У програмі цьогорічного Docudays, що триває у Києві до 12 червня – шедеври документалістики з усього світу та свіжі українські стрічки.
"Якби голуби перетворилися на золото"
Зворушлива та поетична стрічка чеської режисерки Пепи Лубояцкі розглядає тему сімейних травм. Протягом кількох років Пепа знімає своїх найближчих, прагнучи збагнути причини наркотичної залежності її брата. Це грайлива, вигадлива за формою робота: відеощоденник переплітається зі стилізованими спогадами, зображеннями з ШІ-анімацією та графічними елементами, формуючи поліфонію голосів, що звертаються до минулого. У фільмі без надмірної сентиментальності висвітлюються причини та наслідки залежності, піднімаючи питання про межі любові та контролю, а також про справжнє значення поваги: чи це порятунок, чи відпускання.
Реклама.
Прем’єрний показ стрічки відбувся на Берлінському кінофестивалі, де “Якби голуби перетворились на золото” здобули нагороду за найкращий документальний фільм.
“Блаженні”
Персонажами стрічки “Блаженні” Андрія Лисецького є четверо українських митців, які в умовах повномасштабної війни шукають відповіді на питання про роль митця під час бойових дій. Це Нікіта Кадан, Михайло Алексеєнко, Данило Неміровський та Антон Гурин. Фільм присвячено пам’яті Антона Гурина, який у 2022 році приєднався до лав ЗСУ, а у 2025 році зник безвісті під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку.
Стрічка делікатно висвітлює історії боротьби та творчості, дозволяючи героям розкрити свій внутрішній світ і осмислити особисті вибори.
“Сліди”
Одна з найрезонансніших картин Берлінале, що торкається однієї з найгостріших тем сучасної війни – сексуального насильства з боку російської армії. У стрічці “Сліди” Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк зібрано шість свідчень українських жінок, які з 2014 року зазнали сексуального насильства на Донбасі, Херсонщині та Київщині внаслідок російського вторгнення. Усі вони є учасницями організації “СЕМА Україна” (SEMA Ukraine), яка об’єднує українських жінок, котрі постраждали від сексуального та гендерно-обумовленого насильства через збройну агресію Росії проти України.
“Ілюзія тихої ночі”
“Ілюзія тихої ночі” – колективний портрет нації, яка вже четвертий рік живе в умовах повномасштабної війни. 40 кінооператорів та громадян з усієї країни в ніч з 27 на 28 липня 2025 року зафіксували те, що вони бачили, створивши документальний зріз однієї ночі в країні під час війни. Фільм відображає надзвичайно різноманітну реальність, від південних степів до прифронтових територій. Через поліфонічний монтаж — від загального до особистого — він показує повсякдення, де між страхом, виснаженням та короткими моментами радості, проступають стійкість і надія на те, що одного дня ця ніч також мине.
Режисеркою стрічки є Ольга Чорних.
“Срібло”
З перспективи 12-річного Хуві ми занурюємося в життя мешканців найстарішої шахти Болівії, чиї смерті мають таку ж вагу, як і видобуте срібло. Ми бачимо межі людської витривалості та незгладимі криваві сліди історії. Це візуальне висловлювання про підґрунтя сучасного багатства. Стрічка польської режисерки Наталії Коняж.
“Волосся, папір, вода”
Стрічка режисерського дуету Чіонг Мінь Куі (В’єтнам) та Ніколя Ґро (Бельгія) минулого року отримала одну з головних нагород кінофестивалю в Локарно. Поетична картина розповідає ніжну історію про літню жінку Цао Тхі Хоу, гомеопатку та фермерку з народу рук, яка балансує між пам’яттю та буденністю, навчаючи онуків своєї зникаючої мови.
“Безіменна”
“Безіменна” – документальний фільм режисерки з Іраку Захраа Ґандур. У стрічці вона піднімає тему жорстокого ставлення до жінок у своїй батьківщині. Зникнення її подруги дитинства Нур спонукало її до пошуку правди та розплутування складного переплетення воєнних та племінних законів Іраку. Розшуки Нур приводять її до іншої дівчини зі схожою історією — Лайли, яка дає героїні надію на те, що Нур ще може бути серед живих.