Поділитися
Моллі Роджерс провела більше десятиліття пліч-о-пліч із легендарною дизайнеркою костюмів Патрицією Філд. Разом вони сформували візуальний стиль таких знакових проєктів, як “Секс і місто”, “Потворна Бетті” та перша частина “Диявол носить Prada”. Над продовженнями цих серіалів та фільмів Моллі вже працювала як керівниця відділу костюмів, очоливши роботу над “And Just Like That…” і, зовсім нещодавно, над “Диявол носить Prada 2”. Спеціально для vogue.ua з нею поспілкувалася Аля Гонта — креативна директорка бренду LESSLESS, яка успішно поєднує українську моду зі світовим кінематографом та телебаченням.
Моллі Роджерс
Реклама.
ПРО РОБОТУ НАД "ДИЯВОЛ НОСИТЬ PRADA"
Аля: “Ти брала участь у створенні найкультовіших модних проєктів — “Секс і місто”, “And Just Like That…”, “Диявол носить Prada”, а тепер ще й над продовженням фільму. Перші частини цих проєктів стали не тільки модним та культурним феноменом — з ними виросло ціле покоління. Які твої відчуття, коли працюєш над продовженням, усвідомлюючи, що світ змінився, люди змінилися, — але все ж повертаєшся до цих історій?”
Моллі: “Це було неймовірно весело. Схоже на повернення додому — знову бачишся з добре знайомими людьми. Я так само захоплююся першим фільмом, як і багато інших. Перший неможливо перевершити. Але ми прагнули принаймні виправдати очікування. Саме тому я свідомо уникала тиску на себе. Якби я боялася, то не відчувала б свободи, і творчий процес пішов би не в тому напрямку. Після COVID моїм девізом стало: якщо мені не буде весело — я не беруся за проєкт. Зрештою, я сама собі найсуворіший критик. Немає нічого, що хтось міг би сказати мені, чого б я сама собі вже не сказала.”
Аля: “Мене вразив гардероб Міранди. Я помітила багато речей від Dries Van Noten, архівні творіння Ann Demeulemeester — це справжнє свято інтелектуальної, майстерної моди. Для Енн — багато Khaite, для Емілі Блант — Rick Owens. Це бренди, які знає той, хто в темі. Як ти дійшла до того, щоб формувати образ кожного персонажа навколо конкретних брендів? Адже ці речі з’являються на героїнях не один раз, і це виглядає як дуже усвідомлене рішення.”
Моллі: “Саме так — основа вибору не в загальновідомих брендах, які всі розпізнають миттєво. Але ти маєш рацію: хто знає, той знає.”
Міранда Прістлі у жакеті Dries Van Noten
Аля: “У нашому цифровому світі складно залишатися оригінальним. Багато копіювання або наслідування вже вкотре того, що вже було. Як тобі вдається відфільтрувати цей шум?”
Моллі: “Для мене це і є секрет успіху. Те, що мені так подобалося в костюмах першого “Диявол носить Prada”, — вони не були прив’язані до певної епохи. Там не було чіткого тренду. Не можна було сказати: о, ці джинси — з весни 2006-го. Саме цього я прагнула досягти і в другому фільмі — зробити все максимально позачасовим.”
Аля: “Мені подобається твоє трактування поняття “позачасовий” — не сіро-бежеві речі, які ми останнім часом бачимо під цим визначенням, а майстерні творіння, що існують поза часом.”
Моллі: “Саме так — не настільки залежні від трендів, щоб можна було встановити дату, але особливі, виразні речі, що привертають увагу, не прив’язуючи тебе до конкретного моменту.”
Аля: “Жакет із бахромою, який Меріл одягла у сцені в їдальні, — для мене він виглядав як обладунок.”
