20 червня людство відзначає Всесвітній день біженців, запроваджений Організацією Об’єднаних Націй. Його мета – привернути увагу до долі мільйонів осіб, змушених залишити свої домівки через конфлікти та утиски. У нашій добірці представлено п’ять видатних стрічок про вимушене переміщення: від переможця Каннського кінофестивалю цього року, стрічки “Фіорд”, до документального твору Ай Вейвея “Людський потік”.
“Фіорд”, 2026
Найсильніша картина Каннського фестивалю цього року – пронизливий і безапеляційний трилер румунського кіномайстра Крістіана Мунджіу. В центрі сюжету “Фіорда” – сімейна пара: румун Міхай Георгіу (Себастіан Стен у вражаючому перевтіленні) та його дружина-норвежка Лісбет (незмінно талановита Ренате Рейнсве), які разом із п’ятьма дітьми перебираються до віддалених фіордів Норвегії.
Ідилічна картина нового життя поступово набуває тривожних рис. Місцева громада, яка спочатку радо приймає родину, починає виявляти недовіру до їхньої глибокої релігійності. Коли старша донька Елія (Ванесса Чебан) з’являється у школі з незрозумілими синцями, поспішні висновки запускають ланцюг подій, у результаті яких усіх п’ятьох дітей вилучають у батьків відповідно до суворих норвезьких законів про захист неповнолітніх.
У боротьбі за повернення опіки над дітьми немає чітких героїв чи лиходіїв. Мунджіу з винятковою точністю досліджує внутрішній світ родини Георгіу, особливо Міхая – суворого батька, чий авторитарний метод виховання навряд чи зазнає змін. Це фільм, насичений потужними візуальними образами, стримано зворушливими акторськими інтерпретаціями та складними роздумами про міграцію, виховання дітей, прогресивні цінності та культурні розбіжності. Не дивно, що “Фіорд” врешті-решт здобув “Золоту пальмову гілку” Каннського фестивалю. За результатами Каннського кінофестивалю 2026 року “Фіорд” отримав саме Palme d’Or, а не Гран-прі.
Реклама.
“Бруклін”, 2015
Події цієї зворушливої стрічки Джона Кровлі розгортаються у 1950-х роках. Ейліш Лейсі (чудова робота Сірші Ронан) – пересічна ірландська дівчина, якій доля наказує покинути рідне село. У пошуках роботи вона вирушає у далекий шлях: туди, де знаходять прихисток усі, кому не пощастило на батьківщині, – до Америки. Ейліш працевлаштовується та оселяється в Брукліні. Згодом туга за домом залишає дівчину. Нове оточення та знайомства одне за одним захоплюють її, вражаючи уяву. Вінцем її зміни на краще стає справді грандіозна подія: Ейліш закохується. Але ніколи не знаєш, куди далі заведе круговерть подій…
“Людський потік”, 2017
Свій перший фільм всесвітньо відомий митець Ай Вейвей присвятив мігрантам. Для художника вибір теми є очевидним: з 2011 року Ай Вейвей проживає в Німеччині через політичні репресії, з якими він зіткнувся на своїй батьківщині в Китаї, і, по суті, сам є політичним біженцем. Колись у Китаї був репресований і батько Ай Вейвея, філософ та поет.
“Людський потік” знімався понад рік у більш ніж 20 країнах світу. Фільм містить безпрецедентну кількість персонажів: якщо бути точним, десятки тисяч – це мігранти з Афганістану, Сирії, Іраку, Мексики, Бірми та Південного Судану, які втратили свої оселі та вирушили в дорогу в пошуках кращої долі. Ай Вейвей документує їхній шлях до нового життя. Ай Вейвей – насамперед художник, тому знятий фільм дуже поетичний. Люди в ньому справді схожі на потоки: вони йдуть один за одним крізь ліси, пустелі та міста, пливуть на човнах через моря, а коли камера охоплює їх зверху, з висоти пташиного польоту, то мимоволі сприймаєш їх як мільйони мурах – маленьких, але наполегливих. А факти за кадром озвучують співробітники гуманітарної місії ООН – наприклад, те, що нині у світі понад 65 мільйонів людей вигнані зі своїх домівок. Загалом Ай Вейвей та його команда під час зйомок провели 150 інтерв’ю.
“Зелений кордон”
Фільм оскароносної режисерки Аґнєшки Голланд викликав справжній шквал критики у польському суспільстві та серед урядовців. Міністр юстиції Збіґнєв Зьобро та президент Анджей Дуда порівняли стрічку з “нацистською пропагандою часів Другої світової”. Натомість, варто зазначити, що ця стрічка є дослідженням мігрантської кризи на польсько-білоруському кордоні у 2021 році.
Паралельно у 150-хвилинній стрічці розвиваються лінії мігрантів, волонтерів, польського прикордонника, а також порушуються проблеми та цінності політичних систем Путіна, Лукашенка та Польщі, яка у цьому конфлікті зазнала певного впливу. Маючи багатий досвід у кінематографі, Аґнєшка Голланд (“Ціна правди”, “Слід звіра”) майстерно режисує складну драматургічну сітку, ставить важливі запитання та не забуває висловитися про актуальне – польсько-українські відносини в умовах повномасштабного вторгнення.
“Під вулканом”, 2024
Фільм польського режисера Даміана Кацура розповідає історію української родини, яка вирушила у відпустку на Канарські острови, проте, коли Росія розпочала повномасштабний наступ, вони за одну ніч з туристів перетворилися на біженців. Україно-польська стрічка змальовує зворушливий і чуттєвий портрет звичайних людей, чиє життя за один день кардинально змінює жорстока війна.
Головні ролі у “Під вулканом” виконали Анастасія Карпенко (“Як там Катя?”, “Я і Фелікс”) та Роман Луцький (“Відблиск”, “Сторожова застава”). Оператором виступив Микита Кузьменко, який працював над фільмом “Памфір” та відомий співпрацею над кліпами Гаррі Стайлза, Дуа Ліпи, Cardi B. Це потужне глядацьке кіно, яке розповідає світові про Україну з емпатією та делікатністю.