В одномісній байдарці “Хатанга Спорт” я провів в Андаманському морі між островами Пхукет і Крабі вісім днів і ночей, пережив два шторми, налетів на риф, отримав пробоїну і навіть тонув у морі серед акул. Зате я знайомився з острів’янами, жив на незаселених островах, бачив таку красу, яку показують лише в голлівудських фільмах!
Початок плавання. Знайомство з Бу, пробоїна і порятунок
Настав день, коли я з Бангкока виїхав у бік Пхукета. Моя мета – невелике містечко Пханг Нга та морський національний парк, що охоплює 400 кв. км. На цій площі розкидано 100 мальовничих, переважно незаселених островів!
Попереду мене чекало 100 кілометрів плавання. У містечку Пханг Нга я купив воду, їжу, бензин для примуса; консерви були з собою. Перехожі були в шоці: містом ішов чудак із величезним баулом, в якому містилася байдарка “Хатанга”, весло, насос, намет, спальник, каремат, одяг (включаючи зимовий), фототехніка, штатив, маска, трубка, ласти та рибальська сітка!
Попереду був ще один рюкзак, в якому, крім фототехніки, була купа всього для камер GoPro, зарядні пристрої, акумулятори та ноутбук. Мені запропонували таксі за 300 бат, але я був непохитний: 100 бат і крапка! Адже бюджет мого 10-денного маршруту становив 150–200 доларів! Зрештою, мене підвезли до однієї з порослих мангровими заростями проток національного парку Пханг Нга в обхід центрального входу, щоб не виникло проблем із законодавчими заборонами.
Ось він, причал для туристичних моторних суден і монумент на честь знаменитого острова Као Пін Кан, на якому знімався фільм “Джеймс Бонд і золотий пістолет” з легендарною скелею Тапу. Зараз його просто називають островом Джеймса Бонда.
Я сховався в мангри і почав готувати свою байдарку, яку я називав “Крихітка”, до шаленого плавання! Перше, що здивувало – це течія; вона була дуже швидкою і чомусь піднімалася вгору. Та це ж приплив – здогадався я. І це була моя перша перешкода! Але час іти, і замість пляшки шампанського я випив баночку кока-коли. Я почав рухатися вздовж мангрових заростей, іноді пірнаючи то в одну, то в іншу протоку. Коли я вийшов на велику воду, попереду з’явилися мальовничі зелені гостроверхі острови, що більше нагадували гори, які стирчать з води – краса!
У морі було дуже спекотно – +33, а я ще й веслом махав, пити хотілося страшенно. Пив і почав замислюватися, чи вистачить прісної води? Після парочки мальовничих скель з’явився острів Ко Пані – остання точка звичної цивілізації. Тут живуть у будинках на палях рибалки-мусульмани. Я висадився на острів, купив коли та води, поїв і вирішив прямо тут поставити намет і лягти спати.
Але до мене підійшов хлопець, як виявилося пізніше, його звали Бу. Він зацікавився моєю байдаркою. Як виявилося, він катає туристів на каяках на одному з островів! Так ми заприятелювали, він показав мені особливі місця острова і нехитрий побут острів’ян. Вони рибалять, часто привозять на острів туристів, їх тут смачно годують, а потім пропонують купити сувеніри! На острові є навіть невелике футбольне поле також на палях, школа і мечеть!
Увечері перед сном я сходив до Бу додому, щоб прийняти душ. Душ – це діжка з прісною водою; береш черпак і поливаєшся, але як це класно! Бу пояснив мені, як можна з максимальною віддачею використовувати припливи та відпливи. До 9 ранку в мене був час рухатися в бік Пхукета, потім варто було перечекати приплив до обіду, а потім – ловити хвилю вже з відпливом. Я ліг спати. Адже вставати потрібно на світанку.
