Зворушлива та символічна історія, що стала мотивом для серії кераміки, прикрас та колекції одягу.
Цього разу, готуючись до зимового сезону, GUNIA присвятила колекцію Рябчику — образу собаки, якого знайшли на рушнику з Чернігівщини, що зберігається в приватній колекції. Ця зворушлива історія задала тон усій колекції кераміки, одягу та прикрас.
КЕРАМІКА
Є речі, які не вигадують — їх знаходять. Задовго до того, як стати колекцією, «Рябчик» існував — на полотні вишитих рушників. Серце колекції — рідкісні рушники з приватного зібрання Олени Сайдель: два з Черкащини (60-ті роки XX століття, вишиті хрестиком на крамній тканині, ймовірно весільні) та один з Чернігівщини — з домотканим полотном і написом «Рябчик», іменним рушником, присвяченим конкретному вірному псу родини.
Собака в українській традиції — це не декоративний мотив, а символ вірності, захисту та передбачення: «вірний як собака». Дослідниця Світлана Китова описує собаку як істоту, наближену до божественного рангу. Водночас це образ пастиря — алегорія охоронця, який стереже не лише господарство, а й душу. На одному з черкаських рушників собаки ніби рухаються вервечкою вздовж полотна; на іншому — симетрично охороняють квітучий кущ із «коронованою» пташкою. Саме ці образи — вірність, охорона, передчуття — лягли в основу мотиву колекції та інтегровані у вишивку, орнаментику й декор кераміки.
Поруч із собакою в кераміці з’являється коза — символ достатку, життєвої сили, родючості та оновлення, обраний як символ прийдешнього року. У народній культурі коза найяскравіше проявляється в різдвяному обряді «водіння кози» — уособленні життєвої енергії, циклічності природи й відродження.
Для пластичного вирішення цього образу GUNIA звернулася ще глибше в часі — до стилізованої форми кози зі скіфських прикрас, поєднавши архаїчну археологічну традицію із сучасною керамічною формою. Колекція кераміки традиційно об’єднує тарілки різних форм і розмірів, а також маслянки, цукорниці, горнятка й підсвічники та свічки, виконані у символічній формі кози.
Окремим мотивом та джерелом натхнення стали гуцульські ікони на склі XIX століття, образи та композиційні прийоми яких ми переосмислили, перенісши їх у легший графічний розпис тарілок.
ОДЯГ
У силуетах колекції простежується пряма розмова з традиційним українським костюмом. Кептарі Буковини та Закарпаття диктують лінію жилетів; верхній одяг відсилає до гуцульських гугель і крисань. Тепла в’язана фактура — светри, кардигани й жилети з орнаментикою — доповнені вишивкою, орнаментами та подекуди декоративними китицями: шарфи, сплетені з китиць-помпонів, повторюють оздоблення традиційного гуцульського строю. У декорі — бісер, вишивка та орнаменти, притаманні народному вбранню різних регіонів.
Крій сорочок і суконь відсилає до буковинських і гуцульських першоджерел, зберігаючи характерні пропорції та вільну пластику традиційного одягу, переосмислені для сучасного гардероба. Окрема історія — спідниця-трансформер, створена на основі обгортки, традиційного елемента жіночого вбрання.
Орнаментальна мова колекції має власну генеалогію. Візерунки светрів і частини кераміки походять від косівських кахель XIX століття — гуцульських керамічних плиток із яскравими народними сюжетами. Квіткові орнаменти буковинської вишивки інтегровані в декор текстилю зі збереженням їхньої традиційної пластики.
Прикрасити силуети верхнього одягу ми вирішили популярним на початку XX століття сюжетом народного малярства «Оленка і олень», або «Дівчина з оленем». Дівчину та оленя зазвичай зображували серед природи, прикрашеними квітами та вінками. У нашому графічному виконанні цей сюжет стає вишитим патчем, що оздоблений бісером.
Також ми використали техніку карпатського ліжникарства, що внесене до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. У колекції традиційний орнамент ліжника ми переносимо на сучасний шарф, змінюючи масштаб і колористику, що стане ідеальним аксесуаром для холодної погоди.
ПРИКРАСИ
Ювелірна лінія перекладає символіку «Рябчика» мовою металу й каменя. Підвіска у формі собаки «Рябчика» — пряма данина іменному рушнику з Чернігівщини та образу вірного пса, що став членом родини. Одночасно з цим, зооморфні підвіски були частиною прикрас та амулетів часів Русі X–XIII століть. Для них характерні лаконічні силуети тварин і кружковий орнамент, який дослідники часто пов’язують із солярною символікою. У колекції ми зберегли сам принцип давньої прикраси, трансформувавши образ звіра або коня у козу — одного з центральних героїв нової колекції. Підвіс у формі кози, інкрустований камінням, продовжує лінію достатку й оновлення, започатковану в кераміці.
Крім цього, у колекції, де коза стає одним із символів року, ми переосмислюємо характерний силует традиційної маски та перетворюємо його на лаконічні скульптурні сережки, браслети та перстень.
Оздоблені головою кози — символом наступного року, — вони завершують колекцію, перетворюючи оберегові образи традиції на прикраси для повсякденного носіння.
