Григорій Гришкан народився в 1981 році. 25 хвилин після народження він перебував між життям і смертю через важку асфіксію та інсульт. Дитина була практично безнадійною, з ураженнями рук, ніг, зору, слуху та мови. До двох з половиною років він не міг сидіти, стояти чи ходити. Після першого курсу голкотерапії в Москві він зробив перші кроки, але наступний курс у Донецьку призвів до того, що він знову перестав ходити.
«Я закричав: „Тату! Тату!“ — і як підскочив на ноги. Всі оніміли»
«Я з самого початку відчувала: щось іде не так, — згадувала мама Григорія Гришкана Ольга в інтерв’ю «ФАКТАМ» п’ять років тому. — Просила лікарів зробити кесарів розтин. А ті у відповідь: „Другі пологи. Народиш сама!“
Гриша з’явився на світ у 1981 році. 25 хвилин перебував між життям і смертю. Важка асфіксія. Інсульт. 17 днів у кувезі. Дитина була практично безнадійною.
Були вражені руки, ноги, зір, слух, мова. До двох з половиною років малюк не ходив, не сидів, не стояв. У радянській тоді ще Москві після сьомого сеансу голкотерапії зробив перші кроки. Другий курс голкотерапії провели вже донецькі фахівці (сім’я жила в Червоноармійську Донецької області, тепер — Покровськ), після чого пацієнт… перестав ходити. Лікарі розводили руками. І раптом…
«Мені було три роки, а в тата був день народження, — згадував Григорій. — Я сидів у пісочниці. І на подвір’я зайшов тато. В руках він тримав сумку з величезними червоними яблуками. І такі почуття мене охопили! І радість, що його бачу, і краса цих яблук, і бажання негайно вгризтися в них зубами… Я закричав: „Тату! Тату!“ — і як підскочив на ноги, кинувся до нього! Всі просто оніміли.
Дідусь, царство йому небесне, казав, що, якщо я піду, подарує мені мотоцикл з коляскою. І ось ми з’являємося. У діда — очі на лобі. Цілує мене, обіймає. А я йому так хитро: „Діду, мотоцикл!“
Рідні мене пестили й плекали. Але й суворо питали за навчання. Спочатку я перебував на домашньому навчанні. Потім потрапив до інтернату. І хоча мама казала, що мені потрібні спеціальні методики, мовляв, так буде краще для мене, що на вихідних буду вдома, я довго бунтував. А потім втягнувся, здружився з дітьми, став найкращим учнем… Після шостого класу батьки перевели мене до звичайної школи.
За прикладом мами, економіста та бухгалтера, юнак з відзнакою закінчив Донецький економічний технікум і торговельний інститут. Весь час шукав роботу.
«Брали тільки туди, куди ніхто не хотів іти, — згадує мій співрозмовник. — Я друкував методички за 128 гривень на місяць (у 2002 році), трудився оператором ПК у міськводоканалі. Працював брошурувальником: згинав аркуші формату А4 навпіл, розривав і клеїв конверти. Саме те для людини з вищою освітою! Якось друг допоміг влаштуватися економістом. Я так хвилювався, що припустився помилки. І хоча більше не помилявся, мене залишили на мінімальній ставці півтори тисячі гривень, тоді як інші мали чотири-п’ять…
— Коли ви вперше відчули себе на рівних з іншими?
— Коли отримав місце в податковій Куйбишевського району Донецька. Жили ми в Червоноармійську. До Донецька і назад — п’ять годин їзди. А мені ніпочім! Я був в ейфорії, поки у 2014-му не прийшли російські окупанти. Податкову з Донецька перевели до Слов’янська. На дорогу йшло тепер не п’ять, а шість годин на добу. Вирішив щось змінювати. Пачками надсилав до Києва резюме. 500 штук. А у відповідь — жодного дзвіночка. Може, тому, що не приховував другу групу інвалідності?
У грудні 2014 року про хлопця написала у «Фейсбуці» Ольга Кудіненко, засновниця благодійного фонду «Таблеточки». Прочитавши її пост, власник великої київської компанії запросив Григорія на співбесіду, запропонував посаду фінансового аналітика, пристойну зарплату і навіть оплачуване фірмою житло.
— Розмова трапилася 29 грудня 2014 року. Я був щасливий. Ось такий подарунок під ялинку, — сміється Григорій.
Про Гришу Гришкана «ФАКТИ» вперше розповіли п’ять років тому
«Жалю і потурань не буде. Згода?»
Коли Гриші було вік Христа, він прочитав біографію американського актора Ар Джей Мітта, народженого з ДЦП.
— Ось це доля! — розповідає мені Григорій, з яким я нещодавно зв’язалася по скайпу. — Рідні від нього відмовилися. А усиновлювачі… розлучилися, і малюка виховувала тільки мама. Вона боролася за те, щоб Ар Джей став ходити. Зовсім як моя мама. І він почав ходити. Потім мама Ар Джея знову вийшла заміж, народила доньку, потрапила в аварію і шість років була паралізованою.