Вранці я прокинувся від голосу муедзина. Була задуха. Я встав, зібрався, поснідав, взяв 5 літрів води і вийшов на байдарці в напрямку до острова Джеймса Бонда. Проплив повз острів Ко Та Лу Нок. Цей острів – скеля, і висадитися на ньому не було жодної можливості. З тієї ж причини позаду залишився острів Ко Та Лу, але ж Бу говорив мені, що на цьому острові є прихована печерою лагуна, і я б хотів її побачити.
Та я поспішав, адже ще не знав, як поводитиметься моя “Крихітка” в морі під час припливу, і хотів швидше потрапити на острів Джеймса Бонда. Проминувши красивий і великий острів Ко Ра Я Рінг, об 11 годині я гордо пристав до легендарного острова!
Не встиг я отямитися, як до мене підійшов співробітник і показав пальцем на касу, довелося купити квиток – вхід на острів для іноземців – 300 бат! Причому квиткові каси розташовані з двох боків лагун острова, туристів тут повно, очевидно, це один з найпопулярніших островів.
Всіх приваблює скеля Тапу на тонкій кам’яній ніжці. Підпливати до неї суднам заборонено, і бухта спеціально перекрита буйками. Але це не стосувалося моєї “Крихітки”, адже у мене не судно, а байдарка. Так я зміг перетнути бухту і підійти впритул до незвичайного острова Тапу.
Вдосталь насолодившись красою та втомившись від туристів, я все ж вирішив трохи повернутися і дослідити великий безлюдний острів Ко Ра Я Рінг. Адже він був із пляжами, мангровими лісами, що кишать крабами та незвичайними рибами – мулистими стрибунами, здатними не лише стрибати, а й пересуватися по суші та між коріннями мангрових дерев!
Спостерігати за цією формою життя було так цікаво, що я пропустив початок відпливу і продовжував рухатися вздовж диких, але сповнених життя скелястих берегів острова. Саме тут я помітив рифову акулу, мені навіть здалося, що їх було дві!
Йшов я уздовж скель, ховаючись від спеки, і тут несподівано відчув у днищі сильний удар! Відразу в човен полилася вода. Я налетів на риф! Байдарка продовжувала захлинатися у хвилях Андаманського моря, і мені довелося робити екстрену висадку на скелястому острові! Інакше моя техніка – фотоапарат, камера, об’єктиви, комп’ютер – наказала б довго жити!
Я витягнув з байдарки всі речі і взявся оцінювати завдані збитки. На пробоїну було боляче дивитися – 35 сантиметрів рваної рани на улюбленій байдарці – це жах! А у мене навіть клею немає – його чомусь конфіскували в аеропорту, витягли з багажу! Все, думаю, припливли. Острів – суцільна скеля! Потрібна евакуація, але тут туристичні судна близько не проходять! Добре, хоч вони взагалі є!
Вдалині з’явилося туристичне судно, я йому щосили махав, а що ж люди на ньому? Вони мене бачать – і махають мені у відповідь! Минає півгодини. На трьох наступних суднах реакція така ж! Мабуть, усі занадто розслабилися. Стоїть людина на скелі, де навіть лягти неможливо, де немає ні піску, ні пляжу, щосили махає руками! Невже це не підозріло?…
Втомився я махати і став думати, як вирішити проблему. Повернутися мені потрібно хоча б на острів Ко Пані, там спробувати заклеїти байдарку. Але до нього – три кілометри! Все одно, думаю, сидіти тут на скелі і чекати – не вихід! Балони цілі, отже, моя “Крихітка” не потоне, головне – техніку не намочити. Беру рулон широкого скотчу і проклеюю ним дірку з двох сторін. Начебто тримається. Ну, в дорогу! Тепер акуратно обходжу риф і повільно рухаюся на острів Ко Пані.
Зрештою, увечері на острові знайшов Бу, з’ясував, що в нього є клей, але немає гумових клаптів такого розміру! Він повів мене в магазин. Ми купили товстого помаранчевого скотчу і залатав кількома шарами пробоїну з двох сторін. І я вирішив – завтра знову вийду в море!
