1 липня 1932 року побачила світ перша кольорова обкладинка журналу Vogue. Її автором став легендарний фотограф Едвард Стайхен. Наталія Васюра, журналістка та дослідниця, розповідає історію одного з найвидатніших фешн-фотографів, який закарбував образи Чарлі Чапліна, Грету Гарбо та створив незабутні кадри для Vogue і Vanity Fair.
Едвард Стайхен
Реклама.
У подібний спекотний день, рівно 94 роки тому, американські читачі отримали новий випуск журналу Vogue. Те, що вони побачили, викликало не просто здивування, а справжнє захоплення. До цього моменту обкладинки всіх видань, будь то модні чи політичні, були виключно ілюстрованими. А тепер, вперше в історії, журнал прикрашав кольоровий фотознімок. На липневій обкладинці Vogue за 1932 рік американці побачили плавчиню в яскравому купальнику, яка тримала над головою червоний м’яч. Автором цього проривного фото був Едвард Стайхен, без якого сучасний світ моди був би зовсім іншим.
Виходець із бідної родини емігрантів з Люксембургу, він одним із перших почав експериментувати з кольоровою фотографією. Водночас, на початку століття, після навчання в Парижі, Стайхен створював захоплюючі чорно-білі портрети, які завдяки грі світла нагадували живописні полотна модерністів.
Він фотографував Огюста Родена, Альфонса Муху, Морріса Метерлінка, Теодора Рузвельта та Ріхарда Штрауса, а своєю “улюбленою моделлю” називав Бернарда Шоу. У 1911 році Едвард Стайхен на замовлення французького журналу Art et Décoration виконав серію знімків дівчат-моделей у вбранні від Поля Пуаре, тим самим започаткувавши модну фотографію. Саме ці кадри сьогодні історики моди вважають першою у світі фешн-фотосесією.
Зйомка Едварда Стайхена для Vogue
Коли в середині 1920-х років американський видавець Конде Наст побачив роботи Стайхена, він негайно запросив його очолити фотовідділ Conde Nast та створювати знімки для Vogue і Vanity Fair. Варто зазначити, що свою першу модну фотосесію Стайхен провів просто у нью-йоркській квартирі Наста. До цього моменту він ніколи не використовував штучне освітлення – лише природне денне світло. Проте саме після цього фотосету Стайхен почав експериментувати з поєднанням денного та студійного світла. І його перша кольорова обкладинка з дівчиною-плавчинею стала своєрідним апогеєм цих творчих пошуків. Цей знімок був зроблений у студії, проте він чудово відтворював атмосферу сутінкового пляжу та прохолоду літнього вечора.
Стайхен під час роботи
Паралельно зі зйомками одягу Стайхен створював портрети відомих особистостей для Vanity Fair. І для кожного він мав свій унікальний підхід. Так, під час роботи з Чарлі Чапліним виникли труднощі з самого початку – досвідчений актор одразу зізнався, що йому важко всидіти на місці і він не знає, як поводитись під час знімання. Тоді Едвард Стайхен просто розпочав розмову з ним, показував свої фотоальбоми та розпитував про фільм “Золота лихоманка”, який щойно вийшов на екрани. Чаплін настільки захопився бесідою, що розслабився, а фотограф зробив одні зі своїх найкращих кадрів.
Чарлі Чаплін в обʼєктиві Стайхена
Схожа ситуація склалася і з Гретою Гарбо. Стайхен зміг зазнимкати її у перерві на знімальному майданчику фільму “Жінка справи”. Фотограф запропонував актрисі сісти на звичайний стілець і почав знімати. У момент, коли він попросив її прибрати пасмо волосся з чола, і вона з досадою вигукнула: “О, це жахливе волосся!”, Стайхен зробив той самий культовий кадр, який донині вважається найкращим портретом Грети Гарбо.
Грета Гарбо
Кількома роками пізніше Едварда Стайхена запросили фотографувати Анну Стен – українську актрису, з якою того часу американська кіностудія підписала один із найдорожчих контрактів в історії Голлівуду. Анна, ім’я якої донедавна було майже невідоме українському читачеві, на початку 1930-х років була яскравою європейською кінозіркою, яка працювала в звуковому кіно з найвідомішими акторами та режисерами.
За плечима Стен була успішна кар’єра в Радянському Союзі, навчання у Київському театральному технікумі, голодні роки під час Визвольних змагань та смерть улюбленого батька. Після остаточного встановлення радянської влади в Україні їй, спадкоємиці козацького роду по батькові та купецького по матері, довелося приховувати своє походження.
Анна Стен
На початку її кар’єри в США Стайхен створив кілька фотографій Анни, які кардинально відрізнялися одна від одної. На знімку для Vanity Fair вона постала такою, якою її не бачили ні до, ні після. Проста дівчина, з неохайно зібраним волоссям, одягнена в досить скромну сукню. Основний акцент фотограф зробив на погляд – глядач бачить очі розумної жінки, яка очевидно не така проста, як її подають публіці. Складається враження, що Стайхен отримав завдання зобразити своєрідну селянку (продюсери тоді активно просували Стен як “російську Попелюшку”), але, вловивши її справжню сутність, показав читачам, що Анна зовсім не та, якою її намагаються представити продюсери.
Існує ще один знімок – зовсім інший. Тут вона постає такою, якою, вочевидь, і була насправді – драматична європейська актриса з багатим досвідом, дещо стурбована своїм невизначеним майбутнім у Голлівуді, готова працювати та боротися за своє місце під сонцем. На ній блуза від Chanel з особистого гардеробу, з яким Анна прибула до США. Її волосся лежить неслухняними пасмами, без жодної укладки. Саме так вона любила виглядати поза камерою.
Цією роботою Едвард Стайхен вкотре продемонстрував свою чутливість і глибину. До речі, Грета Гарбо після свого фотосету зазначила, що з нього неодмінно вийшов би чудовий кінорежисер. Адже ніхто краще за нього не вмів так добре працювати зі своїми моделями.
Найближчу виставку Едварда Стайхена можна відвідати під час фестивалю Rencontres d’Arles (Арль, Франція) з 6 липня до 4 жовтня 2026 року.
Дізнатися більше про Анну Стен можна у книзі Наталії Васюри “Анна Стен. Невідома історія першої української зірки Голлівуду”, виданої видавництвом Stretovych.