Тоді хлопцеві було 13 років. Він хапався за будь-яку роботу. За прикладом сестри закінчив курси акторської майстерності. А коли на знаменитий серіал «Пуститися берега» потрібен був актор, який грає роль підлітка-інваліда, Мітт підійшов ідеально. Потім зіграв ще в багатьох фільмах. І я подумав: «Чорт забирай! А якщо й я?.. Григорію, чому б і ні?»
У 33-річного переселенця з Донбасу Гриші Гришкана не було козирів Ар Джея, якому практично повністю вдалося подолати наслідки ДЦП. У Мітта іноді лише мимоволі смикається рука. Американський актор ходить добре, його мова рівна. У Гриші хитка хода, не завжди розбірлива мова. Це його не зупинило. Хлопець вирішив стати першим у світі актором з ДЦП, який зіграє головну роль (у Мітта була другорядна) у повнометражному художньому фільмі.
Знайома, з якою він поділився своєю мрією, познайомила його з українським режисером Вінсентом Меттелем, відомим за фільмами «Мисленники», «Спокута» та «Вісім». Тому ідея сподобалася. Головну роль у фільмі (його назвали «Інший») вирішено було віддати Гриші, де він зіграв бізнесмена-інваліда, у якого є все, але немає щастя. «Тільки жалю і потурань не буде, — попередив Меттель перед зйомками дебютанта. — Згода?» «Згода», — погодився Григорій.
І хоча курсів акторської майстерності новачок не закінчував, у нього «горів око», він був сповнений жаги до ролі. І, так, він був кінематографічно вродливий. Чимось схожий на Михайла Козакова. Чорні виразні очі, гордий профіль, довгі пальці аристократа…
Коли у Штатах мене збила машина, подумав: «В Україні відрізали праву ногу, а тут відріжуть і ліву»
— Прем’єра короткометражного фільму «Інший» відбулася у березні 2016 року, — розповідає мій співрозмовник. — Я виступив продюсером фільму. Вінсент Меттель став режисером та автором сценарію. Пізніше ми хотіли зняти й повний метр, але грошей на цей проєкт знайти, на жаль, не вдалося, хоча й намагалися отримати державне фінансування.
Тим часом у Вінсента виникла нова ідея. Він став автором та режисером повнометражного фільму «На щастя». Цей фільм я теж продюсував. Частково вклав свої гроші. Бюджет картини — 200 тисяч гривень. Це дуже скромно. Ми оголошували збір грошей на краудфандинговій платформі, але зібрати вдалося небагато.
Головний герой, як і у фільмі «Інший», теж хлопець з ДЦП. І якщо в «Іншому» мій герой — бізнесмен, то у фільмі «На щастя» це безхатченко, який живе на жалюгідну пенсію інваліда і намагається зрозуміти, чому рідна мати залишила його в притулку…
Прем’єра орієнтовно відбудеться у березні 2021 року. Її перенесли через коронавірус. Фільм планували подавати на Каннський кінофестиваль-2020. Але через пандемію його теж перенесли на 2021 рік. Вінсент Меттель буде повторно намагатися потрапити з ним на Канни. Також він має намір зняти продовження фільму, яке називатиметься «Щастя на продаж».
У фільмі «На щастя» режисера Вінсента Меттеля Григорій Гришкан виконав роль безхатченка-інваліда, якого мати залишила в притулку
«Дивлячись на цей цирк із країною, розумію, як був наївний»
— Отже, всі мрії збулися?
— Мрії не можуть збутися всі! Я знявся в кіно. Це збулося. Батьки допомогли мені купити квартиру в Броварах. Побут��вих проблем у мене немає взагалі. Казка! Мріяв потрапити в політику, щоб займатися проблемами людей з інвалідністю. А ось із цим поки що не складається. У розпал президентської кампанії я написав політтехнологу Зеленського Дмитру Разумкову. Повірив, що «Слуга народу» справді набирає молодих амбітних людей, які ніколи не були в політиці й хочуть змінити країну. Але пан Разумков, прочитавши 2 квітня 2019 року мій лист у «Вайбері»… мене заблокував.
Писав після інавгурації і президенту Зеленському. Пропонував свою допомогу в роботі на благо Батьківщини. Ну і покритикував його трохи. Тоді ще була надія, що кожен голос буде почутий, що «кожен із нас — президент», як нас намагалися переконати. Відповіді з Офісу президента не дочекався. Зараз, дивлячись на весь цей цирк, який відбувається з країною, розумію, як був наївний…
— Супутниця життя у вас є?
— Зараз моє серце вільне.
— Що далі?
— Далі — жити. Я постійно в пошуку нових можливостей. Не маю права заспокоюватися. Пам’ятаю, як мама розповідала, що після пологів мене забрали в реанімацію, а сусідка по палаті їй зізналася: «А я лікарям свого сина рятувати не дала. Нічого доброго таких дітей не чекає. Я сама лікар. Знаю… Краще переплакати один раз, ніж потім дивитися і плакати…» Цікаво, де та жінка зараз? Нічого доброго таких дітей не чекає? «Приходьте на мою прем’єру», — сказав би їй сьогодні.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, як зараз живе Віка Горячко, яка вісім років тому віддала свою шкіру племінниці, що впала в окріп і зазнала серйозних опіків.