Дивовижні острови і напад мавп
Вранці мене розбудив заклик муедзина на намаз, і, незважаючи на те, що тільки почало світати, в повітрі не було ні натяку на свіжість – все та ж задуха. Цього разу я вже не поспішав на острів Джеймса Бонда. Тому спокійно досліджував острів Ко Та Лу з гротом і печерою, яка веде в невелику лагуну. Красиво, особливо коли немає туристів: у відплив і приплив у гроті утворюються хвилі і течія, ніби на порогах гірської річки. Коли з’явилися перші теплоходи з туристами, я вирішив, що пора вирушати.
Далі я з побоюванням просувався вздовж красивого, але підступного острова Ко Ра Я Рінг, біля берегів якого я вчора налетів на риф. Я вирішив відпочити, викупатися і чекати відпливу на красивому острові Ко Янг. Острів з піщаним пляжем, мангровими деревами і величезною гостроверхою вершиною. Вглиб острова вела стежка, але я боявся залишати без нагляду байдарку. Тому просто купався, а щоб мене не пекло сонце, навіть поставив намет і в ньому годинку відпочив.
З відпливом я вирішив іти далі і стати на ночівлю на острові Ной. До того ж, до нього було всього 3 кілометри. Взагалі в затоці Пханг Нга, між Пхукетом і Крабі, є кілька островів з назвою Ной! Повна назва острова Ной, на який я висадився, була Ко Пра Ват Ной. Він виявився дуже великим і красивим, і дійсно нагадував гігантський корабель, в центрі якого височіла могутня гора, що поросла тропічними деревами.
Але тут вітер став посилюватися, хвиля – підніматися, і я вирішив сховатися з протилежної частини острова. Починався шторм, я став поступово обходити острів і помітив, як рибалки на своїх прудких довгохвостих човнах “лонгтейл” поспішають з моря до мангрових проток. Я також слідом за ними втік від великої хвилі в мангри. А в мангрових протоках виявився прихований від очей шлях до цивілізації – до села Такуа Тунг.
Вітер посилювався, і я вирішив вже не смикатися, а ночувати тут, прямо біля пірсу з човнами, під захистом мангрових дерев. Природно, багатьом жителям села було цікаво, що це таке до них пришвартувалося. Однакову цікавість викликали і моя байдарка, і я сам. У натовпі допитливих рибалок і звичайних селян я познайомився з молодим хлопцем Бані. Він знав англійську на такому ж рівні, як і я. Тому нам було про що поговорити.
Колись до них теж їздили туристи, адже поруч був острівець на кам’яній ніжці у вигляді “гриба” – місцева екзотика. Але під час цунамі шапка кам’яного гриба впала, і тепер до них мало хто їздить. Зате недалеко від їхнього села є пагорб, з якого відкривається гарний вид на національний парк і острови затоки Пханг Нга, і він мене відвезе туди на мопеді! О п’ятій вечора ми вже мчали селом. Бані віз мене дбайливо, щоб усі встигли нас помітити і оцінити, який крутий Бані – білого прибульця кудись везе!
Ця гірка, яка знаходиться кілометрів за 2–3 від села – місцева визначна пам’ятка. Тут навіть кемпінг є.
А до заходу сонця, щоб помилуватися красивим видом, а не витріщатися вдома в телевізор, збирається дуже багато місцевих жителів! Вони просто милуються, спілкуються один з одним! Вид дійсно гарний: у безмежних просторах океану мангрові ліси облямовують берегову лінію національного парку Пханг Нга.
У національному парку Пханг Нга 42 унікальних острови та мангрові ліси, найбільші на півдні Таїланду! Коли ми повернулися, я поставив намет, а Бані привіз мені місцевої їжі. Ми попрощалися пізно ввечері, коли москіти стали нестерпними, я ліг спати, а вночі піднявся сильний штормовий вітер.
