Поділитися
У ніч проти 15 червня, під час чергового російського вторгнення на територію України, серйозних пошкоджень зазнала Національна кіностудія імені Олександра Довженка — одна з найстаріших кіностудій держави. Внаслідок влучань Україна втратила суттєву частину власної спадщини костюмів.
Дзиґа Вертов, Олександр Довженко, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Іван Кавалерідзе — це лише кілька імен режисерів, чия слава сягає далеко за межі України, пов’язаних з історією кіностудії імені Довженка. За майже століття існування на кіностудії, збудованій колись на околиці Києва, було створено понад тисячу фільмів — серед них ті, які кожен із нас хоча б раз у житті бачив: “Земля”, “Пропала грамота”, “За двома зайцями”, “Вавилон XX”, “Білий птах з чорною ознакою”.
У XX столітті це була одна з провідних кіностудій Європи, яку створювали “талановиті, палко закохані у свою справу ентузіасти”. “Це вони збирали найкраще обладнання по всьому світу та винаходили унікальні пристрої, створювали історичні вбрання, накопичували та виготовляли реквізит, декорації, павільйони з басейнами для спецефектів, відновлювали зброю та повертали до життя транспортні засоби”, — розповідають на кіностудії. Саме тому знищення колекції костюмів кіностудії — це насамперед нищення частини нашої культурної пам’яті.
Під час обстрілів було зруйновано декілька адміністративних і виробничих будівель, прибудови до павільйонів, де відбуваються знімальні процеси, а також костюмерний цех, де зберігалася найбільша та найстаріша колекція костюмів України. Тут налічувалося близько ста тисяч одиниць одягу та три мільйони різноманітних предметів гардеробу, а збитки від їхнього знищення ще належить підрахувати. Колекцією користувалися знімальні групи фільмів та серіалів, театральні колективи та інші творчі об’єднання.
“У цеху зберігалися костюми з таких історичних кінострічок, як “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота” та “Богдан Хмельницький”. Тепер це приміщення за моєю спиною повністю знищене — не лишилося практично нічого”, — говорить генеральний директор кіностудії Довженка Андрій Дончик про наслідки нападу.
Винятковість колекції костюмів Національної кіностудії Довженка криється у кількох аспектах. По-перше, вона формувалася не просто протягом десятиліть, а фактично впродовж століття, відображаючи розвиток не лише національного кінематографа, а й становлення школи українського кінокостюма. По-друге, ці костюми створювали найвидатніші художники з костюмів своєї епохи, працюючи не лише з сучасними їм тканинами, а й з українським національним одягом — досліджуючи його, відтворюючи та переосмислюючи.
Наприклад, разом із Сергієм Параджановим над фільмом “Тіні забутих предків” працювала художниця Лідія Байкова. Разом із режисером вона вивчала побут і звичаї гуцулів, жила в експедиції в Криворівні, відвідувала весілля та похорони, щоб максимально точно відтворити народний одяг Гуцульщини. У фільмі Параджанова актори носять унікальні вишиті сорочки, кептарі, хустки та численні національні прикраси — ґердани, коралі, дукачі. Відновити ці музейні експонати, знищені російським ударом у ніч проти 15 червня, тепер неможливо.
Ще одна стрічка, костюми якої були знищені внаслідок обстрілу, — “Пропала грамота” Бориса Івченка, знята 1972 року, де роль козака Василя виконав легендарний Іван Миколайчук. Символічно, що фільм вже зазнавав утисків з боку російського режиму. Стрічка Івченка вийшла в прокат лише через 10 років після прем’єри — у 1983-му, адже тодішня радянська влада звинуватила її творців у “замилуванні козацькою старовиною”. Сценарій написав Іван Драч, включивши до нього мотиви творів Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Кропивницького, народних повір’їв, пісень і козацьких переказів.
Реклама.
Справжня любов до козацької культури відчутна і в костюмах: Миколайчук та інші актори носять шаровари, лляні сорочки, кептарики, а жінки — самобутні аксесуари: намітки та коралі. Завдяки сценарію Драча та роботі художників команді вдалося іронічно переосмислити українську історію в жанрі розважального пригодницького кіно, яке люблять різні покоління українців.
Усі ці предмети — від аксесуарів і спідньої білизни до взуття — десятиліттями створювалися в цехах кіностудії Довженка. Важливо усвідомлювати, що костюми створювали не лише талановиті майстри: у випадку “Тіней забутих предків” частину речей було знайдено під час експедицій, що передували знімальному процесу. Наприклад, Параджанов і Байкова віднайшли багато автентичного одягу в Криворівні та Кривопіллі. Через обстріл було знищено предмети музейної цінності, якими донині могли користуватися сучасні кінематографісти — на зніманнях фільмів, серіалів і кліпів.
Антоніна Білинська, художниця з костюмів, яка спеціалізується на історичному кіно і, зокрема, працювала над образами для фільму “Захар Беркут”, зазначила, що “матеріальна база кіностудії Довженка — і костюмерний цех, і реквізитний цех — завжди була основою для створення масштабних історичних фільмів”.
“Для мене особисто оцінити масштаб цієї втрати надзвичайно важко, адже з костюмерним цехом кіностудії Довженка пов’язано понад двадцять років мого професійного життя. Я добре знала цю колекцію і багато років працювала з нею безпосередньо. Окрему цінність представляла етнографічна колекція, якою я особисто опікувалася разом із завідувачем цеху Анатолієм Дідковським. Ми відібрали та впорядкували найцінніші зразки народного одягу, прикрас і головних уборів, багато з яких є рідкісними навіть за музейними стандартами, — додає Антоніна Білинська. — Цінність костюмерної кіностудії Довженка полягала не лише у великій кількості костюмів, а насамперед у її унікальності як професійної бази для дослідження історичного одягу. У колекції зберігалися автентичні зразки міського та сільського вбрання XIX — початку XX століття, багато предметів були старшими за сто років. Серед особливо важливих частин колекції була велика збірка історичної нижньої білизни — корсетів, сорочок, панталонів, найдавніші зразки яких датувалися 1850-ми роками. Також там зберігалися унікальні шовкові етнографічні хустки, прикраси та аксесуари, які через свою крихкість практично неможливо отримати для вивчення в музейних фондах”.
За словами Антоніни, у Східній Європі існувало лише дві подібні бази: окрім Києва, це кіностудія Barrandov у Чехії, де можна було знайти реквізит для історичних зйомок. Саме тому знищення костюмерного цеху кіностудії Довженка — це велика втрата і для фахівців, які працюють у кіновиробництві, і для всієї країни: “На відміну від музейних експонатів, з цими предметами можна було працювати як з навчальним і дослідницьким матеріалом: вивчати технології пошиття, конструкцію виробів, тканини, особливості крою та оздоблення. Для художників з костюмів, сценографів, реставраторів і дослідників це була безцінна практична база, яка дозволяла не лише бачити історичний одяг, а й розуміти, як він був створений. Протягом багатьох років художники з костюмів власним коштом реставрували та підтримували значну частину колекції, усвідомлюючи її важливість для майбутніх поколінь фахівців. Тому йдеться не просто про втрату складу з костюмами. Це втрата унікального архіву матеріальної культури, професійної школи для митців кіно та одного з найважливіших центрів збереження історичного одягу в Україні”.