Конструктор перших ракет народився на Полтавщині
Село Лютенька, що на Гадяччині на Полтавщині, відоме не лише однойменною річкою, яка впадає у Псел. На Місяці, нашому супутнику, існує кратер, названий на честь Олександра Засядька. Хто ж ця постать і за які заслуги він отримав таке визнання ще у 70-х роках минулого століття?
Олександр Засядько, син головного гармаша Запорозької Січі Дмитра Засядька, є першим українським конструктором ракетної зброї. Його розробки вважаються прообразами сучасних систем залпового вогню, таких як «Град» та знамениті «катюші».
Олександр Засядько народився у листопаді 1779 року. Після ліквідації Запорозької Січі Катериною ІІ, батько Олександра, Дмитро Засядько, дослужився до генерал-майора. Він отримав земельний наділ у Лютеньці, і родинне урочище з велетенськими дубами донині носить назву Засядьківщина.
Змалку, у десятирічному віці, Олександра віддали на навчання до Артилерійсько-кадетського корпусу.
У віці 18 років підпоручник Олександр Засядько був призначений до артилерійського батальйону на Херсонщині. Згодом брав участь в італійському поході під командуванням Суворова, а в 1806–1812 роках – у російсько-турецькій війні під командуванням Кутузова. Завдяки своїй кмітливості, винахідливості та мужності, він був нагороджений орденами Георгія, Володимира та Анни.
За особисту відвагу та героїзм, проявлені під час штурму фортеці Разград, капітан Засядько отримав найпочеснішу в Російській імперії іменну зброю – золоту шпагу «За хоробрість». Першим її власником був Багратіон, а третім, вже після Засядька, – фельдмаршал Кутузов, за результатами Бородинської битви.
Втім, військова служба полягає у бойових діях, а війни, які Російська імперія вела у першій половині ХІХ століття майже безперервно, не дозволяли б згадувати Олександра Засядька сьогодні, якби він був лише військовим.
Однак, талант винахідника в характері та діяльності Засядька був домінуючим.
Уявіть собі: 35-річний бойовий офіцер, герой численних битв, продає свій маєток під Одесою. На отримані власні кошти він відкриває піротехнічну лабораторію. У 1815 році проводить експерименти з бойовими ракетами, які сягають надзвичайної для того часу відстані – до 3000-4000 метрів.
Невдовзі він сконструював установку, з якої можна було вести залповий вогонь шістьма (!) пороховими ракетами. Це сталося за 125 років до появи легендарних шестиствольних «катюш».
Історично склалося так, що війни та нагальна потреба армій у найдосконаліших засобах озброєння стали одними з ключових чинників розвитку науки і техніки.
Видатний український винахідник розвивався у цьому ж руслі. У 1820 році він очолив новостворене Михайлівське артилерійське училище, яке згодом стало академією.
Під його керівництвом було створено Санкт-Петербурзький арсенал, що перевершував за досконалістю будь-які європейські аналоги того часу.
Він керував пороховим заводом та піротехнічною лабораторією. Його винаходами стали гарматні лафети, портативна машина для пересування гармат найбільшого калібру, пороховий млин та багато іншого.
Аж до організації масового виробництва зброї в ракетному закладі. Коли Олександрові Дмитровичу виповнилося 49 років, його призначили начальником штабу артилерії російської армії.
Завдяки його зусиллям, ракетною артилерією були озброєні не лише сухопутні війська, а й Чорноморський флот та Дунайська флотилія.
Під час штурмів турецьких фортець – Браїлова, Шумни, Варни – «катюші» Засядька відіграли вирішальну роль.
У 1834 році, за станом здоров’я, Олександр Засядько вийшов у відставку та оселився в Харкові.
Хоча генерал-лейтенант і полишив військову службу, його мрії не згасли.
Він розробляв машину для подолання Дніпровських порогів, працював над удосконаленням ракет (він першим у світі запровадив термін «ракета»). Дивлячись на зоряне небо та Місяць, він, можливо, і не здогадувався, що майже через 200 років після його народження на його честь буде названо кратер на супутнику Землі. Адже розроблені ним розрахунки та принципи реактивної тяги і балістики стали вагомим внеском у розвиток космонавтики.
Олександр Засядько пішов з життя навесні 1838 року, не доживши півтора року до свого 60-річчя. Поховали його, як і заповідав, у Курязькому монастирі на Харківщині.
На жаль, могила не збереглася – до цього доклали руку революціонери 1917 року.
Книжку про Олександра Засядька заборонили в УРСР
Вперше у ХХ столітті Україна мала дізнатися про свого видатного земляка з книжки «Шпага Олександра Засядька» Юрія Нікітіна. Видання видавництва «Молодь» побачило світ у 1979 році, до 200-річчя від дня народження винахідника. Та, на жаль, видання спричинило значне невдоволення головного ідеолога КПУ в Україні Валентина Маланчука. За його особистою вказівкою книжку вилучили з продажу, а 30-тисячний тираж наказали пустити на макулатуру.
Більше того, передбачалося покарання для мене, як головного редактора видавництва «Молодь», що випустило книгу. Йшлося про виключення з лав Компартії та звільнення з роботи. Майже двомісячний тиск врешті-решт призвів до… звільнення самого Маланчука. В апараті ЦК КПУ знайшлися й порядні люди. Книжку вдалося врятувати, хоча для цього довелося продати весь тираж до Білорусі. Я ж залишився на своїй посаді, а серед друзів отримав прізвисько «шпагоглотатель».
Володимир Біленко, головний редактор видавництва «Молодь» у 1970-х роках