Вранці я прокинувся на світанку, вітер почав стихати. Я вирішив до припливу сходити в село і прикупити в дорогу води та продуктів. Взяв воду, колу, кілька пачок макаронів. Далі будуть лише острови, де немає ніякої цивілізації, аж до Пхукета. Я доїв рис із рибою, що приніс Бані, зібрався і з припливом вирушив у дорогу.
Проминув скелястий острів Ко На Кае, але до нього не було можливості пристати. У морі мені зустрічалися судна, що везли натовпи туристів на острів Бонда. А я підійшов до Ко Хонг – це дійсно дуже красивий острів! Ко Хонг дослівно перекладається як “острів з порожниною”. Там і справді є лагуна, яку оточує цілий невеликий архіпелаг. Пляжу на острові немає, зате кілька скель обступили неповторну бухту з двома наскрізними гротами і кількома невеликими глухими печерами.
З одного боку лагуни на вході стоїть велетенська скеля не гірша, а як на мене, навіть краща, ніж на острові Джеймса Бонда. Але у цього незвичайного острова є одна вада – занадто багато туристів прибувають сюди на теплоходах з каяками. Усю лагуну заповнюють вервечки каяків. Для загального ознайомлення я обійшов на своєму каяку весь острів Ко Хонг.
Тайці просто не знають слова “байдарка”, і тому я теж став звикати до того, що у мене каяк. Зазирнув до печери і вийшов через грот з видом на острів Ко Панак у відкрите море. Повз мене потяглася чергова вервечка каяків. Я вирішив перечекати на сусідньому великому острові Я Ко Яй. Пройшовся вздовж острова, відшукав дикий пляж і відпочив на ньому.
Помітивши, що після обіду туристичні кораблики пішли, я повернувся на острів Ко Хонг. Зайшов у бухту острова – нікого немає! Всього 20 хвилин я зміг насолодитися на самоті красою лагуною острова! Ко Хонг – найкрасивіший острів, який я поки бачив! Потім знову повалили каяки, і я вирішив: все, пливу до острова Ко Панак. До темряви розвідаю, де є приховані таємні входи в печери і лагуни, а вже завтра зранку почну їх досліджувати.
Небо стало темніти, збирався дощ, але я вже йшов на Ко Панак. Тільки-но причалив і відійшов від байдарки, на неї тут же накинулися мавпи і спробували випатрати моє суденце. Я дістав штатив і так, ніби ненароком, дав зрозуміти трьом агресивно налаштованим мавпам, що в разі потреби буде боляче! Ватажок цієї піратської зграї відразу все зрозумів, сів поруч на пісочку і став чекати.
Я спостерігав за ними, стоячи поруч, хвилини через три він, натхненний криками своїх побратимів, знову поліз на абордаж! Стало ясно, що з такими сусідами спокійно переночувати не вийде. Тому прийняв рішення йти на острів Ко Пхао – там виднівся пляж. До того ж, острів знаходився всього за два кілометри від острова Ко Панак. Незабаром я підійшов до цього незаселеного острова. Ще не встиг висадитися, дивлюся, а на пляжі бігають мавпи!
Та вже подітися нікуди, темніє, може, вони теж скоро спати ляжуть. Поставив намет, на всяк випадок з байдарки перетягнув усі речі, прив’язав байдарку до намету. Приготував макарони з тунцем, поїв. Погодував трохи москітів і ліг спати. Штатив поклав поруч на випадок мавпячої атаки!
Острови лагуни Ко Панак і старт на Пхукет
Я вирішив цілий день присвятити дослідженню острова Ко Панак і взяв курс на нього. Острів відомий системою великих печер, що ведуть у приховані лагуни. Вони з’єднані з Андаманським морем довгими наскрізними тунелями. Ці печери і лагуни вважаються кращими місцями для каякінгу в затоці Пханг Нга. Всього острів Ко Панак налічує 7 прихованих лагун і кілька відкритих. Я підійшов до острова ще до припливу, до першої невеликої печерки, розвіданої напередодні. Але мені довелося чекати, погойдуючись у байдарці, доки прийде вода.
