У відпочинку я ціную самостійність, свободу та незалежність. Саме тому придбав трейлер, який забезпечує мені повну автономність. Минулого року відпустку провів на Миколаївщині, а цьогоріч зупинив свій вибір на Одещині.
15 липня, неділя. Виїхали з Києва о п’ятій ранку. Під Уманню сталися неприємності: спочатку порвало одне колесо трейлера, а потім і друге. Довелося терміново купувати нову гуму білоцерківського виробництва, щоб уникнути подальших пригод.
Дорогою зателефонував знайомому щодо автокемпінгів. Він порадив Санжейку, що за 30 кілометрів від Одеси. Одразу за містом мене зустрів нескінченний потік зустрічних автівок – люди поверталися з вікенду.
З урахуванням зупинок та повної заміни коліс на трейлері, дорога завдовжки 505 кілометрів від Києва до Санжейки зайняла 12 годин.
Місцеві жителі підказали, як дістатися кемпінгової стоянки. Виявилося, це поле наприкінці села, приблизно кілометр завдовжки та 200–250 метрів завширшки. В’їзд перегороджували мотузкою. Чоловік, схожий на Вінні-Пуха, у шортах з американським прапором і татуюванням «ВДВ» на плечі, збирав по 60 грн з машин за проїзд.
Враховуючи довжину мого автопоїзда (понад 12 метрів), ми з дружиною вирішили спочатку розвідати місцевість на велосипеді, який їхав прикріпленим до трейлера. Незабаром знайшли гарне місце на краю урвища, за 15–20 метрів над морем. Неподалік хтось викопав лопатою сходи до води.
Високий берег Санжейки нагадав мені узбережжя в селищі Андріївка під Севастополем, де я щоліта відпочивав з батьками в дитинстві.
Мій кемпер – це пікап Nissan Navara та двохосний трейлер, виготовлений у Великій Британії у 1995 році. Усередині трейлера все облаштовано для комфортного автономного проживання: є туалет, кухня, вітальня і спальня. Акумулятор заряджається від сонячної панелі потужністю 150 Вт. Я спорудив навіс з половини армійського парашута ДП-6, закріпивши його з одного боку до трейлера, а з іншого – на розтяжки. Також облаштував літній душ із 125-літровою бочкою.
На жаль, найближче джерело прісної води було за 800 метрів від місця стоянки. Тому по воду я їздив на велосипеді, тягнучи за собою спеціальну 40-літрову бочку – акварол. Дві поїздки по воду щодня суттєво зміцнювали мої ноги.
Під час першого запливу в морі увімкнув наручний спортивний годинник у режимі навігації. Відпливши метрів на 300 від берега, почав заміряти маршрут. Виявилося, що від нашого місця до маяка в Санжейці 1800 метрів. Відтоді щоранку я пропливав 3600 метрів.
Загалом, 12 днів відпочинку були чудовими, якщо не зважати на крадіжки з автомобілів у сусідів по кемпінгу. Це траплялося майже щодня. Виклики поліції не дали жодних результатів, тому доводилося постійно пильнувати своє майно.
У селі є чотири продуктові магазини, а також місцеві жителі продають власну городину та фрукти. Ціни помірні: наприклад, місцеві персики коштували від 10 до 20 грн за кілограм.
Майже на кожному подвір’ї продають вино власного виробництва, ціна якого коливається від 40 до 50 грн за літр. Якість продукції, як я перевіряв щодня, непогана.
Під час відпочинку я познайомився з подружжям з Білорусі. Люди жили ніби на іншій планеті, де пропаганда настільки зазомбувала їм мізки, що вони боялися купувати продукти українського виробництва, мовляв, усе сумнівної якості. Вони запитували, чому ми напали на Росію, де бандерівці, та несли іншу маячню. Однак у процесі спілкування переконалися, що ми їх не з’їмо і не пограбуємо. Більше того, вони визнали, що українці живуть заможніше, а головне – що ми є вільною людиною.
На жаль, кемпінгова культура в Україні перебуває на початковому етапі розвитку, і Санжейка є яскравим прикладом цього. Два туалети на весь кемпінг, дві душові кабіни, територію ніхто не прибирає, окрім самих мешканців, відсутнє джерело водопостачання.
Та загалом відпочинок мені сподобався: чисте море, порівняно невелика відстань від Києва, і дуже приваблива ціна. За 12 днів перебування в Санжейці ми з дружиною витратили на двох 3300 грн.