Моллі: “Так. У першому фільмі, під час знаменитої промови про синій светр, Міранда одягнена в болеро із золотими монетами. Коли я побачила жакет із бахромою від Dries Van Noten, я подумала: це ніби двійник того жакета. Він так само органічно вписується в її образ. А потім, у тій сцені, вона сидить на одному кінці столу в цьому жакеті, а на протилежному — усі ці люди в костюмах. Вороги. Це мистецтво проти комерції. Що переможе — гроші чи творчість? Я так люблю цей жакет у тій сцені. Все склалося дуже вдало.”
Аля: “А гардероб персонажа Емілі Блант?”
Моллі: “Її образ дуже багатогранний. Вона з’являється в Мілані в сукні від Rick Owens із накидкою Vivienne Westwood на плечах. Вона — справжній мікс, дуже сучасна, знає, як поєднувати речі. Може носити все. У цьому сенсі вона схожа на Сару Джесіку — дійсно могла б вдягнути будь-що. Було легко вдатись до крайнощів з її персонажем — спокуса одягнути її в шалені, провокаційні речі була дуже великою. Але я все ж намагалася бути обережною: ти маєш вірити, що вона працювала в Dior, але при цьому носить і власні, більш авангардні речі. Вона вміє це поєднувати.”
Аля: “Гардероб Енн був найскладнішим?”
Моллі: “Найважчим для створення. Тому що Енді зазнала найбільших змін від першого фільму. Вона подорослішала, подорожувала. Більше за будь-кого іншого змінилася саме вона.”
ПРО ВЗАЄМОДІЮ З АКТОРСЬКИМ СКЛАДОМ
Аля: “Наскільки сильно актори залучені до формування образу персонажа? І як це змінилося за ці роки — адже між фільмами минуло двадцять років?”
Моллі: “Я перейняла це від Патриції Філд. У неї був дуже відомий магазин у Ґринвіч-Віллидж, і вона завжди проводила багато часу зі своїми клієнтами — була відкритою до навчання, хотіла бачити, що їм подобається і як вони можуть поєднати щось інакше, ніж це бачила вона. Відкрита до молоді, до того, чим вони живуть. Саме тому вона сповнена духом молодості, яскравості, і її примірки завжди були такими.”
Аля: “Ви разом створили стільки чудових, легендарних проєктів. Як ти почувалася, коли почала працювати самостійно?”
Моллі: “Ми дуже близькі подруги й могли б працювати разом усе життя. Вона хотіла, щоб я працювала з нею над “Емілі в Парижі”, і я подумала: о, так, Париж, так, так, так. Я знала, що акторський склад буде приголомшливим, і Даррен Стар, творець “Сексу і міста”, — теж. Я була впевнена, що все буде неймовірно. Але одночасно з тим, як вона готувалася починати роботу над “Емілі в Парижі”, оголосили про старт “And Just Like That…”. Тож я залишилася в Нью-Йорку з Сарою Джесікою, а Пет поїхала робити це чудове шоу без мене. Тоді і відбувся момент творчого розставання.”
Коли у тебе такий акторський склад, як у “Диявол носить Prada” або жінки із “Сексу і міста”, — ці акторки дуже обізнані. Ти хочеш знати їхню думку і хочеш, щоб вони довіряли твоїй. Якщо акторка каже: “Дай спробую той синій пояс”, — а ти знаєш, що синій, напевно, надто яскравий, — ти все одно дозволяєш спробувати. Не кажеш: “Ні, ні, ні, це не спрацює”. Треба бути відкритою до обговорення. О, не спрацювало? Спробуємо щось інше. Потрібна саме така атмосфера на примірці, щоб вона пройшла успішно. Я безмежно вдячна, що працювала з акторами, які схильні до експериментів, розумні й довіряють мені. Це надзвичайно важливо.”
Аля: “Ваша синергія дуже помітна в проєктах. Персонажі виглядають абсолютно гармонійними у своєму одязі та образах.”
Моллі: “Дозволь навести приклад. На примірці для Енн Гетевей для другого фільму реквізиторський відділ приніс messenger bags. Я сказала: жодних модних брендів. Їй потрібно щось, що носила б справжня журналістка. Вони знайшли вінтажну сумку Coach. Щойно Енн поклала її на плече — я одразу зрозуміла: вона завжди їй належала. Не щось куплене спеціально для неї, не подарунок. Щось, із чим вона об’їздила весь світ, працюючи журналісткою. Це було влучання в ціль.”