Зате з припливом, коли вода тільки почала прибувати, я увійшов до першої печери і в лагуну. Це цілий загублений світ! Тут навіть літали кілька чапель, що в польоті нагадують птеродактилів. По мулистому дну, ще не покритому водою, “бігали” рибки-стрибуни. Чаплі, швидше за все, полювали саме на них і на крабиків. Думаю, добре, я зараз теж собі стрибуна сфотографую. Виліз з байдарки і давай бруд місити. Але догнати стрибунів я так і не зміг, мул засмоктує ноги по коліна.
Після відпочинку на пляжі і прогулянок по лагунах та печерах я вибрався до байдарки, яку залишав зовні, і зрозумів, що погода знову псується – з боку Крабі на мене сунув шквальний вітер і дощ. Треба шукати притулок. Я знайшов величезну печеру зі сталактитами, сталагмітами і кажанами. Витягнув байдарку, роздягнувся, повісив свої мокрі речі сушитися. Шторм лютував, небо почорніло, і стіною лив дощ, аж багатьох островів просто не було видно. А величезна печера з галереями із сталактитів та сталагмітів стала моїм домом.
Я на примусі приготував собі їжу, а щоб вночі на мене кажани згори не гидили, вирішив поставити намет. Туристи давно відпливли, я дивився з печери на шторм і величезні хвилі і розумів, що зараз я зовсім відрізаний від світу на острові в Індійському океані. Ніч пройшла під шум хвиль і писк голодних кажанів, які розуміли – погода нельотна! На моє щастя, до ранку шторм став стихати. Я зібрав речі і дочекався в печері світанку, було дуже красиво. Але з першими променями потрібно було братися за весла, сьогодні я хотів дістатися до півночі Пхукета, а це означало, що у відкритому морі мені потрібно пройти одинадцять кілометрів.
Увімкнув музику і почав гребти. Перш ніж досягти північного краю 70-кілометрового острова Пхукет, я проминув останніх два острівці: Ко Лава Яй і Ко Ной. О 10 ранку я досяг північної точки острова Пхукет. Ще через два з половиною кілометри, нарешті, пристав до берега. Я п’ять годин без відпочинку гріб у морі. Їсти хотілося страшенно. Води немає, їжі немає, сірники відсиріли, і я вирішив зайти для поповнення провіанту на модну яхтову стоянку Ао По Гранд Марина.
Зайшов, пришвартував свою байдарку в самому центрі марини, де навколо – одні круті яхти. Я виліз з байдарки, а на мене всі, хто був на сусідніх суднах, здивовано дивляться…
– Хелоу, ай ем а Кептен!
І пішов капітан гордо шукати магазин. За кілометр від марини, за розкішним готелем, я знайшов магазин. Відразу купив кілька банок коли і три півторалітрові пляшки води, печива і якісь рибні консерви. Прогулявся по Ао По Гранд Марина. Навпроти був острів, на ньому виднівся пляж. Все, на сьогодні з мене вистачить махати веслом, тільки пляж і релакс.
Приємне завершення
Підйом на світанку. Сьогодні потрібно пройти більшу частину шляху вздовж узбережжя Пхукета. І ось я підходжу до пляжу, за яким видніються розкішні вілли. І це був єдиний пляж, який був просто вилизаний: жодної пляшки чи папірця, ніякого пластику і пакетів, навіть жодного опалого листочка. Я вирішив відпочити тут до відпливу. За весь час, що я провів на пляжі, я побачив тільки одну дівчину і двох прибиральниць пляжу. З відпливом я подався за мис і вдалині побачив Ко Ма Прао – останній острів в моїй експедиції. Але у мене закінчувалася вода і їжа. До найближчого села на палях було сім кілометрів.
Я взяв курс на село, перебуваючи в абсолютній впевненості, що там знайду магазин. Один будинок, обкладений плиткою, виділяється серед інших – швидше за все, це і є магазин. Підходжу. Погаласував трохи, щоб мене почули. А це, виявляється, не магазин, а помешкання місцевої родини, і подивитися на мене зібралася купа народу. Чоловік у цьому жіночому “квітнику” виявився господарем будинку. Я з ним познайомився.
