаки: здобув «Кришталь» в Аннесі, пройшов через програму Торонто й Локарно, зібрав номінації на «Оскар-2026», «Золотий глобус» і BAFTA, а також отримав визнання Європейської кіноакадемії.
Іноземна критика оцінила фільм високо. The New York Times описало стрічку як «щось посередині між роботами студії Ґіблі та Інтерстелларом», Empire відзначило, що це «європейська незалежна анімація, яка показує Голлівуду, як треба робити», а The Hollywood Reporter коротко резюмував:
«Чарівно».
«Арко. Мандрівка крізь час» працює як гарний привід замислитися над власним слідом, який ми лишаємо для наступних поколінь. Майбутнє не виникає нізвідки – воно формується щоденними рішеннями, які ми приймаємо просто зараз.