Аля: “А як починається підготовка? Коли я дивилася ваш Instagram перед “And Just Like That…”, здавалося, ви командою почали готуватися за рік — відвідували покази, їздили в аутлети та вінтажні магазини. Як виглядає ваш робочий процес?”
Моллі: “На тому проєкті нам виділили багато часу. Фінансували поїздки на покази, тому що потрібно бути в курсі всіх тенденцій — це ж Керрі. На звичайному телевізійному проєкті на підготовку дається приблизно три місяці. Для кіно, особливо якщо щось шиєш або виготовляєш, потрібно більше часу — починаєш із дослідження тканин та формування ідей ще до того, як з’являються актори. Акторів запрошують в останній момент, тож треба бути максимально готовою.
Я не з тих людей, які можуть десять годин сидіти за комп’ютером і дивитися покази. Я б збожеволіла. У мене є люди в команді, які це люблять — можуть годинами розглядати покази Jean Paul Gaultier і приносити мені те, що вважають найкращим. Я дивлюся, ми обговорюємо, я задаю напрямок. Мені більше подобається зустрічатися й спілкуватися з людьми. На щастя, у мене є команда, якій до вподоби дослідницька частина.
Коли читаєш сценарій, починаєш формувати загальні ідеї — не конкретно “це червоне і такого дизайну”. Відчуваєш настрій, потім ідеш говорити з режисером та сценаристом, які займаються проєктом набагато довше за тебе. Прислухаєшся до їхнього бачення. Що для них важливо? Можливо, твоє враження від сценарію відрізняється. Треба бути на одній хвилі ще до приходу акторів. Тому перед їхньою появою я показую — разом із режисером — цифрові презентації того, що зібрала. Як тобі цей жакет із бахромою? А ось це? Обговорюєте, розумієте, що рухаєтеся в одному напрямку, і тільки тоді переходиш до конкретики.”
Аля: “Глядачі не усвідомлюють, скільки роботи відбувається до початку зйомок. Здається, що просто вибрали п’ять варіантів штанів і вирішили, який кращий. Коли я викладала у Флоренції, показувала студентам твій процес, процес Мерилін для “Емілі в Парижі”, Патриші Блек з Albright Fashion Library — який обсяг речей залучається до підготовки зйомок.”
Моллі: “Актори неодноразово казали мені, що ніхто ніколи не приносив їм стільки варіантів одягу, як моя команда. Ми навчилися цього ще під час роботи над “Секс і місто”. Сорок синіх поясів — тому що всі вони різні, як ти розумієш. Надмірна підготовка — це те, що дає можливість досліджувати й обирати. Потрібен такий обсяг, щоб можна було сказати: ця блуза хороша, але давай також розглянемо корсети. І ти приносиш не один корсет, а якомога більше варіантів. Якби в мене був рейковий стенд із двадцятьма білими блузами, ти могла б пройтися по них і побачити: ось ця — для Енді Сакс, чоловіча ділова сорочка в тонку смужку. А ця — для Емілі: біла, але на одне плече. У кожного персонажа є своя унікальна деталь. Потрібно бути настільки конкретною.”
Аля: “Мені ще здається: коли стилісти починають використовувати нові, ще не відомі імена у своїй роботі, результат виглядає цікавішим. Я мала задоволення викладати в Polimoda молодим дизайнерам — і це зовсім інший світ, інші бачення, ніж у комерційних брендів. Вони не думають про продажі, не думають про очікування покупців — просто роблять те, що хочуть і що відчувають.”
Моллі: “Це і є найкраще в творчості — коли не так переймаєшся бізнес-складовою. Коли показуєш різні силуети, імена, які глядачі не впізнають, — результат твоєї роботи виглядає сучасніше. Свіжим, як ти кажеш. Ось що таке мода: підтримка менших брендів, молодих талантів.”