– Кю, капітан Кю!
– Євген, теж капітан!
Кю і його дружина Ну з радістю погодилися мене прийняти. У капітана Кю був вельми заможний будинок: в ньому був телевізор, шафи, матраци, підлога, покрита плиткою, а ще – душ і туалет. Мені принесли бананів у солодкому сиропі, потім запропонували душ, одним словом, суцільна гостинність!
Я прогулявся по селищу. Жителі грали в азартні ігри, влаштовували півнячі бої, загалом, розважалися, але попросили мене не фотографувати. Увечері мої господарі влаштували мені святкову вечерю. Було приготовано дуже багато страв: велика риба, морські равлики, м’ясо, курка, салати, і, звичайно ж, рис. Все було дуже смачне, і вперше за 7 днів я по-справжньому наївся! Капітан Кю заробляє на життя тим, що возить китайських туристів на острови Пі-Пі і Крабі.
Він розповів, що там дуже красиво, але туристів – натовпи! І він втомився від китайців! Завтра йому якраз виходити в море о 6-й ранку! Так що ми з ним вже не побачимося. Ми показували один одному карти наших маршрутів і ділилися фотографіями. Лягли за північ, я розташувався прямо на веранді і заснув. Прокинувся вранці, як зазвичай – зі сходом сонця. Капітан Кю поїхав ще раніше. Господиня пригостила мене кавою з тістечками із рису з джемом.
Я зібрався і став чекати приходу води. Сьогодні я хотів дослідити на байдарці узбережжя острова Ко Ма Прао. Але, як виявилося, вода тут відходить дуже далеко – метрів на шістсот. Під час відпливу місцеві пересуваються на спеціальних дерев’яних санках – ставлять в ці санки одну ногу, а другою відштовхуються від мулу. Попрощавшись з усіма, я, нарешті, вийшов у море.
О третій годині дня дістався до острова Ко Ма Прао і пляжу. Між цим островом і Пхукетом ходять катери і пороми.
Є пара ресторанів на воді. Я висадився на одному з них, взяв літр пепсі і випив за успішне закінчення мого плавання по Таїланду. Хоча відчуття завершеності моєї морської пригоди виникло саме в селі у капітана Кю, серед добрих тайських сердець. Перебрався на острів, подивився на реставрацію традиційних човнів лонгтейлів, викупався. Поставив намет на пляжі острова, остання ніч була задушливою!
Зранку я перебрався на іншу сторону, вже на пірс Пхукета. Так почалося моє побіжне знайомство з Пхукетом. На пірсі я вимив човен, став сушити і перебирати речі. Було сумно: позаду – 100 кілометрів у морі, але й приємно, що я зміг їх пройти. Тепер мені потрібно відмити і себе, і байдарку. Добре, що при вході на пірс є туалет з умивальником. Довелося набирати воду в пляшку і лити на себе! Через п’ятнадцять хвилин зловив я рикшу з коляскою і поїхав на вокзал. Купив квиток на вечірній автобус до Бангкока.
Вранці опинився в Бангкоку. Час до вечірнього літака ще був, і я вирушив на вулицю Кхао Сан Роуд і просадив третину бюджету експедиції, купуючи сувеніри та подарунки. Отже, 10-денна експедиція по Таїланду мені обійшлася майже в шість тисяч бат – це 170 доларів, з них дві тисячі бат, або 57 доларів – це сувеніри та подарунки. Дві тисячі триста пішло на транспортні витрати: автобуси, таксі, маршрутки. І тисяча сімсот бат на харчування, причому, велика сума на воду.
Моя наступна божевільна експедиція на байдарці буде по Замбезі до водоспаду Вікторія. Приєднуйтесь! Адже, як сказав Колумб: “Ви ніколи не перетнете океан, якщо не наберетеся мужності втратити берег з очей!”