Аля: “Я була так схвильована, коли ти погодилася розглянути речі моїх студентів та українських дизайнерів для зйомок “Диявол носить Prada 2″. Я не спала всю ніч — не могла дочекатися, коли скажу їм, що це взагалі можливо.”
Моллі: “Ось чому я рада нашому знайомству. Зазвичай наші шляхи ніколи б не перетнулися — я не буваю на українських модних показах чи випускних показах дизайнерських шкіл, а ти не працюєш на зйомках фільмів. Але подібна співпраця робить проєкт кращим і допомагає людям дізнатися більше про молоді таланти. Це взаємовигідний процес. Суцільний позитив. Але давай поговоримо не тільки про мене — розкажи мені про Україну.”
НІХТО ТАК НЕ ПРАЦЮЄ, ЯК УКРАЇНЦІ
Аля: “Я дуже захоплююся та пишаюся українцями. До повномасштабного вторгнення наші бренди активно розвивалися — продавалися в найкращих магазинах світу. Коли почалася повномасштабна війна, виявилося, що наші бренди не просто сильні — вони фантастичні. Ніхто у світі так не працює, справді. Тому що коли ти під постійними обстрілами й водночас можеш організувати людей, щоб відшити якісну продукцію та доставити все вчасно, — це просто неймовірно. Я провела рік у Києві під час війни — це був період майже щоденних обстрілів. Ледь не щоночі я спускалася в бомбосховище з дитиною. Одного ранку вони випустили багато ракет по центру міста — це почалося приблизно о п’ятій ранку і тривало до сьомої. Були влучання у будинки в центрі міста. Через кілька тижнів я пішла до свого перукаря. Його салон знаходився прямо навпроти одного зі зруйнованих будинків. Він сказав мені: того ранку ніхто з клієнтів не запізнився на запис. Він починає роботу о сьомій ранку.”
Моллі: “Неймовірно. Сила ваших людей — що б не сталося, ви прагнете вистояти.”
Героїня Карен Піттман у сукні LESSLESS
Аля: “Після безсонних ночей люди продовжують ходити на роботу, робити свою справу. І зараз спостерігається величезний підйом українських брендів — до вторгнення заможніші українці надавали перевагу міжнародним брендам. Тепер є реальний тренд на українське. Люди купують повні образи від місцевих дизайнерів. Не тільки з патріотичних міркувань — рівень брендів справді високий. Я також переважно купую українські бренди, тому що мені подобається крій, якість, дизайн.”
Моллі: “Це наповнює мене надією. Попри труднощі, попри складне життя — творчість у вас живе як ніколи. Це мене дуже зворушує.”
Аля: “Зараз я працюю з “Американською історією жахів”, і вони попросили мене про піжами для примірки. Їм усе підійшло, і вони попросили ще сім — пошити й доставити до Нью-Йорка за тиждень.”
Моллі: “Ти встигла в дедлайн?”
Аля: “Я досі не можу повірити — але так. Моя невелика команда пошила сім шовкових піжам за чотири дні. Потім треба було доставити їх із Києва до Нью-Йорка. Пошта давала мінімум шість-сім робочих днів. Я знайшла інший спосіб.”
Моллі: “Неймовірно. Неймовірно!”
Аля: “Схожий випадок стався і під час роботи з тобою — ти попросила мене доставити наш шовковий халат на зйомки в Лос-Анджелес за два дні. Цей халат був не в Києві, а в магазині в Луцьку. Я зателефонувала в магазин, знайшла водія, який міг довезти його до кордону.”
Моллі: “О, ні. Я справді таке зробила з тобою?”
Аля: “Так! А потім ти сказала мені, що це не варто того — краще цей халат відправити разом з іншим одягом, який ти просила. Так ми й зробили. Але це був момент, коли я зрозуміла: якщо потрібно доставити щось на інший кінець світу, навіть коли в твоїй країні немає літаків — я зможу це зробити. Так само, як команда Kulakovsky змогла доставити хутряні шарфи до Мілана для зйомок DWP2 за день, коли від тебе надійшов запит.”
Моллі: “Ви довели, що все можливо. І тепер щоразу, коли я працюватиму з тобою та з українськими брендами, я питатиму, наскільки це насправді складно — тому що я не мала жодного уявлення. Я просто надсилала запит.”
Аля: “Я спокійна, якщо зробила все, що могла, і все одно не вийшло. Це я можу прийняти. Чого не можу пробачити собі — якщо не спробувала. І це також те, що мені подобається в роботі в моді: завжди треба щось доставити в останню хвилину. Такий собі високий рівень “модного адреналіну”.
Моллі: “Ти схожа на мене. Тиск і стрес — чудові мотиватори. Я не люблю легкі проєкти — вони зрештою не виходять. Коли страждаєш і плачеш усю ніч — це знак, що проєкт буде успішним.”
Аля: “Я так раділа, що ти з командою обрала стільки українських брендів для примірок головних персонажів “Диявол носить Prada 2”: Guzema Jewelry — ти приміряла на Люсі; вовняні пальта Bazhane — для Меріл; туфлі Jecome ти вдягла для Runway; вироби Kulakovsky, які ми надіслали і до Нью-Йорка, і до Мілана. Пам’ятаю, як твоя команда ще так мило підписувала листи: “Слава Україні!".
Моллі: “Мені дуже сподобалися якість і дизайн усіх цих брендів. Ми провели так багато примірок із ними. І хочу сказати — завжди варто надсилати: ти ніколи до кінця не знаєш, що підійде, а що ні, але ми завжди приміряємо й намагаємося стилізувати ці речі.”
Аля: “Я розумію: навіть якщо акторка вдягне твою річ, це не означає, що вона потрапить у фінальний монтаж. Стільки кроків треба пройти, щоб річ з’явилася у фільмі.”
Моллі: “Так! Часто буває, що акторка каже: я люблю цю спідницю, сподіваюся, ми її одягнемо. Не вистачає сцен — і не одягаєш. Деякі мої улюблені речі так і не потрапили у фільм. Саме тому у Сари Джесіки такий неймовірний гардероб — чудові речі, яких ніхто так і не побачив.”
Аля: “Важко уявити цей масштаб! До речі, якби ти мені не показала, я б ніколи не зрозуміла, що на Каллумі брюки Lessless! Це через твій стайлінг!”
Моллі: “Це було неймовірно! Ми з Сарою Джесікою натрапили на його Instagram і подумали: який же він чарівний — так показувати спроби отримати роботу моделі, такий кумедний і природний перед камерою. Спочатку я намагалася отримати для нього роль у “And Just Like That…”. А потім, коли зустрілася з режисером для “Диявол носить Prada 2”, я дала йому невеликий список людей і сказала: якщо є хоч якийсь спосіб, хоч якесь місце для них у цьому фільмі — вони зараз на піку, їхній момент саме зараз, вони мають тут бути. Каллум був вільний. Коли я зустріла його того дня на майданчику, я сказала йому: я — причина, чому ти тут.
А потім хтось інший його одягнув, і я подумала — занадто нудно. Я сказала: ні, ні. Він мій улюбленець. Мій особливий гість. Я маю знайти йому щось зовсім інше. Тож я повернулася в офіс і підібрала інші речі, щоб він виглядав особливо. Він був справді чудовим гостем у цьому фільмі.”
Аля: “Мені так пощастило. Я навіть не уявляла, що на ньому жіночі брюки Lessless.”
Моллі: “Я впевнена, що в цьому фільмі є ще багато того, про що ти не знаєш, чесно. Там дуже багато деталей. Я знаю, що буду працювати з тобою над усім, що буде далі. Буду тебе “мучити”, а ти будеш їхати до кордону з якоюсь коробкою.
Аля: “Мучити не вдасться — бо я буду поруч! Щоразу, коли ми співпрацюємо й ви обираєте українське — це для мене доказ того, що мрії здійснюються!”